Закон і Бізнес


Гармонізація торгівлі

Три речі, про які треба знати, укладаючи зовнішньоекономічний контракт


№10 (1308) 11.03—17.03.2017
Юлія КУРИЛО, партнер адвокатського об’єднання «СК ГРУП», адвокат
10709
10709

Укладаючи транскордонний договір, суб’єкт господарювання стикається з необхідністю не тільки погодження зі своїм контрагентом базових умов, що стосуються бізнесу, а й установлення не менш важливих, а іноді вирішальних елементів такої угоди. Йдеться, звичайно, про право, що застосовується до контрактних правовідносин, та засоби вирішення майбутніх спорів.


Визнання та виконання судових рішень

У дискусії про те, визначення чого саме має передувати — права, яке регулює контрактні відносини, чи способу вирішення майбутнього спору, переможців немає, як і немає універсальних формул. Загальна тенденція у праві міжнародної торгівлі, яку не варто ігнорувати, проектуючи зовнішньоекономічний контракт, — гармонізація. Вона забезпечується в трьох основних напрямах.

Перший — визнання та примусове виконання судових рішень у приватноправових (економічних) спорах. Не в останню чергу Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (1958 New York Convention) та типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж допомогли достягти наявного рівня гармонізації у сфері міжнародної торгівлі.

Однак на досягнутому не зупинилися. Гаазька Конвенція про угоди про вибір суду від 30.06.2005 створює передумови, завдяки яким роль державних судів у вирішенні спорів, що виникають на підставі договорів про транскордонні транзакції, значно посилиться. Цей документ передбачає право сторін — учасників приватноправових відносин укладати угоди щодо обрання суду відповідної держави, який розглядатиме спір, що виник або виникне між ними.

Конвенція містить низку процесуальних норм, що встановлюють порядок:

• прийняття такого спору національним судом до провадження; 
• оскарження угоди про обрання відповідного національного суду як місця розгляду спору; 
• дій суду у випадку конфлікту щодо підвідомчості (наприклад, коли сторона всупереч угоді звернулася із позовом до суду, що не був погоджений сторонами).

Ці процесуальні норми обов’язкові для національних судів.

Кінцевим споживачам судового розгляду спору важливо, щоб рішення, ухвалене на їхню користь, було виконане. Вартість невпевненості, пов’язаної зі станом приватноправового режиму, який стосується визнання та примусового виконання рішень іноземних судів, дуже висока — особливо для бізнесу, який оперує на глобальному чи регіональному ринках. Тож слід очікувати подальшої гармонізації саме в цьому напрямі.

Відомо, що Гаазька конференція опрацьовує текст міжнародного договору, який дозволить запровадити універсальний порядок визнання та примусового виконання рішень іноземних судів у країнах, які приєдналися до Гаазької Конвенції про угоди про вибір суду. Нагадаємо, що Україна також підписала цей документ у липні 2015 року. Найближчим часом очікується його ратифікація.

Арбітраж чи національний суд?

Рух у напрямі свободи договору щодо обрання національного суду як місця розгляду комерційного спору та подальше спрощення процедури визнання рішень іноземних судів виводить на новий рівень питання стосовно обрання способу вирішення спору, що випливає з договору про трансграничний торговельний обіг. Отже, арбітраж чи національний суд?

Дилема справді непроста. Суперечка полягає в деталях. Що важливо:  кошти (вартість розгляду спору в арбітражі значно вища, ніж у національному суді) чи ефективна процедура (в міжнародному комерційному арбітражі право обрати процедуру розгляду надано сторонам арбітражного застереження (за певними винятками)? Досвід показує, що у випадках, коли йдеться про комплексні спори, арбітраж втрачає свою ефективність та стає тягарем в питанні не тільки коштів, а й часу. Випадки розгляду спорів арбітражем протягом 3—4 років непоодинокі.

Загальновідомою перевагою арбітражу є можливість обрання до складу суддів вузькопрофільних спеціалістів. Звичайно, такої можливості в національного суду немає, адже вартість послуг такого спеціаліста може зашкалювати.

Інший аргумент, який береться до уваги, — це процесуальна можливість визнати та примусово виконати отримане рішення. Тут поки що перевага на боці комерційного арбітражу: 180 країн є членами New York Convention. Але ситуація може змінитися із прийняттям Гаазької конвенції про юрисдикцію та взаємне визнання рішень.

Рекомендацій щодо вибору правильного місця розгляду спору з приводу приватноправових відносин кілька:

• попередньо оцінюйте вартість розгляду спору; 
• окреслюйте строки розгляду; 
• знайте процесуальні особливості та порядок розкриття інформації (правила дослідження та надання доказів); 
• знайте, що угоди про передання спорів на розгляд арбітражу можуть бути і небезумовними, тобто сторони можуть погодити, які саме спори є в юрисдикції міжнародного комерційного арбітражу, а які мають розглядатися національними судами.

Процедура розгляду спору

На другому рівні гармонізація права міжнародної торгівлі стосується процесу розгляду спорів, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю. В цьому сенсі не можна не згадати спеціалізованих судів, які створюються саме з метою вирішення міжнародних комерційних спорів та працюють у тандемі з національними судами. Такі установи не тільки мають повноваження національних судів, а й будуються таким чином, щоб задовольнити сучасні потреби міжнародного бізнесу. Незважаючи на успіх міжнародного комерційного арбітражу, такі спеціалізовані суди необхідні хоча б для легітимізації процесу вирішення комерційних спорів у дусі верховенства права як нормативного ідеалу.

Українському правникові, який не звик до того, що державні інституції створюються з метою обслуговування інтересів бізнесу, буде дуже цікаво дізнатися про заснування на початку 2015 року в Сінгапурі Міжнародного комерційного суду (SICC). Цей суд створений як палата Вищого суду Сінгапуру та може розглядати спори комерційного характеру з міжнародним елементом.

Визначено, що юрисдикція SICC поширюється на справи, в яких сторони погодили цей суд як місце для вирішення спорів, що виникають з приводу транскордонних операцій. Причому обрати SICC можна як до моменту виникнення спору, так і після нього.

До ключових особливостей SICC можна віднести:

• можливість іноземних адвокатів представляти інтереси сторін у процесі. Процедура допуску іноземного консультанта до роботи в такому суді дуже проста: будь-який іноземний адвокат має право бути включеним до реєстру адвокатів, допущених до представництва інтересів у комерційних спорах, що ведеться безпосередньо судом; 
• спрощену процедуру розкриття доказів порівняно з тією, що практикується у міжнародному комерційному арбітражі (йдеться про IBA Rules on the Taking of Evidence in International Arbitration 2010), а також процесуальні правила, що існують у самому Сінгапурі (дуже подібні до правил, що діють в англійських судах); 
• можливість сторін шляхом укладення угоди відмовитися від застосування під час розгляду справи сінгапурського Акта про докази, що забороняє посилатися на непрямі докази; 
• можливість обрати закритий режим розгляду справи; 
• можливість для суддів обрати таку процедуру розгляду спору, яка сприятиме найефективнішому його вирішенню; 
• встановлення права іноземної держави на підставі джерел права, а не за правилами сommon law system (тобто за допомогою доказів, зокрема отриманих завдяки експертам).

Нині SICC налічує 14 суддів із Сінгапуру та 12 суддів — представників інших країн (інтернаціональні судді). Причому до інтернаціональної панелі суддів належать як представники романо-германської правової системи, так і судді, котрі походять з країн англо-американської правової системи.

Панель для розгляду конкретного спору призначається з-поміж чинних суддів головою SICC. Звичайно, вирішальне значення для того, хто із суддів міжнародної панелі буде обраний до складу колегії, має право, що регулює контрактні правовідносини. Тож згадана диверсифікація складу міжнародної судової панелі сприяє тому, щоб іноземне право у такому суді застосовувалося коректно.

SICC не є унікальним у своєму роді. Також слід пригадати англійський комерційний суд, Дубайський міжнародний арбітражний центр, комерційну палату Верховного суду Нового Південного Уельсу. Всі зазначені установи спеціалізуються на розгляді комерційних спорів, що стосуються транскордонної торгівлі.

Уніфікація угод

Третя ланка гармонізації стосується субстантивного міжнародного комерційного права. Прикладом є Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Її називають CISG, або Віденська конвенція 1980 року.

CISG регулює контрактні правовідносини щодо постачання товарів у міжнародному обігу, який має місце між приватними компаніям. За межами конвенції — правовідносини щодо продажу товарів споживачам, надання послуг, постачання певного виду товарів.

Дія документа поширюється на правовідносини, що виникають між сторонами, які ведуть бізнес у різних державах — його учасниках. Він також використовується тоді, коли норми міжнародного приватного права прямо вказують на необхідність застосування національного права держави, що є учасником конвенції. В інших випадках сторони можуть погодити застосування цієї конвенції до їх правовідносин незалежно від того, чи провадять вони свою діяльність у державах, які є її учасниками.

Як інший приклад гармонізації субстантивного міжнародного комерційного права можна навести форми договорів будівельного підряду, такі як International Federation of Consulting Engineers (FIDIC), та форми договорів щодо постачання товарів сільськогосподарського походження GAFTA.

Водночас уніфікація контрактів на рівні текстів є лише поверховою. Перешкодами для справжньої гармонізації субстантивного права завжди були правозастосування та тлумачення права національними судами та арбітрами.

Як приклад гармонізації правозастосування на рівні національних судів слід знову пригадати SICC. Він регулярно вивчає найкращу практику інших судів, що застосовують міжнародні договори, які регулюють комерційні правовідносини у транскордонній торгівлі, та адаптує цю практику під час розгляду спорів, підвідомчих таким судам. Не можна не погодитися, що такий підхід нівелює намагання маніпулювати та зловживати правом вибору юрисдикції, найбільш сприятливої для вирішення спору. Тож як тенденцію розвитку міжнародного комерційного права можна назвати подальшу поглиблену співпрацю судових органів та міжнародних інституцій з метою вивчення, узагальнення та поширення практики застосування норм міжнародних договорів у приватноправових відносинах.

Визнаючи вирішальну роль міжнародного комерційного права та його вплив на зміст зовнішньоекономічних контрактів, неможливо залишати поза увагою основні тренди та напрями його розвитку. Цим трендом є глобальна гармонізація. Кордони стають прозорішими, а право, що обслуговує комерційні правовідносини, — універсальним.

Першочергове завдання українських правників — якнайглибше інтегруватися в систему обміну інформацією про такі зміни та стати активними її учасниками, зокрема через участь у роботі в експертних групах, що готують рекомендації до проектів міжнародних конвенцій та договорів. Наприклад, АО «СК ГРУП» було задіяне в опрацюванні коментарів фахівців з міжнародного приватного права до проекту Гаазької конвенції про юрисдикцію та взаємне визнання рішень.