Закон і Бізнес


Лінгвістична люстрація

Адвокатів і нотаріусів позбавлятимуть свідоцтв за погане знання державної мови


№5 (1303) 04.02—10.02.2017
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
22214

Вимога до особи знати державну мову країни, громадянином якої вона є або хоче стати, навряд чи викличе якісь заперечення. Тим більше якщо таке побажання стосується державних службовців. Однак безоглядне намагання перенести досвід мовної політики прибалтійських країн на український ґрунт може дати несподівані паростки.


Виховання штрафами

Залишимо осторонь політичні аспекти захисту української мови в сучасних умовах. Сама постановка цієї проблеми під потрібним кутом не раз використовувалась (і можна бути впевненим: ще використовуватиметься) як червона ганчірка для одних виборців і пряника для інших. Тож не дивно, що поява проекту закону «Про державну мову» (№5670) ЗМІ та політики зустріли традиційно антагоністичними оцінками.

Водночас поза увагою залишаються заходи, які пропонуються для просування української мови, а саме: створення органів, що наглядатимуть за її застосуванням у різних сферах життя та діяльності, й адміністративні стягнення, передбачені новими стст.18849 та 18850 Кодексу про адміністративні правопорушення. Також не варто недооцінювати поправки до низки законів, які уточнюють вимоги щодо володіння державною мовою.

Наприклад, кандидат на посаду Президента та претендент на крісло Прем’єра будуть зобов’язані подати сертифікат про рівень знання української мови. А охочі зробити суддівську кар’єру, займатися адвокатською чи нотаріальною практикою, включаючи помічників, насамперед доводитимуть, що знають державну мову на необхідному рівні.

Зокрема, в ст.6 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» пропонується уточнити, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою «відповідно до рівня, визначеного Національною комісією за стандартів державної мови» (саме так, із помилкою в проекті!).

Правопис, термінологію та вимоги щодо необхідного рівня для державних службовців та інших осіб, для яких знання української стає обов’язковим, визначатиме Національна комісія зі стандартів державної мови. Перевірятиме цей рівень та видаватиме за результатами іспиту відповідний сертифікат Центр української мови. А уповноважений із захисту державної мови та 27 інспекторів поповнять перелік представників органів контролю, які можуть з’явитися на підприємстві чи в організації, що надають послуги населенню, як після скарги свідомого громадянина, так і за власною ініціативою.

З огляду на обсяг повноважень кожного із цих органів не виключено, що попервах їх можна використати як інструмент для очищення лав державної (і не тільки) служби від «шкідливих елементів». Адже провести лінгвістичну люстрацію буде значно простіше, ніж, наприклад, за допомогою кваліф-оцінювання для суддів.

Робота з помилками

Як автори під проектом №5670 підписалися аж 33 нардепи. Хоча є сумніви, що геть усі вони досконало володіють українською (про що свідчить і сам текст документа).

Загалом проект нібито спрямований виключно на захист права особи отримувати інформацію державною мовою. Проте деякі положення допускають імовірність більш розширеного застосування закладених у документі інструментів. Якби йшлося лише про знання розмовної української, то не згадувалися б правопис та інші мовні стандарти, які потрібно знати. Тож, якщо підходити формально, то навіть помилки у відповіді на запит чи процесуальному документі можна тлумачити як «навмисне спотворення державної мови». Головне — звернути увагу на них органу контролю з відповідними коментарями (про посягання на «елемент конституційного ладу», яким, за визначенням авторів проекту, і є державна мова).

Водночас чимало стилістичних та орфографічних вад містять як самі законодавчі акти, так і судові рішення. Останні ж окремо згадуються як об’єкт уваги уповноваженого. Якщо до їх перевірки залучити інспектора-філолога, він без зусиль віднайде з десяток помилок на кожній сторінці справи. Щоправда, інший фахівець виявить додаткові похибки й у авторів актів, й у того, хто перевіряв. Така ситуація ймовірна, оскільки мовним інспектором може бути як філолог, так і юрист із науковим ступенем.

Поряд із неоднозначністю щодо меж, після яких настає «спотворення», проект №5670 передбачає запровадження адміністративних стягнень за порушення у сфері застосування державної мови. Причому як в офіційних документах, так і під час засідань, заходів, зустрічей та робочого спілкування в органах влади чи на державних або комунальних підприємствах, а також у судочинстві.

У ч.2 ст.18849 КпАП окремо згадується й про юридичні послуги — без прив’язки до того, надаються вони державними органами чи приватними особами. У контексті переліку суб’єктів, які повинні вільно володіти державною мовою (ст.7 документа), це означає, що навіть під час зустрічі з клієнтом адвокат або приватний нотаріус зобов’язаний спілкуватися виключно українською. Тож, якщо молодший партнер захоче звільнити для себе місце в керівництві фірми, йому достатньо надіслати інспекторові скаргу на те, що якесь робоче засідання велося недержавною мовою та без перекладача.

Вільно чи довільно?

Одним із діянь, що матимуть наслідком настання відповідальності (за логікою проекту — у вигляді санкцій, передбачених КпАП), визначено застосування української мови з порушенням її стандартів. Читай: правопису та інших правил.

Тобто при бажанні її перекручування чи допущення помилок у написанні окремих слів заповзятий мовний інспектор може тлумачити як адмінпроступок. Наприклад, безпосередньо в документі окремо застережено, що парламент слід називати виключно «Верховна Рада України» на всіх мовах. Отже, якщо десь у ЗМІ, скажімо в російській версії, з’явиться переклад «Верховный Совет Украины», це становитиме окремий склад правопорушення. Адміністративного чи кримінального — залежатиме від настрою інспектора та прокурора.

Можна припустити, що деяким чиновникам чи претендентам на державну посаду сертифікат про вільне володіння українською видадуть разом з указом про надання громадянства. І жоден мовний інспектор не наважиться зробити зауваження, а тим паче скласти протокол стосовно такого високопосадовця за довільне вживання чи перекручування українських слів.

Натомість так само ймовірно, що до «незручних» адвокатів, нотаріусів чи суддів інспектори з подачі слідчих та прокурорів ставитимуться набагато прискіпливіше. Тим більше що вже друге порушення порядку застосування державної мови може закінчитися не тільки штрафом від 400 до 700 н.п.м.г (6800—11900 грн.), а й позбавленням у судовому порядку права на заняття певною діяльністю. Причому — без залучення органів професійного самоврядування, які б могли дати експертну оцінку тому, наскільки загрозливим для конституційного ладу є таке порушення. А стосовно людей у мантіях — ще й в обхід Вищої ради правосуддя (що, між іншим, вельми сумнівний шлях).

Та чи дійсно для громадянина буде принциповим, якою мовою спілкується з ним юрист чи нотаріус, якщо якість наданих послуг влаштовує людину? І чи не отримають сутяжники додаткову інстанцію для скарги на суддю, який винесе рішення не на їхню користь?

Утім, у разі ухвалення закону в такому вигляді адвоката можна спробувати залишити без роботи за численні «кейси» та «практики», а суддю — за рішення «по справі» «згідно до» чи «у відповідності із» законом. Для когось це дрібниці, а для принципового філолога зі стажем, та ще й наділеного владою, — як серпом по правопису.

Водночас із огляду на виступи окремих парламентарів їх вільне володіння українською нагадує старий жарт про секретарку, яка працевлаштовувалася після курсів швидкого набору: «Ви дійсно вмієте набирати зі швидкістю 200 знаків на хвилину?» — «Так! — упевнено відповіла вона й додала пошепки: — Але така нісенітниця виходить…» І цей факт урешті-решт може врятувати країну від появи контролерів мови. Бо ніщо так не приводить до тями можновладця, як усвідомлення загрози втратити мандат чи посаду.

ОПИТУВАННЯ «ЗіБ»

Чи не стануть нові органи контролю джерелом додаткового тиску на захисників?

З огляду на те що адвокати не є державними службовцями, а якість їхньої роботи має насамперед оцінювати клієнт, «ЗіБ» поцікавився в правників: чи не стане поява нових органів контролю втручанням в адвокатське самоврядування? Чи є ризик, що деякі положення проекту №5670 можна буде використати для тиску на невгодних адвокатів?

Олександр ДРОЗДОВ,
адвокат, Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Президент Спілки адвокатів України, Перший проректор Вищої школи адвокатури, кандидат юридичних наук, доцент.

— Окремі положення проекту закону «Про державну мову» (№ 5670) у запропонованій редакції прямо суперечать конституційним гарантіям незалежності адвокатури і виключного представництва адвокатом іншої особи в суді та захисту від кримінального обвинувачення (ч. 1 ст. 131-2 Конституції), оскільки створюється штучний інструмент, який може бути використаний для тиску на конкретного адвоката з метою, наприклад, усунення його від справи. Так, у запропонованій редакції ст. 188-49 КпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства у сфері застосування державної мови у сфері юридичних послуг. Оскільки, внаслідок ухвалення такого досить абстрактного, нечіткого закону, виникає загроза порушення принципів та засад здійснення адвокатської діяльності, зокрема верховенства права в аспекті такої його іманентної складової як правова визначеність (legal certainty).

Водночас проектом всупереч вимогам Принципу I (Загальних принципів свободи професійної діяльності адвокатів) рекомендації № R (2000) 21 Комітету міністрів РЄ державам-учасницям про свободу професійної діяльності адвокатів створюються і штучні перешкоди для доступу до професії та засадам адвокатського самоврядування.

Окрім того, положення проекту не відповідають вимогам чинного законодавства в частині гарантій збереження адвокатської таємниці, оскільки встановлюють по відношенню до адвокатів надмірні дискреційні повноваження уповноваженого із захисту державної мови та мовного інспектора на отримання документів чи їх копій та іншої інформації від юридичних осіб, до кола яких також входять адвокатські бюро та адвокатські об’єднання. Такі повноваження забезпечені санкціями відповідних статей КпАП, що зрештою може призвести до порушення такої складової верховенства права заборони свавілля (prohibition of arbitrariness) стосовно адвоката. 

Денис ШКІПТАН, 
адвокат, партнер юридичної фірми Pravovest:

— Проект закону «Про державну мову» вже викликав дуже неоднозначну реакцію в суспільстві.

При цьому дуже багато запитань виникає саме щодо створення Національної комісії зі стандартів державної мови та Центру української мови. По суті, пропонується створити 2 нові державні органи, які будуть визначати, що таке «справжня українська мова» та хто матиме право називати себе «особою, яка вільно володіє українською мовою». У час, коли найбільші проблеми України — занадто висока бюрократизація та зарегульованість, що і є основою для корупції, створення додаткових органів викликає як мінімум здивування.

Поки не буде створено нацкомісію та розроблено стандарти, важко сказати, чи справді буде тиск на адвокатів. Адже не зрозумілі рівень цих стандартів і складність іспиту: виявиться останній стандартизованим чи передбачатиметься й написання твору, оцінка за який буде суб’єктивною?

Виникає подив, чому необхідно додатково оцінювати адвокатів на знання української мови. В українських судах як робоча використовується державна мова, всі документи оформлюються виключно нею. Навіть якщо в побуті адвокати розмовляють російською, то, коли йдеться про справу, людина автоматично переходить на українську, адже вже є стала звичка вживання професійної термінології.

На прикладі нашої юрфірми можу зазначити: попри те що більшість її співробітників у побуті говорять російською, наша CRM-система спеціально зроблена українською, бо в робочих питаннях інша мова, крім української, навпаки, відволікає.

Любомир МУЖИК, 
старший юрист ЮФ N&D:

— Тлумачачи ст.10 Основного Закону, Конституційний Суд сказав, що державна мова є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Із поступовим уведенням так званої монополії адвокатури на представництво в судах логічним є те, що й адвокати, як обов’язкові учасники судового процесу, повинні вільно володіти, а отже, і послуговуватися державною мовою при здійсненні професійних обов’язків.

Ця вимога жодним чином не обмежує прав адвоката на самоврядування, оскільки останнє стосується визначення організації та діяльності адвоката, натомість вимога щодо володіння державною мовою лише формалізує мову виконання професійних функцій.

Щодо Національної комісії зі стандартів державної мови як можливого важеля впливу на адвоката, то такий вплив малоймовірний. І навіть у випадку, якщо комісія дасть висновок щодо незадовільного рівня володіння претендентом в адвокати державною мовою, такий іспит можна спробувати скласти повторно, навіть оскаржити сам висновок.

Денис МИРГОРОДСЬКИЙ, 
президент АФ «Династія»:

— Зазначу відразу: вважаю, що будь-який фахівець у галузі права має знати державну мову, щоб ясно, без спричинених перекладом викривлень розуміти зміст нормативних актів та виступати в державних органах. Чи можна уявити собі німецького або італійського адвоката, який не знає державної мови відповідної країни? Звичайно, ні. Тому вивчення та вдосконалення української мови — це обов’язок кожного українського правника. Незалежно від того, яку мову він використовує вдома та в особистих стосунках.

Чи потрібно встановлювати спеціальні вимоги та проводити екзамени на рівень знання української мови для адвокатів? Ні. За кваліфікацію адвокатів голосують своїми гаманцями клієнти, причому цілком об’єктивно. Якщо адвокат не знає української на рівні, що дозволяє йому якісно надавати допомогу, клієнт від нього піде, конкуренція на ринку юридичних послуг значна. І навпаки, необхідність готуватися до іспитів, витрачати на них час може відібрати час від роботи зі справою клієнта в найбільш відповідальний момент і погіршити якість послуг. Крім того, це новий інструмент тиску на професійну незалежність адвоката.

Хтось рахував, скільки часу український адвокат уже сьогодні витрачає на обов’язкові адміністративні процедури? На сплату внесків, читання рішень та звернень НААУ та РАУ, участь у зборах адвокатів, заходах підвищення кваліфікації (не завжди при цьому корисних)? І всі ці речі не є безпосереднім заняттям, вони відволікають від роботи з клієнтом. Тому досить вигадувати нові засоби навантажити адвоката «корисним контентом». Нехай клієнт оцінює наш рівень знання мови. Нехай клієнт нас розсудить.