Закон і Бізнес


«Знетронювачі» канонів

Чи переконають суди нижчих інстанцій ВСУ змінити думку щодо перерахунку зарплат працівників апарату


У ВСУ не взяли до уваги аргументи суддів ВАС щодо необхідності виплати працівникам апарату винагороди в розмірі, визначеному законом.

№5 (1303) 04.02—10.02.2017
КСЕНІЯ МАГНУШЕВСЬКА
8202

Півроку тому Верховний Суд України поставив крапку в спорі щодо визначення розміру заробітної плати працівників апарату судів. Однак окремі володарі мантій наважуються відійти від правових позицій найвищого судового органу. Питання тільки в тому, чи відкоригує свою думку ВСУ. Хоча, можливо, «зарплатні справи» доведеться переглядати вже не нинішнім «верховникам».


Більшість не на користь

Після того як ВСУ розвіяв усі надії працівників апарату щодо виплати їм винагороди відповідно до абз.2 ч.1 ст.147 (ст.144 — у попередній редакції) закону «Про судоустрій і статус суддів», одні опустили руки, інші ж продовжують боротьбу. Так, у Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти багато вердиктів у спорах щодо визначення розміру винагороди. Більшість з них не на користь позивачів — працівників апарату.

У таких випадках судді посилаються на думку ВСУ. Мовляв, в аналогічних за змістом спірних правовідносинах Судова палата в адміністративних справах ВСУ в постановах від 12.07.2016 у справі №820/4648/15 та від 13.07.2016 у справах №820/4653/15, №818/3372/15 сформувала правовий висновок.

Як вважають «верховники», з 26.10.2014 до 9.09.2015 Кабінет Міністрів не вносив змін до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату, а в держбюджетах на 2014 та 2015 рр. не були закладені видатки на реалізацію згаданих положень закону «Про судоустрій і статус суддів». Відтак розпорядник коштів не міг вийти за межі передбачених асигнувань, перерахувати та виплатити винагороду в іншому розмірі, ніж установлено Урядом.

Порушення конвенції

Втім, є володарі мантій, котрі не погоджуються з позицією ВСУ і стають на захист працівників апарату. Так, у постанові Окружного адміністративного суду м.Києва від 28.12.2016 №826/294/16 (головуючий суддя — Руслан Арсірій) була визнана протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в м.Києві щодо невиплати сімом помічникам володарів мантій, котрі працюють у Деснянському райсуді м.Києва, винагороди за період з 26.10.2014 до 31.03.2015 та з 1.05.2014 до 31.12.2015. ОАСК зобов’язав структурний підрозділ ДСАУ «сплатити всі борги».

Водночас у рішенні наведено мотиви відходу від правових позицій ВСУ: адмінсуд послуговувався практикою Європейського суду з прав людини. Так, звертається увага на те, що у справі «Кечко проти України» зазначено: органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Про це неодноразово говорив і Конституційний Суд. Той же ВСУ в 2010—2012 рр. дотримувався думки: брак чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, доплат, надбавок до них.

Крім того, ОАСК дійшов висновку: якщо в державі відсутній механізм реалізації певного положення закону, то воно може бути скасоване, змінене або відкладене щодо часу набрання ним чинності, але тільки шляхом прийняття відповідного закону Верховною Радою.

«У спірних відносинах положення закону «Про судоустрій і статус суддів» залишалися чинними з моменту введення їх у дію, жодні підстави для відтермінування їх реалізації не можуть бути визнані судом прийнятними. Таким чином, невиплата позивачам заробітної плати у розмірі, гарантованому законом, у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини становить втручання у право позивача на мирне володіння майном», — ідеться в рішенні ОАСК.

Власний погляд

Утім, не тільки столичні служителі Феміди захищають права працівників апарату. Так, у січні поточного року Миколаївський окружний адмінсуд прийняв кілька аналогічних «вердиктів». Зокрема, у постанові у справі №814/996/16 від 18.01.2017 (головуючий суддя — Ганна Лебедєва) вказується: законодавець, ухваливши зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів», не передбачив збільшення бюджетних призначень, а лише вказав на необхідність Кабміну внести на розгляд ВР пропозиції щодо приведення нормативно-правових актів у відповідність із профільним документом. У тому числі для того, щоб забезпечити збільшення бюджетних видатків на винагороду працівників апарату та встановити їм посадові оклади в розмірі, не меншому за визначені законом «Про судоустрій і статус суддів».

«Узявши на себе обов’язок щодо виплати посадових окладів у підвищених розмірах, але при цьому не внісши необхідних змін до закону про державний бюджет, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах щодо виконання цього обов’язку державу представляють органи Державної судової адміністрації, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави», — зазначається в рішенні МОАС.

Що ж стосується практики апеляційних судів, то вона теж неоднакова. Навіть бувають такі випадки: володарі мантій, котрі входять до складу колегії-«трійки», висловлюють окрему думку про «зарплатне питання». Так, 12.01.2017 Дніпропетровський апеляційний адмінсуд залишив без задоволення скаргу позивача на «відмовну» постанову окружної адмінустанови (справа №804/4316/16). Втім, один зі служителів Феміди — Сергій Чумак — не погодився з вердиктом, який ґрунтувався на правовій позиції ВСУ. На думку володаря мантії, «верховники» не врахували, що вирішальне значення для висновку суду про наявність в особи певного права, а в держави — відповідного фінансового зобовязання відіграє не закон про держбюджет та похідні від нього акти, урядові постанови, а закон «Про судоустрій і статус суддів».

Дочекатися новачків

Звичайно, законодавець дозволив володарям мантій відступати від «верховних канонів». З тією умовою, що суддя обґрунтує власну позицію та «спростує» думку ВСУ. Втім, який сенс у праві відхилитися від курсу ВСУ, якщо в разі перегляду рішень «інакомислячих» найвищий судовий орган, швидше за все, поверне практику у визначене ним русло? Надіятися на те, що «верховники», які вже висловили свою думку щодо того чи іншого питання, змінять свою позицію, напевно, марно.

Проте, на думку експертів, вихід все ж є. Хоча б такий: у процесуальних кодексах передбачити механізми, які дозволяли б при надходженні до ВСУ рішень «відступників» переглядати їх у значно ширшому складі (наприклад усіма палатами).

Але це не єдиний вихід. Ще один — дочекатися початку роботи нового ВС, який може змінити правові позиції попередників. Принаймні багато хто на це сподівається.

«Судові установи ніколи не вважали за сором відходити від своєї попередньої практики, якщо змінилася ситуація, склалися нові обставини. Навіть ЄСПЛ час від часу це робить. Думаю, у ВСУ, в якому працюють найбільш досвідчені фахівці, теж це розуміють», — розповів у інтерв'ю «ЗіБ» суддя ОАСК Руслан Арсірій. Повний текст інтерв'ю читайте за посиланням.