Закон і Бізнес


Секретар кваліфпалати ВККС Станіслав ЩОТКА:

«Якщо особа не набрала мінімально допустимого бала на конкурсі до ВС, це не означає, що вона має стати об’єктом для насмішок»


Станіслав ЩОТКА: «Якщо особа не набрала мінімально допустимого бала на конкурсі до ВС, це не означає, що вона має стати об’єктом для насмішок»

№8 (1306) 25.02—03.03.2017
МАРИНА БОЙКО
5310

Оприлюднення Вищою кваліфікаційною комісією суддів даних щодо кількості балів, яку набрав кожен кандидат на червону мантію за виконання тестового завдання, привело до жвавого обговорення цих результатів у юридичних колах та ЗМІ. Одні раділи за претендентів, інші зловтішалися з того, що деякі служителі Феміди з вищих спеціалізованих та Верховного судів не подолали мінімально допустимого бала. Чи не жалкують «кваліфікаційники» про те, що розсекретили результати тестування? Заради кого з «криміналістів» комісія опустила планку «прохідного бар’єра» та чи вдасться вчасно створити новий Верховний Суд? Ці запитання журналіст «ЗіБ» поставив секретареві кваліфікаційної палати ВККС Станіславу ЩОТЦІ.


«Ми можемо втратити в складі того чи іншого суду справжніх фахівців»

— Станіславе Олексійовичу, чому ВККС вирішила оприлюднити результати анонімного письмового тестування? Адже, наскільки нам відомо, ще до початку кваліфікаційного оцінювання в комісії велися дискусії з приводу того, чи потрібно називати прізвища кандидатів та кількість отриманих ними балів.

— Дійсно, було дві точки зору. Скажу так: все одно ми визначили б, хто буде недопущений до наступного етапу, обов’язково вказавши прізвища. Питання стояло тільки щодо того, чи публікувати кількість балів, які отримали кандидати.

Була думка, що не потрібно вказувати цих даних. Чому? Бо для мети конкурсу не є важливим, скільки той чи інший конкурсант набрав балів на цьому етапі. Відповідно до нормативного документа щодо проведення кваліфікаційного оцінювання ми зобов’язані оприлюднити остаточні результати за підсумками двох підетапів, тобто коли іспит (тестування та виконання практичного завдання) уже повністю складений.

Та перед нами постало питання: чи є необхідність в оприлюдненні балів кожного кандидата, щоб підвести риску і сказати, хто допускається, а хто ні? Для продовження процедури це великого значення не мало. Крім того, обговорювалося, наскільки будуть сприйняті бали тих чи інших кандидатів. Це ж конкурс. Це не оцінювання для визначення здатності здійснювати правосуддя. Людина залишається на своїй посаді. Якщо особа не набрала мінімально допустимого бала на конкурсі до ВС, це не означає, що вона має стати ізгоєм, об’єктом для насмішок. Це моя особиста точка зору.

Я просив би з повагою поставитися до кожного учасника конкурсу, незважаючи на те що хтось не подолав мінімальної планки. Інакше є ризики того, що люди, котрі можуть відбутися в професії, але в силу характеру не прагнуть до публічності, до самопрезентації, просто не проявлять рішучості та не братимуть участі в майбутніх конкурсах. Відтак ми можемо втратити в складі того чи іншого суду справжніх фахівців.

Ми недаремно називаємо конкурс до ВС національним проектом: до нього привернута надзвичайна увага. Першопрохідцям конкурсу, можливо, найважче. По-перше, їм потрібно було відважитися на це. По-друге, витримати конкуренцію. По-третє, підкорити себе тим процедурам, які пропонує закон і комісія. Всіх цих людей я називаю переможцями. Навіть тих, хто не подолав мінімально допустимого бала. Бо всі вони відгукнулися на пропозицію взяти участь у конкурсі. Одні мали більше часу для підготовки, інші — менше.

Знаю, що в суддівському середовищі є певна точка зору. Можливо, вона справедлива: хтось працював щоденно, а ввечері чи вночі готувався до конкурсу, а хтось ішов у відпустку і теж готувався. Могло статися, що останній кандидат краще підготувався? Мабуть, могло. Як бути в такій ситуації? Не знаю. Маємо те, що маємо.

— Все ж комісія вирішила розсекретити результати тестування…

— У дискусії перемогла така позиція: якщо ми все-таки говоримо про оприлюднення результатів, то вони мають містити не тільки прізвище кандидата і примітку, що ця особа подолала мінімально допустимий бал, а й зазначення кількості балів. Так вважала більшість членів комісії. Звучав і такий аргумент: це потрібно зробити, аби суспільство переконалося, що ми все зробили правильно, всі процедури відбуваються відкрито. Мабуть, така точка зору також є прийнятною, логічною.

Нині лунає критика на адресу тих, хто не набрав максимально допустимого бала або набрав не дуже високий бал. Цього не варто робити. На мою думку, відповідально оцінила ситуацію громадська рада доброчесності, яка одна з перших закликала всіх бути коректними, попросила не поливати брудом тих, для кого конкурсний етап виявився невдалим.

— Але ж представники ГРД першими озвучили інформацію та виставили фотографії, зокрема суддів ВС, які не подолали мінімально допустимого бар’єра.

— Значить, вони потім швидко визнали, що це неправильний шлях, і зробили спробу розкаятися.

— ВККС не відчуває себе винною в тому, що рішення про оприлюднення балів спровокувало в суспільстві таке обговорення?

— Звичайно, можна пошукати душу в комісії. Але я завжди підкреслюю, що комісія — це всього-на-всього інструмент, озброєний законами, нормативними актами, щоб фахово, професійно, відкрито виконати ту роботу, яка на неї покладена. Тому наголошую: рішення народилося за результатами обговорення. Непростого обговорення. Особисто я винним себе в чомусь не відчуваю. Але не скажу, яку позицію поділяв.

«Колегія, яка оцінювала запитання щодо кримінальної юрисдикції, відзначила, що тест для цих кандидатів був важчий, ніж для інших»

— Чому для трьох юрисдикцій був установлений бар’єр, подолавши який претенденти отримали доступ до другої частини іспиту — виконання практичного завдання, на рівні 60 балів, а для однієї (кримінальної) — 54? У декого може скластися враження, що комісія занизила бал для «криміналістів», аби дехто продовжив участь у конкурсі.

— Почну з того, що комісія була поділена на дві колегії, які забезпечували проведення анонімного письмового тестування: одна колегія — щодо питань цивільної та господарської юрисдикції, а друга — адміністративної та кримінальної.

Щоб визначити мінімально допустимий бал, ми скористалася методом Вільяма Ангоффа. В чому він полягає? Так, тест може бути згенерований з простих або ж надзвичайно складних питань. Коли комісії став відомий зміст тесту, який отримали кандидати, ми зібралися у складі колегій. Кожен з нас аналізував питання тесту на відповідну вагу. Причому за орієнтир був узятий віртуальний мінімально підготовлений кандидат. Член комісії читав питання і уявляв, чи має такий кандидат знати відповідь на нього. З огляду на це виставлялися оцінки за кожне питання від 0 до 1. Потім обчислювалася сумарна оцінка. Після цього колегія зводила ці оцінки й усереднювала їх. Так от: середні оцінки в трьох юрисдикціях були близькі до 60. Я не скажу, що це було точно 60, але й не 70.

Колегія, яка оцінювала запитання щодо кримінальної юрисдикції, відзначила, що тест для цих кандидатів був важчий, ніж для інших. Це було видно й по конкурсантах: хто складав тести в «секторі кримінальної юрисдикції» — найдовше писав. Вони пішли останніми. Мабуть, це теж об’єктивний показник того, що тест був складним.

З огляду на це колегія, оцінюючи вагу кожного запитання, вийшла на середню цифру — 54. Нині чути закиди на кшталт того, що хтось із конкурсантів вдало потрапив до списку тих, хто успішно склав тестування, навіть називаються прізвища. Відповідально заявляю: жодна тестова робота не була негласно персоніфікована комісією. Ми не знали, хто потрапить до списку.

Ви ж бачили прізвища серйозних фахівців (я продовжую їх вважати такими, хоча, можливо, хтось ще вчора їх вважав такими, а сьогодні вже ні), які не подолали мінімально допустимого бала. Якби ми орієнтувалися на те, що нам заздалегідь було відомо, хто скільки балів набере, то, мабуть, така ситуація не склалася б. Але вона склалася.

«Ми віддаватимемо перевагу якості роботи, а не часу, який на це витратимо»

— За який час комісія планує перевірити практичні завдання претендентів на «верховні» мантії?

— Не скажу, що є якісь нормативи. Їх немає. Це речі, які не піддаються нормативному врегулюванню. Але наш досвід первинного кваліфікаційного оцінювання дає підстави думати, що можливо перевіряти до 20 робіт на день. Це складна інтелектуальна робота.

— Кожен член колегії читатиме роботу кандидата, виставлятиме оцінку, а потім виводитиметься середній бал. Таким буде алгоритм перевірки практичних завдань?

— Так. Розповім на прикладі господарської юрисдикції: якщо сьогодні (на другу частину іспиту. — Прим. ред.) з’явилися всі 108 осіб і написали практичну роботу, то кожен член колегії (а всього їх буде 4) має прочитати всі ці 108 робіт, оцінити їх на власний фаховий розсуд за відповідними критеріями.

Питання тільки в часі: наскільки швидко вдасться зробити це в колегії. Якщо щодня перевіряти по 20 робіт, то, наприклад, колегія з господарської юрисдикції може впоратися за 5—6 робочих днів. У «цивілістів» це може зайняти більше часу — 8—9 днів, адже кандидатів до Касаційного цивільного суду більше. Ми віддаватимемо перевагу якості роботи, а не часу, який на це витратимо.

— Тобто певні часові межі не ставите?

— Рамки встановлені в законі: ВС має запрацювати до 1 квітня. Боюся, ми можемо не виконати цього календарного графіка, бо маємо враховувати, що після перевірки робіт настане етап психологічного тестування (кандидати складатимуть на комп’ютері 4 тести). Після цього в кожного з них буде 60-хвилинна співбесіда з психологом. Але психолог не один. Якщо не помиляюся, їх 17.

Крім того, багато залежить і від того, скільки висновків надасть нам ГРД, якого вони будуть змісту та якості. Ми повинні прийняти щодо них рішення. Це теж може забрати певний проміжок часу.