Закон і Бізнес


Самоврятування Феміди

Небезпеки від надмірного навантаження поки що бачать тільки самі судді


№12 (1310) 25.03—31.03.2017
ВАСИЛЬ КОЛІШНИЙ
7266

У Господарському суді м.Києва кожен законник за місяць повинен устигнути розглянути 50 справ. І це при тому, що, за розрахунками Ради суддів, максимальне навантаження має бути вдвічі меншим. Який вихід із цієї ситуації та що робити суддям, котрі, з одного боку, повинні виконувати приписи законодавства, а з другого — фізично не спроможні осилити такі обсяги?


Про надкритичне навантаження, яке лягає на судові установи, говориться не перший місяць. За 3 роки очищення та перебудови системи із судів різного рівня надходять тривожні сигнали про критичну ситуацію з кадровим забезпеченням (див. ЗіБ — Прим. ред.).

Чергове таке звернення до уповноважених органів надійшло від голови Господарського суду м.Києва Валерія Князькова. Адже за 2,5 місяця поточного року кожному судді ГСК на розгляд надійшло близько 100 справ. І це — без урахування залишку невирішених справ. Згідно з нормами Господарського процесуального кодексу судді мають їх розглянути впродовж двох місяців.

Як зазначається у зверненні, ситуація зумовлена зменшенням корпусу суддів ГСК, в яких є повноваження здійснювати правосуддя, та незаповненням вакансій.

Так, згідно із затвердженою Державною судовою адміністрацією граничною чисельністю в установі мають працювати 80 законників. Сьогодні суддівський корпус ГСК складається із 75 осіб. При цьому у 27 з них закінчився 5-річний строк повноважень (у деяких — ще у травні 2014-го). Крім того, один суддя, який тимчасово прикріплений до штату, не має належно оформленого рішення про його переведення, одна особа перебуває у відпустці по догляду за дитиною, а двоє — у декретній відпустці.

Двох суддів тимчасово відсторонено від виконання обов’язків. Тож у суді фактично працюють лише 42 законники, що становить трохи більше за половину від штатної чисельності.

Водночас статистика свідчить, що установа є безспірним лідером за критеріями надходження позовних заяв та вирішення спорів по суті. Так, лише за період із 1 січня до 15 березня цього року до суду вже надійшло близько 4100 позовних заяв.

Разом з тим відповідно до рекомендованих показників, затверджених рішенням РСУ від 9.06.2016 №6, витрати часу на слухання справи та вчинення інших процесуальних дій мають становити 7 год. Отже, суддя ГСК має розглядати в середньому близько 23 справ на місяць.

Надмірне ж навантаження, відзначається у зверненні, фактично унеможливлює дотримання встановленого процесуальним законом строку розгляду. Як наслідок, зростає загроза порушення конституційних прав громадян на судовий захист упродовж розумного строку.

З огляду на це голова ГСК звернувся до Ради суддів, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів із проханням «ужити передбачених законом заходів для якнайшвидшого вирішення питання призначення суддів, 5-річний термін повноважень яких закінчився, на посади безстроково».

Втім, якщо подивитися на розвиток ситуації за останні 3 роки, стає очевидним: жоден із перелічених органів не здатен у стислі строки виправити ситуацію. Адже вона спричинена впертим небажанням влади спростити процедуру призначення законників безстроково та прагненням перебудувати судову систему згори.

З подачі реформаторів ВККС нині переймається виключно питаннями конкурсу до ВС, а «кадрові дірки» намагається латати за допомогою так званого тимчасового відрядження. Хоча результат швидше нагадує охрімову свитку, а не реальний механізм забезпечення права громадян на правосуддя.

Найближчий добір запланований на кінець травня. Тобто з урахуванням часу, який знадобиться на всі процедури для формування резерву, перший конкурс на заповнення вакансій може бути оголошено десь наприкінці року. Не квапиться ВККС і з кваліфоцінюванням суддів-«п’ятирічок», строк повноважень яких закінчився: за словами членів комісії його розпочнуть чи то в травні, чи то вже восени. Але торік на перевірку профпридатності лише першої (і поки що останньої) сотні «п’ятирічок» ВККС витратила кілька місяців.

Критерієм роботи ВРП, за задумом реформаторів, стало очищення судової системи, а не заповнення вакансій. Тож самостійно вона фактично не здатна комплексно вирішити це питання.

Тому з огляду на такі тенденції ймовірно, що до того часу, коли нарешті зведуть новий, реформований найвищий поверх — Верховний Суд, на двох нижніх просто не залишиться кому працювати. Проте сьогодні цією загрозою переймаються чомусь тільки самі судді.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Роман БОЙКО, 
суддя-спікер Господарського суду м.Києва

— Протягом 2016—2017 років у інформаційному просторі набули поширення відомості про катастрофічність ситуації зі здійсненням правосуддя, яка склалась у системі судів загальної юрисдикції. Так, за інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті ВККС, станом на 12.10.2016 в державі існують цілі райони, де не працюють місцеві суди, чим створюються перепони громадянам цих територій в доступі до правосуддя, у 61 суді працює лише один суддя, що виключає можливість використання принципу ймовірності при розподілі справ, 219 судів першої інстанції мають 50% і менше суддів, які здійснюють правосуддя.

Звільнення суддів у зв’язку з досягненням ними 65-річного віку та довготривале непризначення на посади безстроково призвело до накопичення справ та недотримання строків їх розгляду.

Ця ситуація привернула увагу не тільки ЗМІ, а й отримала належне реагування з боку Вищої ради правосуддя, яка визначила для себе пріоритетом вирішення питання щодо прикріплення суддів з тимчасово окупованих територій та зони АТО, а також призначення суддів до судів, де взагалі не здійснюється правосуддя або працює всього один суддя.

У той же час залишилося поза увагою питання про загострення ситуації зі здійсненням правосуддя в господарських судах.

На прикладі Господарського суду м.Києва можу констатувати, що тільки за 2,5 місяця цього року до 18 суддів без повноважень (деякі з них очікують призначення понад 3 роки), додалося ще 9. Тобто фактично здійснюють правосуддя 42 судді, котрі становить лише 53% від кількості суддів, установленої для забезпечення належного здійснення правосуддя.

З практики вбачається: найбільше відпусток припадає на травневі свята та літні місяці, а тому цілком імовірно, що відправляти правосуддя в цей період буде не більше ніж 1/4 суддів, що лише погіршить ситуацію.

На мою думку, дуже важливим є не тільки розв’язання проблем, а й запобігання їх настанню. Тому, аби не допустити порушення прав громадян нашої держави на доступ до правосуддя, актуальним є звернення до уповноважених органів з акцентуванням їх уваги на проблемі та необхідності вжиття передбачених законодавством заходів.