Закон і Бізнес


Процедурний шок

Судді збентежені реформою процесуального законодавства, бо їм буде важко застосовувати новели на практиці


Судді метикують, радяться, як їм на практиці застосовувати норми нового процесуального законодавства.

№15 (1313) 15.04—21.04.2017
ВІЛЕН ВЕРЕМКО
20141

Судді дещо шоковані перетворенням процесуальних кодексів, бо запропоновані підходи буде важко застосовувати на практиці. Хоча й відзначають прогресивність положень відповідного проекту. Автори реформи наголошують: змінюється філософія процесу, щоб суд не просто справедливо розглядав справи, а забезпечував ефективний захист порушених прав.


Мета — не процес, а результат

Останніми тижнями юристи, експерти та народні депутати уважно вивчають зміни до процесуальних кодексів (проект №6232). Завдання непросте з огляду на масштабність реформи та обсяг документа — близько 800 сторінок.

Автори проекту, напрацьованого Радою з питань судової реформи, намагаються пояснити правничій спільноті та громадськості філософію змін, проводять різноманітні заходи тощо. Так, одним  з них стала конференція «Реформа процесуального законодавства: ефективне судочинство чи нові виклики?»

Координатор ради, заступник глави Адміністрації Президента Олексій Філатов розповів про мету та основні принципи нового процесуального законодавства.

Чинні редакції кодексів завданням судочинства називають «справедливий, неупереджений, своєчасний розгляд спорів». Натомість у змінах головною метою визначено не розгляд справ, а саме «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави». Всі дії суду, сторін, інших учасників процесу мають підпорядковуватися цій меті.

Це не означає, що суд може ігнорувати процесуальні норми, а сторони — порушувати свої обов’язки чи зловживати правами. Норми закону мають виконуватись. «Але коли в суду є дискреція вчиняти чи не вчиняти якусь дію, він має керуватися саме завданням судочинства», — пояснив представник АП. І додав, що в процесі не повинно бути «все правильно формально, але по суті — знущання».

Баланс інтересів

Сприяти досягненню згаданої мети має, зокрема, по-новому визначений принцип пропорційності, який враховуватиме принцип «процесуальної економії». Йдеться про те, що під час учинення будь-якої процесуальної дії суд має зважати на те, чи дотримується баланс між приватним інтересом фізичної або юридичної особи, що звернулася до суду, суть якого — в тому, щоб провести всі можливі дії для захисту свого права, і публічним інтересом судочинства, який полягає в тому, щоб судочинство здійснювалось ефективно.

Отже, суд має враховувати такі моменти, як предмет спору, ціна позову, складність спору, необхідний час на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії, значення справи для сторін тощо. Хоча при такій дискреції вочевидь виникають ризики зловживань. Наприклад, і нині судді відмовляють у призначенні важливих експертиз, допитах свідків тощо, аби не затягувати процес.

Також пропонується надати широкий інструментарій особам, які звертаються до суду по захист своїх прав. Зокрема, йдеться про розширення способів доказування. Суд матиме можливість на прохання сторони вийти за межі визначених законом способів захисту, якщо вони не забезпечують ефективного захисту прав позивача, збільшуються можливості забезпечення позову тощо.

З другого боку, велику увагу приділено механізмам протидії зловживанням процесуальними правами. В цьому контексті розглядається і виключне право адвокатів на представництво в суді, а також повна компенсація судових витрат, яка «є інструментом не тільки відновлення порушеного права, а й боротьби зі зловживаннями».

Крім того, змінюється функція судді. По-перше, він буде виключно арбітром і «ніколи не виконуватиме ролі слідчого». Адже багато адвокатів стикались із ситуаціями, коли в процесі «доводилося змагатись не з іншою стороною, а фактично із суддею, і такі випадки необхідно виключити». Також передбачена ще одна важлива функція судді — сприяння примиренню сторін. Тому розширюються можливості укладення мирової угоди, запроваджується процедура досудового врегулювання спору за участю судді й ін.

О.Філатов підкреслив, що всі запропоновані новації спрямовані на те, аби суд став ефективним. При цьому, якщо сьогодні ефективність вимірюється кількістю справ, то в майбутньому маємо отримати саме якість судочинства.

Підсудність по-європейськи

Однією з концептуальних новел, що викликає найбільше дискусій, є перехід від суб’єктного принципу розмежування юрисдикції до предметного та уніфікація підходів у цьому питанні в усіх кодексах (див. «ЗіБ»).

Професор Київського національного університету ім. Т.Шевченка, академік НАПрН України Наталія Кузнєцова вважає, що запропоновані зміни мають забезпечити єдність практики та виключити випадки, коли справи проходять багато етапів розгляду в судах різної юрисдикції.

А голова Вищого господарського суду Богдан Львов звернув увагу на ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з якої випливає, що належним є суд, визначений законом. Натомість наше законодавство в цьому питанні недостатньо чітке. І коли справа по суті розглянута правильно, але не тим судом, вона має бути скасована, що й породжує проблему «ходіння по колу».

Секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Дмитро Луспеник зауважив, що важливість чіткого визначення юрисдикції обумовлена необхідністю забезпечення доступу до правосуддя та повноти судової влади. При цьому, крім ст.6, він також згадав й ст.13 конвенції «Право на ефективний засіб юридичного захисту».

Д.Луспеник звернув увагу, що в Цивільному процесуальному кодексі від суб’єктного критерію визначення юрисдикції відмовились ще в 2004 році. Відтоді в ст.15 передбачено, що «в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин», тобто йдеться про галузеві ознаки.

Натомість ст.1 Господарського процесуального кодексу визначає учасників процесу: юридичні особи, фізособи-підприємці, в деяких випадках державні органи. Отже, йдеться про суб’єктний принцип. Те саме й у Кодексі адміністративного судочинства, де встановлено, що учасником процесу має бути орган державної влади або суб’єкт владних повноважень.

Така ситуація впливає на правову визначеність і доступність правосуддя. «Тому що учасники процесу — споживачі суддівських послуг повинні передбачати, як суди застосовують той чи інший вид юрисдикції», — пояснив суддя ВСС.

Він також зауважив, що нині проблеми розмежування юрисдикції намагаються подолати за допомогою судової практики. Однак досі не вдається дійти єдності в земельних спорах, справах за участю Антимонопольного комітету, податкових, корпоративних спорах тощо. «І тому вихід у вирішенні конфлікту один — забезпечити це на законодавчому рівні», — вважає законник.

Така спроба зроблена. Зокрема, в ст.21 ГПК пропонується встановити, що юрисдикція визначається виключно через господарську діяльність, а не суб’єктний склад учасників процесу. У новій ст.19 КАС також передбачено, що юрисдикція визначається через публічно-правові спори, а не участь у процесі держоргану. Всі інші спори розглядаються за ЦПК, де, як наголошувалось, і раніше була предметна підсудність.

Ближче до народу

На думку Д.Луспеника, в подальшому суди зможуть спрямувати практику так, щоб був дотриманий принцип правової визначеності й не було підстав скасовувати рішення тільки тому, що вони були ухвалені не тим судом.

Втім, заступник голови Вищого адміністративного суду Михайло Смокович уважає, що проблема до кінця не розв’язана, тому «надія лише на науку й судову практику». За його словами, в процесуальних кодексах необхідно визначити принципи розподілу юрисдикції. А «остаточні крапки» в їх тлумаченні повинна ставити Велика палата ВС.

«Повірте, буде тільки так. Законами не вдається чітко розмежувати юрисдикцію. Навіть якщо намагатись, то в законах не зможемо чітко визначити, де публічно-правові відносини, де господарські, а де цивільні», — пояснив «адміністративник».

Крім того, він розповів про нові принципи територіальної підсудності, над якими РПСР «попрацювала досить прогресивно». Нині КАС визначає, що справи розглядаються за місцем знаходження відповідача. Натомість у проекті вибір територіальної юрисдикції належить людині або юрособі, яка звертається по захист. «Це правило основне, всі інші допоміжні», — підкреслив М.Смокович.

На думку судді ВАС, по-перше, це забезпечить доступність громадян до належного суду, в тому числі найближчого. По-друге, люди отримають право вибору суду, якому вони найбільше довіряють. Тобто забезпечується право на незалежний суд.

Що ж стосується ситуацій, коли позивачем є державний орган, що є «нонсенсом, оскільки в інших країнах такого немає», то він повинен звертатися до суду саме за місцем знаходження відповідача, тобто людини або юрособи.

«Споживачі» чекають спрощення

Представники вищих судів і водночас кандидати до ВС, хоча в цілому схвально відгукувались про проект, відзначали, що застосовувати його норми буде непросто.

Зокрема, «цивільники» скаржаться на велику кількість новел. «Господарники» говорять про значне збільшення обсягу ГПК, через що далеко не кожен підприємець «зможе самостійно протягом кількох годин ознайомитись з усіма нюансами цього кодексу».

Отже, велика надія покладається на новий ВС, конкурс до якого, на жаль, супроводжується певними непорозуміннями. А «споживачам суддівських послуг» доводиться лише сподіватись, що колись доступ до суду все ж таки спроститься і вони зможуть отримувати «ефективний захист порушених прав і законних інтересів».

 

ПРЯМА МОВА

Дмитро ЛУСПЕНИК,
секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ:

— Судді дещо шоковані тим, чи зможуть правильно застосовувати всі норми нових процесуальних кодексів, адже там дійсно дуже багато змін. Є багато позитивних новел, але їх важко використовувати.

Втім, ми вже таке переживали. В 2004 році «з нуля» почали застосовувати новели ЦПК, потім був новий КАС. Але напрацювали практику. Так буде й з новими процесуальними кодексами. Думаю, що на практиці вони дійсно ефективно запрацюють.

З розмежуванням юрисдикції проблем не буде. Бо проект передбачає, що похідні вимоги розглядаються в суді, який вирішує основну. 

Михайло СМОКОВИЧ,
заступник голови Вищого адміністративного суду:

— Ми готові працювати із цивільною та господарською юрисдикцією, щоб правильно визначити категорії справ. Тому що ми працюємо на людину, захист її прав, свобод та інтересів. І, звісно, громадяни повинні отримати ефективний захист, а не конфлікти з приводу того, до якої юрисдикції належить та чи інша справа. Я бачу, що в проекті є намагання вдосконалити правове регулювання цих питань.

Що стосується територіальної підсудності, то тут забезпечується право на незалежний суд. Адже ми знаємо, що незалежним суд можна назвати за умови, якщо його таким вважає людина, котра звернулася до нього. На мою думку, це правильний підхід.

Наталія КУЗНЄЦОВА,
професор Київського національного університету ім.Т.Шевченка, академік НАПрН України:

— Не погоджуюсь, що на рівні закону не можна розібратися з юрисдикціями в цих трьох кодексах. Введення предметного критерію для розмежування й сприяє тому, щоб визначитись на нормативному рівні.

Питання вже в тому, що таке предмет спору, які спірні відносини за своїм характером стали причиною звернення до суду. Тут уже важлива роль науки, судової практики у визначенні того, до якої категорії належать ці спірні відносини. Думаю, врешті-решт розберемося. А перехід до предметного критерію, безумовно, є прогресивним.