Плата за розгляд
Які помилки в обчисленні судового збору можуть призвести до повернення заяви
Суддям необхідно бути уважними та прискіпливими, вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору.
У зв’язку з нечітким законодавчим визначенням критеріїв справляння судового збору судді не завжди правильно застосовують норми закону. Узагальнення щодо цього питання зробив Львівський апеляційний адміністративний суд, проаналізувавши власні рішення та практику першої інстанції в окрузі.
Різне трактування
Статтею 3 закону «Про судовий збір» №3674-VI визначено об’єкти справляння збору. Зокрема, у ч.1 наведено перелік документів та дій, за які він справляється, проте питання його сплати в разі звернення органів Державної фіскальної служби з поданням, яке передбачене ст.1833 Кодексу адміністративного судочинства, не врегульовано.
Установлено, що суди Львівського округу при вирішенні зазначеної категорії справ відносять подання органу ДФС, передбачене ст.1833 КАС, до об’єктів справляння збору. А ставку визначають, як за подання позовної заяви.
Наприклад, Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 25.09.2015 в адмінсправі №803/3542/15 залишив без руху подання Луцької об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області про стягнення коштів за податковим боргом та надав строк для усунення недоліків, зазначивши, що «подання як форма звернення до суду передбачена КАС. Ця ознака покладена в основу визначення понять «судовий збір» та «платник судового збору». Вказане подання закон «Про судовий збір» не відносить до об’єктів, за які збір не справляється, а органи ДФС — до осіб, для яких установлено пільги щодо його сплати. Таким чином, подання органу ДФС, передбачене ст.1833 КАС, є об’єктом справляння судового збору».
Апеляційний суд погодився з висновками та ухвалою від 17.05.2016 (провадження №876/278/16), залишивши без змін ухвалу ВОАС.
У законодавстві існує колізія між п.3 ч.2 ст.3 закону «Про судовий збір», згідно з яким «судовий збір не справляється за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення», та пп.6 п.3 ч.2 ст.4 вказаного акта, відповідно до якого «ставка судового збору за подання до адміністративного суду заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення становить 0,3 розміру мінімальної заробітної плати». У результаті аналізу рішень апеляційного суду встановлено, що колізія між вказаними нормами вирішується на користь пп.6 п.3 ч.2 ст.4 закону.
Наприклад, ухвалою від 30.08.2016 в адмінсправі №803/3805/15 (876/1738/16) суд залишив без руху заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Західінкомбанк» К.І.І. про встановлення порядку та способу виконання постанови ЛААС від 26.05.2016 у зв’язку з відсутністю документа про сплату збору. Суд указав на пп.6 п.3 ч.2 ст.4 закону №3674-VI.
Проте в практиці апеляційного суду застосовувався і протилежний підхід. Так, у справі №162/774/14-а заява про встановлення способу та порядку виконання рішення розглянута без сплати збору. Такий підхід має підтвердження й у практиці Вищого адміністративного суду. Наприклад, ухвалою від 15.03.2016 (справа №2а-1857/11) скасовано ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги з тих мотивів, що: «згідно з ч.2 ст.3 закону №3674-VI судовий збір не справляється за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку та строку виконання судового рішення».
Отже, застосуванню підлягають положення пп.6 п.3 ч.2 ст.4 закону №3674-VI як спеціальної норми. А тому за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку та строку виконання рішення слід сплачувати збір.
Розміри ставок
Верховний Суд України дотримується позиції, що судовий збір слід розраховувати, виходячи із суми, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви (тобто до 1.09.2015), за ставкою, передбаченою редакцією закону «Про судовий збір», чинною на час звернення зі скаргою (заявою). Наприклад, в ухвалі від 28.09.2015 ВСУ зазначив, що відповідно до пп.4 п.3 ч.2 ст.4 закону №3674-VI за подання заяви про перегляд рішень ВСУ збір справляється в розмірі 130% ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
У січні 2015 року діяла редакція пп.1 п.3 ст.4, відповідно до якої за подання до адмінсуду позову майнового характеру збір справляється в розмірі 2% розміру майнових вимог, але не менше 1,5 та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Відповідно до ст.8 закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIIІ із січня до грудня 2015 року м.з.п. становила 1218 грн.
До заяви додано платіжне доручення від 8.09.2015 №25 про сплату збору (9979 грн.) в розмірі 237,51 грн. Ураховуючи викладене та суму виконавчого збору заявникові слід доплатити 2137,59 грн. (1218 х 1,5 х 1,3 – 237,51).
Згідно з ч.3 ст.4 закону (у редакції до 1.09.2015) під час подання адмінпозову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки судового збору. Решта суми стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. При зверненні з апеляційною скаргою сплачується 110% від суми збору, сплаченої в суді першої інстанції.
Практика апеляційного суду з цього питання різна, хоча переважає погляд, згідно з яким ставку збору слід розраховувати, виходячи з повної суми. Наприклад, у справі №813/3160/15 (876/11002/15) за подання адмінпозову сплачено 182,70 грн., що становить 10% розміру ставки збору. Суд в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху зазначив: «Згідно з ч.3 ст.4 закону «Про судовий збір» (чинною на момент подання позову) під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки збору. Решта стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
З позовної заяви та постанови суду першої інстанції вбачається, що адміністративний позов є майнового характеру, розмір вимог якого становить 2673,25 грн. Таким чином, розмір збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, становить 200,97 грн. (1218 х 1,5 х 0,1 х 1,1 = 200,97 грн.)».
Протилежного висновку апеляційний суд дійшов у справі №813/4311/14 (876/5188/16). Так, за подання адмінпозову сплачено збір у розмірі 286,48 грн. Суд в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху зазначив: «Із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 143238 грн., що свідчить про майновий характер спору. Таким чином, розмір збору, що підлягає сплаті за подання цієї апеляційної скарги, становить 3151,24 грн. (143238 грн. х 0,02 х 1,1 = 3151,24 грн.)».
В ухвалі від 15.04.2016 ВАС визначив, що наведене положення закону, по суті, встановлює розстрочення сплати позивачем збору при поданні позовної заяви, однак не може розцінюватись як зменшення ставки або як звільнення позивача від його часткової сплати. Передбачений цим приписом порядок сплати жодним чином не впливає на порядок визначення бази збору при обчисленні його розміру за подання касаційної скарги; 120% ставки, встановлені пп.3 п.3 ч.2 ст.4 закону, обчислюються з усієї суми, що підлягала сплаті, а не із суми, що фактично була сплачена заявником із застосуванням законодавчо передбаченого розстрочення».
Категорія пільговиків
Аналізуючи практику з питань застосування ст.5 закону №3674-VI, встановлено, що переважно не виникає труднощів, оскільки визначено вичерпний перелік звільнених від сплати збору позивачів. Звільнення від сплати збору за подання позову означає також і звільнення від сплати за подання апеляційної скарги. Стаття 5 закону (в редакції від 1.09.2015) передбачає випадки звільнення від сплати збору під час розгляду справи в усіх інстанціях.
Наприклад, відповідно до п.10 ч.1 ст.5 закону від сплати збору звільняються громадяни, віднесені до 1-ї та 2-ї категорій постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи. Базою для обчислення ставки збору за подання апеляційної скарги в порядку, передбаченому гл.1 розд.IV КАС, є розмір ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви. Отже, не підлягає сплаті збір за подання адмінпозову цією категорією громадян і при оскарженні ними рішень у цих справах в апеляційному порядку.
Натомість до внесення змін до закону №3674-VI (1.09.2015), які підтвердили наведену вище позицію, в практиці апеляційного суду траплялися випадки, коли він уважав звільнення від сплати збору таким, що застосовується тільки за подання позовної заяви, але не апеляційної скарги. Так, ухвалою судді від 22.04.2015 апеляційна скарга фізичної особи залишена без руху через несплату збору. Натомість від його сплати звільнені позивачі за подання позовних заяв про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та з іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин. Цю ухвалу було скасовано ухвалою ВАС від 4.10.2016.
Відповідач не звільняється від обов’язку
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 закону №3674-VI від сплати збору за розгляд у всіх інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Разом з тим трапляються непоодинокі випадки, коли в зазначеній категорії справ необґрунтовано надано пільгу щодо сплати збору за подання апеляційної скарги відповідачам — суб’єктам владних повноважень. Наприклад, ідеться про справи №№807/2183/15 (ухвала про відкриття апеляційного провадження від 28.01.2016), 803/3839/15 (ухвала про відкриття апеляційного провадження від 13.01.2016), 2а/1970/3934/12 (ухвала про відкриття апеляційного провадження від 11.02.2016), 2а-6686/12/1370 (ухвала про відкриття апеляційного провадження від 12.02.2016), 2а-2938/12/1370 (ухвала про відкриття апеляційного провадження від 6.04.2016).
Проте ВАС у постанові пленуму «Про практику застосування адміністративними судами положень закону від 23.01.2015 №2 звернув увагу на таке: «Служба в державних органах є особливим видом державної служби. Однак діяльність указаних органів стосовно прийняття особи на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби не належить до функціональних повноважень цих органів. У зв’язку із цим за подання апеляційних, касаційних скарг у справах, пов’язаних із прийняттям особи на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби судовий збір сплачується на загальних підставах».
Оскарження адмінпостанов
Питання справляння судового збору, крім закону №3674-VI, регулюється іншими актами. Зокрема, відповідно до ч.4 ст.288 КпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Щодо вказаної категорії спорів ВАС у постанові пленуму «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» від 23.01.2015 №2 зазначив: необхідно виходити з того, що норми ч.4 ст.288 КпАП є спеціальними нормами порівняно з нормами акта №3674-VI. Отже, за подання адмінпозову про скасування постанови у справі про адмінправопорушення, якою особу притягнуто до відповідальності та накладено адмінстягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується в порядку та розмірах, установлених законом.
Як показав аналіз практики, у більшості випадків апеляційний суд колізію між указаними положеннями вирішує на користь ч.4 ст.288 КпАП як спеціальної норми. Проте існують й інші підходи. Так, у справі №461/12145/15-а за позовом фізичної особи до управління патрульної поліції в м.Львові про визнання незаконною та скасування постанови у справі про адмінправопорушення ухвалою ЛААП від 26.01.2016, апеляційну скаргу фізичної особи залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору. Це рішення згодом скасовано ухвалою ВАС від 12.04.2016.
Також виникають запитання щодо правильності позиції суду в ухвалі від 28.01.2016 про залишення апеляційної скарги фізособи без руху у справі №308/137/16а за позовом до управління патрульної поліції в м.Ужгороді та м.Мукачеві про скасування постанови та закриття провадження: «Посилання скаржника на положення ч.4 ст.288 КпАП як на підставу про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги не беруться судом до уваги, оскільки вказана норма звільняє скаржників від сплати державного мита при оскарженні постанови у справі про адміністративне правопорушення, а не при поданні апеляційної скарги на ухвалу суду».
Вважаємо, із системного тлумачення ст.10 закону №3674-VI можна зробити висновок, що законодавець не розмежовує предмета звільнення від сплати судового збору. А тому таке звільнення за подання позовної заяви означає також звільнення при оскарженні цими ж особами постанов та ухвал у цих справах в апеляційному порядку.
Непоодинокими були випадки, коли апеляційний суд відкривав провадження без наявності квитанції про сплату збору, тобто надавав пільгу, передбачену ст.288 КпАП, не лише позивачам — особам, які оскаржили постанову у справі про адмінправопорушення, а й відповідачам — суб’єктам владних повноважень. Наприклад, це стосується справ №№345/4553/15а, 450/2224/15а, 2а/450/103/15, 461/5844/15-а, 161/16179/15-а, 161/17323/15-а.
Така позиція знайшла своє підтвердження в постанові ВСУ від 13.12.2016, яка відповідно до ст.2442 КАС має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції. Суд зазначив, що за подання позивачем або відповідачем — суб’єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адмінсуду у справі про оскарження постанови про адмінправопорушення збір у порядку та розмірах, установлених законом №3674-VI, сплаті не підлягає.
Складним є питання поширення положень ч.4 ст.288 КпАП на випадки оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення норм Митного кодексу. ЛААС в основному дотримується позиції, згідно з якою позивачі звільняються від сплати збору, мотивуючи це тим, що недотримання митних правил є адмінправопорушенням.
Проте поширена практика, коли в цій категорії спорів суд вимагає сплати збору. Наприклад у справі №163/624/16-а за позовом фізособи до заступника Волинської митниці ДФС Б.М.А. про скасування постанови №1560/20500/2015 від 17.02.2016 про накладення адмінстягнення апеляційну скаргу фізичної особи залишено без руху. Суд зазначив, що «оскаржуваною постановою в справі про порушення митних правил позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.3 ст.470 та ч.3 ст.469 МК, порядок оскарження вказаної постанови врегульовано розд.ХІХ МК, а тому положення ч.4 ст.288 КпАП на спірні правовідносини не поширюється».
Оскільки законодавство не передбачає окремого виду відповідальності для правопорушень у сфері митних відносин, а положення КпАП поширюються і на адмінправопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до кодексу (ч.3 ст.2 КпАП), більш обґрунтованою видається позиція про поширення дії положень ч.4 ст.288 КпАП на випадки оскарження постанов про притягнення до адмінвідповідальності згідно з нормами МК.
Для усунення цієї колізії важливим є внесення змін до закону №3674-VI та встановлення правил справляння судового збору в разі оскарження постанов у справах про адмінправопорушення на основі єдиних вимог.