Закон і Бізнес


«Автоматичні» порушники

Законність штрафів за невчасну реєстрацію накладних, якщо це сталося неумисно, сумнівна


Тетяна Лисовець (крайня праворуч) переконана: коли платник доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів, санкція не повинна застосовуватись.

№2 (1300) 14.01—20.01.2017
ВІЛЕН ВЕРЕМКО
14264

Юристи відзначають значно зрослу кількість санкцій до суб’єктів господарювання за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних. Причому штрафують, навіть коли це сталося з незалежних від підприємства причин. Судова практика також здебільшого на боці фіскалів. Однак активна позиція платників податків може змінити ситуацію.


Загрозлива тенденція

Трапляються випадки, коли через залежні або незалежні від суб’єктів господарювання причини вони не встигають зареєструвати податкові накладні у встановлені законом терміни. За це підприємців можуть покарати. Відповідно до ст.1201 Податкового кодексу, якщо пропущено менш як 15 днів, штраф становитиме 10% від суми податку на додану вартість, указану в накладних, до 30 днів — 20%, до 60 — 30%, а якщо хтось не вкладеться й у 2 місяці — 40%.

Коли ж податкова накладна не зареєстрована протягом 180 днів, то згідно з п.2 згаданої статті платника оштрафують на 50% суми ПДВ. Причому прописано, що така санкція може бути застосована лише в разі, якщо накладна не зареєстрована саме з вини платника.

Цією нормою активно користуються податківці. За словами голови комітету з питань судової практики в податкових та митних спорах Асоціації податкових радників, старшого партнера АО «Соколовський і партнери» Тетяни Лисовець, останнім часом винесено багато такого роду податкових повідомлень-рішень. «Коли таких рішень значна кількість, це може говорити про певну тенденцію», — зазначила вона під час спільного засідання комітетів АПР, що відбулося наприкінці минулого року.

Юрист навела причини, через які накладні можуть бути зареєстровані із запізненням, окрім випадків, коли таке стається з вини самого підприємства. Одна з них — невчасне виконання банком платіжного доручення на переказ коштів до ПДВ-рахунку. Наприклад, якщо в компанії не вистачає грошей на електронному рахунку і для реєстрації накладної треба переказати певну суму. Бувають випадки, коли платник вчасно подав платіжне доручення, а фінансова установа через якісь причини, наприклад технічні, його не виконала.

Другий поширений випадок — невчасне зарахування казначейством коштів з рахунку підприємства на ПДВ-рахунок. Ще одна проблема — одностороннє розірвання органом ДФС договору про визнання електронних документів. Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо покращення інвестиційного клімату в Україні)», який набув чинності з 1 січня цього року, п.49.4 ст.49 ПК доповнено нормою, відповідно до якої «контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів». Утім, сьогодні податківці вчиняють хитріше — вони просто зупиняють дію договору, а не розривають його.

Крім того, причиною може стати відмова ДФС від укладення чи укладення із запізненням договору про визнання електронних документів.

ГК на поміч

Санкції за згадані порушення більшість платників оскаржують в адміністративному та судовому порядку. Проте юрист звернула увагу на «дуже цікаву позицію» володарів мантій щодо цього питання. Вони виходять із того, що, коли йдеться про грошові стягнення, зокрема штрафи за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, наявність вини підприємця не враховується.

Річ у тім, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства застосовуються в порядку та в розмірах, установлених ПК та іншими актами. При цьому кодекс чітко не вказує, що таке правопорушення, за яке накладаються штрафи. Звідси й робиться висновок, що в даному випадку не потрібна наявність умислу як складової адміністративного порушення.

Однак Т.Лисовць звернула увагу колег на ст.216 Господарського кодексу, яка визначає, що учасники відносин несуть господарсько-правову відповідальність «на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором». Разом з тим з аналізу ст.217 ГК випливає висновок, що адміністративно-господарські санкції є не чим іншим, як господарсько-правовою відповідальністю.

Крім того, ст.241 ГК визначає, чим, з точки зору адміністративно-господарської відповідальності, є така санкція, як штраф. Отже, адміністративно-господарський штраф — це гроші, які суб’єкт господарювання сплачує до відповідного бюджету в разі порушення правил ведення господарської діяльності. А ч.2 цієї статті вже прямо говорить, що перелік порушень, за які стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють «податкові та інші відносини», в яких допущено правопорушення.

«Тобто ми маємо чітке визначення в ГК, що адміністративно-господарська санкція — це, зокрема, і той штраф, який накладається за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних», — підсумувала Т.Лисовець. А ст.218 ГК визначає, що суб’єкт господарювання відповідає в тому числі й за порушення правил ведення господарської діяльності (як у нашому випадку), «якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення».

Отже, на її думку, адміністративно-господарська санкція не повинна застосовуватись автоматично. Натомість, коли платник доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для вчасної реєстрації накладної, санкція не повинна застосовуватись.

Позовні вимоги

Утім, лише поодинокі рішення в подібних спорах виносяться на користь платників. Разом з тим є вердикти апеляційної інстанції, де прямо зазначається, що в разі несвоєчасної реєстрації накладної штрафні санкції застосовуються автоматично. Хоча, зазначила юрист, є й рішення, з яких можна зробити висновок, що, коли порушення сталося з вини податківців і це буде доведено належним чином, підприємець не повинен нести відповідальність.

Зокрема, в рішенні Київського апеляційного адміністративного суду від 6.10.2016 (справа №826/7925/16) ідеться, що платник не зміг зареєструвати накладну з вини податкової. Суд зазначив, що таким чином позивач підтвердив несвоєчасну реєстрацію. Проте звернув увагу на те, що бездіяльність ДПІ не є предметом дослідження в цій адміністративній справі. Крім того, позивач не надав доказів оскарження такої бездіяльності.

Таким чином, суд допускає постановлення рішення на користь платника, якби в позові ставилося питання не тільки про скасування штрафу, а й про визнання протиправними дій податківців. «Тому, на мій погляд, є всі підстави говорити, що винесені у зв’язку з невчасною реєстрацією податкової накладної податкові повідомлення-рішення все ж можуть бути скасовані, якщо відсутня вина платника», — наголосила Т.Лисовець.

Важлива активна позиція

У ході дискусії помічник народного депутата Віталій Наконечний розповів, що Мінфін підтримує ідею прописати принцип вини в ПК й наразі міністерство звернулося до науковців для більш детального дослідження питання. «Мені відомо, що робота в цьому напрямку ведеться. І, думаю, що у 2017 році буде обговорено з громадськістю законопроект із приводу цього питання», — повідомив він.

До обговорення долучились і представники судової влади. Зокрема, зверталась увага на ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства, відповідно до якої суд повинен перевірити, чи законно приймалися рішення державними органами.

Суддя Окружного адміністративного суду м.Києва Богдан Санін відзначив, що треба окремо аналізувати матеріали кожної справи та кожне рішення. Необхідно з’ясувати, чи особа просто один раз спробувала зареєструвати накладну і все, чи потім зверталася до податкової телефоном, направляла листи тощо. «Якщо особа на це посилається, дане питання потрібно буде досліджувати. Але сама правова конструкція має логіку, вона досить гарно виписана», — зазначив Б.Санін.

«Тобто ми можемо переломити цю негативну практику щодо відмови в скасуванні таких ППР?» — запитала Т.Лисовець. Законник висловив власну думку: наведена правова конструкція може застосовуватись. Однак, пославшись на велику завантаженість суддів сьогодні, підкреслив важливість активної ролі позивача та його представника в доведенні своєї правоти.

Отже, активна позиція платників може змінити судову практику на їхню користь. Водночас служителі Феміди зауважили, що в новому Верховному Суді будуть представники адвокатури та науковці. І вже від них значною мірою залежатиме, як складатиметься практика: на користь бізнесу чи держави.