Помічник судді ВАС Ольга Примак-Березовська:

«Кандидатів відправляють на нові сім кіл пекла»

Недавно Вища рада правосуддя передала Вищій кваліфікаційній комісії суддів не розглянуті до дня набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» матеріали про призначення на посади суддів уперше 75 осіб. Вони сподівалися, що незабаром одягнуть мантії, проте так і не дочекалися указу Президента. Про свою боротьбу за суддівську посаду «ЗіБ» розповіла помічник судді Вищого адміністративного суду, кандидат на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА.

«Було страшно навіть виїхати з міста: боялася, що викличуть до ВРЮ»

— Ольго Степанівно, як розпочалася ваша «суддівська історія»?

— У 19 років (проти волі батьків) я пішла працювати в районний суд. Незважаючи на надзвичайне навантаження, мізерну зарплату і жахливі умови праці, жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Здобутий на посаді помічника судді досвід переконав у тому, що обрала правильний шлях.

Саме тому вирішила взяти участь у доборі кандидатів на посаду судді вперше. Подавши у квітні 2012 р. необхідні документи, почала готуватися: вранці йшла на роботу, а ввечері сідала за підручники і до глибокої ночі вчилася. Пройшовши всі процедури добору й успішно склавши кваліфіспит, отримала 82 бали зі 100 можливих. Усі титанічні зусилля, вкладені в навчання, виявилися немарними.

Я займала 9 місце в рейтингу кандидатів. У березні 2014-го взяла участь у конкурсі й стала переможцем: ВККС рекомендувала мене на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області. Це було дуже важливо для мене, оскільки я сама родом з Вінниччини, а на рідній землі, як казали тоді мої колеги, і стіни допомагають. З того часу почала чекати на внесення подання Президенту щодо мого призначення.

Але через відомі всім причини робота Вищої ради юстиції була заблокована. Після того як ВРЮ розпочала свою роботу в новому складі, мені знову довелося довго чекати на розгляд рекомендації ВККС. Це було дуже складно як морально, так і фізично. Я перебувала в стані постійного очікування, не знала, як планувати своє життя. Було страшно навіть виїхати з міста: боялася, що викличуть до ВРЮ. Також складно було будувати довгострокові плани, оскільки все прив’язувалося до переїзду з Києва до Вінниці, а це 246 км.

— Але все ж таки ВРЮ внесла подання Президенту?

— Так, 17 вересня 2015 р. Я розуміла, що це фінішна пряма, варто шукати у Вінниці житло, розв’язувати проблеми переїзду, визначатися з місцем роботи чоловіка. Усі ці питання морально виснажували. Проте я, обираючи такий нелегкий шлях, розуміла, на що йду, і тому вірила, що все це варте моїх зусиль.

Час ішов, а указу Президента не було. Минув 2015 р., почався 2016-й, а указу не було. Накопичилося дуже багато запитань до Адміністрації Президента та ВРЮ. Тому надіслала відповідні запити, на які мені повідомили: 16 жовтня 2015 р. подання щодо мене зареєстроване в АП, але чомусь 30 листопада того ж року повернуте до ВРЮ. Начебто за зверненням СБУ.

Указами Президента від 1.08.2016, 24.09.2016 та 29.09.2016 більш ніж 200 кандидатів були призначені на посади. Усвідомлення того, що в цих указах мене немає, приходило дуже складно, і навіть не тому, що це стосується особисто мене. Як юрист, я розуміла: це є абсолютно неприйнятним з огляду на всі принципи верховенства права, норми міжнародного та вітчизняного законодавства.

Спочатку подумала, що це якась помилка, яка буде виправлена найближчим часом, однак згодом зрозуміла: мене відібрано за незрозумілими критеріями та викинуто, як непотрібну річ. Так, у зв’язку з набуттям чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» 25 жовтня 2016 р. мої документи були вкотре повернуті до ВРЮ.

Стикнувшись уперше в житті з таким свавіллям щодо себе з боку влади, вирішила позиватися суду. Нині розгляд справи триває.

«Прецедент нівелювання результатів добору вже є»

— Виходить, через зволікання Президента з виданням указу ви так і не одягли мантії?

— Я була змушена вкотре звернутися з листом до АП задля певних роз’яснень ситуації, що склалася. З усіх наданих мені відповідей випливали такі факти: першого разу мої документи перебували в АП з 16 жовтня до 30 листопада 2015 р., а потім знову були повернуті туди й перебували там удруге до 25 жовтня 2016 р. Такі обставини породжували певні правові наслідки, адже згідно з вимогами ч.2 ст.74 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010, чинного на той час, коли мої документи перебували в АП уперше, Президент мав видати указ про призначення судді не пізніше 30 днів із дня отримання відповідного подання ВРЮ. Ці положення кореспондуються з нормами ч.2 ст.80 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016, чинного на час повернення документів удруге.

Тобто мої права як кандидата на посаду судді були порушені кілька разів. Водночас щодо інших кандидатів, навіть тих, хто пройшов процедуру добору пізніше за мене, видано 3 укази про призначення. На якій підставі допущено таку дискримінацію? І як таке могло статися в демократичній країні? Ці питання досі залишаються без відповіді.

Об’єднавшись з такими ж «непризначенцями» у команду з 30 осіб, розпочали боротьбу за свої права на здобуту в законний, конституційний спосіб посаду судді. Ми надіслали листи представникам органів влади, зустрічалися з деякими з них. Проте всі доводи тих, до кого зверталися, зводилися до п.13 «Перехідних і прикінцевих положень» закону «Про Вищу раду правосуддя». У ньому зазначено: кандидати на посаду судді повторно складають кваліфіспит, проходять спеціальну перевірку та беруть участь у конкурсі на посаду судді. Для проведення всіх цих процедур ВРП передає відповідні матеріали ВККС.

Тобто, незважаючи на те, що кандидати вже складали кваліфіспит, результати якого ніким не скасовані, вони є переможцями конкурсу на певні посади, пройшли спеціальні перевірки особистих даних тощо, їх у незаконний спосіб, принижуючи як фахівців та дискримінуючи, відправляють на нові сім кіл пекла! До того ж немає гарантії, що претендентів, які пройдуть усі процедури повторно, зокрема складуть іспит, переможуть у конкурсі, призначать на посади, бо прецедент нівелювання результатів добору вже є.

При прийнятті нових актів законодавець мав проаналізувати на предмет дискримінації ситуацію, що склалася з такими кандидатами, як ми. Також варто було створити єдиний уніфікований підхід до проведення добору та призначення суддів з обов’язковим недопущенням ретроактивності при прийнятті нових законів, які стосуються судової влади.

Як неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини: принцип захисту «законних очікувань» розглядається як аспект «юридичної визначеності» — поряд із неретроактивністю, чіткістю, прозорістю та передбачуваністю законодавства.

— Тобто ваші законні очікування на зайняття омріяної посади так і не були реалізовані?

— Не були. Я довго йшла до цієї мети, важко працювала в різних судах 12 років, здобувала досвід і знання, щоб бути корисною суспільству, чесно працювати. Однак влада вирішила мою долю за мене, не спитавши і не пояснивши, чому так сталося.

Надання преференції у вигляді нового кваліфіспиту (без складання вибіркового іспиту та проходження спецпідготовки) для мене незрозуміле і несправедливе. Адже новий конкурс буде проведено для всіх кандидатів, у тому числі діючих суддів, які вирішили перевестися в інший суд. Це ставить нас, кандидатів, у завідомо програшне становище.

Ми не можемо конкурувати з такими суддями, а також з тими претендентами, які будуть проходити процедуру добору вперше. Зрештою, чому ми мусимо це робити, якщо вже пройшли всі процедури і здобули право на цю професію 3 роки тому?

Призначення решти кандидатів за умови однакової процедури добору є фактичним визнанням владою результатів іспитів та конкурсів, які ми всі разом однаково проходили з 2012 до 2016 р. Усе це наводить на думку про упереджене ставлення і вибірковий підхід у питанні призначення тих чи інших осіб, що є неприпустимим у суспільстві, яке поважає принципи верховенства права та прагне до європейських стандартів життя.