Більше ні звуку

Чи можна використовувати як доказ аудіозапис, зроблений без згоди учасника розмови? Розглядаючи справу про стягнення боргу, перша інстанція проблеми в цьому не побачила. Проте апеляційна такий доказ визнали незаконним. Крапку в питанні поставив Верховний суд РФ.

Спір, з яким розбиралися суди, виник через позику, яку одна сім’я надала іншій на розвиток сімейного бізнесу, відкритого на ім’я дружини. Позичальником був чоловік, його ім’я значилося в розписці й договорі позики.

За 3 роки, протягом яких подружжя обіцяло повернути борг, люди встигли розлучитися. На рахунок кредитора вони переказали тільки частину суми. Урешті-решт позичальник звернувся до суду, добиваючись від обох членів колишнього подружжя стягнення частини боргу, яка залишилась, а також відсотків за користування позикою та неустойки, що в цілому сягнуло понад 3 млн руб.

У ході розгляду справи в суді позивач наполягав, що борг у подружжя спільний. Як доказ того, що гроші бралися на потреби сім’ї, наводився аудіозапис розмови з відповідачкою.

Та ж у свою чергу наполягала, що про борги чоловіка нічого не знала. Правда, суд першої інстанції з такими доводами не погодився й задовольнив позов. Але друга судова ланка ухвалила нове рішення, за яким борг повинен відшкодувати тільки один із позичальників — чоловік. Аудіозапис розмов по телефону визнано недопустимим доказом, оскільки його отримано без повідомлення про фіксування розмови.

ВС РФ із таким висновком не погодився. Він зазначив, що запис телефонної розмови провів один з його учасників і стосувалася вона обставин, пов’язаних з договірними відносинами між сторонами. «У зв’язку із цим заборона на фіксацію такої інформації на вказаний випадок не поширюється», — сказано в ухвалі. У цілому ж аудіозаписи — самостійний засіб доказування, наголосила колегія ВС РФ, і посилатися на аудіозапис телефонної розмови можна.