Закон і Бізнес


Cуддя-спікер Госпсуду Харківської обл., член РСУ Тетяна СУЯРКО

«Рух уперед є, тому не можна сказати, що судді-спікери відбувають повинність»


Тетяна Суярко: «Рух уперед є, тому не можна сказати, що судді-спікери відбувають повинність»

№2 (1300) 14.01—20.01.2017
МАРИНА ЗАКАБЛУК
115471

Поява інституту суддів-спікерів вплинула на процес комунікації служителів Феміди із суспільством. У деяких судах почали застосовувати новітні методи спілкування з громадськістю. Про комунікаційні досягнення у Господарському суді Харківської області в інтерв’ю «ЗіБ» розповіла суддя-спікер цієї установи, член Ради суддів Тетяна СУЯРКО. Крім того, вона розказала, чи є в РСУ поділ на «старих» та «нових» її представників.


— Тетяно Дмитрівно, на вашу думку, які саме зміни відбулися в судовій системі після запровадження інституту суддів-спікерів? Адже деякі експерти зазначають: у цілому серйозних зрушень у комунікаційній сфері немає. Таку позицію вони пояснюють тим, що в окремих установах з появою суддів-спікерів інші законники з полегшенням зітхнули, бо «обов’язок щодо спілкування» із журналістами та громадськістю був покладений на одну або кількох осіб. Тож володарі мантій, які не бажають відповідати на запитання представників ЗМІ, можуть просто відправити їх до судді-спікера.

— Впевнена, що навіть скептичні критики та критичні скептики погодяться: відкритість судової системи сьогодні і ще навіть рік-два тому — це зовсім різні речі. Велику роль у цьому, на мою думку, відіграло й запровадження інституту суддів-спікерів. Адже через призму особистості судді-спікера люди починають бачити в суду саме людське обличчя, а не знеособлений державний орган.

З другого боку, поява суддів-спікерів стала певним каталізатором змін у напрямі відкритості. Приємно спостерігати, коли, представляючись, суддя додає: суддя-спікер. Це свідчить про авторитетність цієї посади серед колег, адже переважна більшість суддів усвідомлює необхідність комунікації між судовими інституціями та суспільством, що, у свою чергу, формує в суддівському колективі позитивне ставлення до відкритості суду.

Водночас я не погоджуюся з думкою, що з появою в суді судді-спікера «обов’язок щодо спілкування» став виключно його функцією, адже ми говоримо про відкритість не конкретного судді-спікера, а суду взагалі, тобто всіх суддів.

Звичайно, основний масив роботи щодо комунікації суду зі ЗМІ та громадськістю, представлення суду — це зона відповідальності судді-спікера. Разом з тим скажіть, будь ласка, хто може краще прокоментувати, пояснити рішення суду, як не суддя, який його виношував і врешті-решт прийняв?! І, якщо бажаємо, щоб довіра до суду була вищою, ніж до інших владних інституцій, не можемо відхрещуватися від спілкування із суспільством, якому ми служимо.

Тому, оцінюючи серйозність зрушень у комунікаційній сфері, я нагадала б скептикам кілька моментів. Перший: згадайте суди 10, 5 та навіть рік тому. Це різні суди у сенсі відкритості. Другий: не можна чекати від суду настільки ж ефектних та приємних комунікаційних прийомів, до яких ми звикли у приватній сфері. Правосуддя не послуга. Правосуддя — це надважлива державна функція щодо захисту своїх громадян. Третій: в суду обмежені комунікаційні ресурси та відсутній відповідний досвід, ми вперше торуємо цей шлях. Четвертий: згадаймо закон Парето, згідно з яким 80% зусиль дають лише 20% результату, і 20% зусиль — 80% результату. Тому завдання, над яким ми нині працюємо, полягає саме в тому, щоб віднайти найефективніші засоби та форми комунікації, здатні привести до цих 80% результату.

— У вас уже є певний досвід роботи суддею-спікером. Хотілося б дізнатися, якою є основна проблема комунікації в судовій системі: володарі мантій не вміють говорити із журналістами чи представники ЗМІ, слухаючи служителів Феміди, не чують та не розуміють їх?

— І судді не вміють говорити, і ЗМІ не чують. У кожного своя правда. Це дійсно так. Але це не є основною проблемою. Основна проблема — це довіра один до одного. Хоча дуже складно побудувати довіру між окремими спільнотами в суспільстві, де панує суцільна криза довіри. Коли я розмірковую, яким чином перетворити монолог на діалог, як не слухати, а почути людину, то розумію, що рецепт один: потрібно хоча б припустити порядність кожної зі сторін у комунікації. Створити, так би мовити, презумпцію порядності та добросовісності й виходити саме з неї.

Важливим є також дотримання як суддями, так і журналістами правил суддівської та журналістської етики. Адже не секрет, що в гонитві за сенсаціями досить часто в жертву приносяться правила етичної поведінки, хоча журналісти мають усвідомлювати свою відповідальність перед суспільством як повноцінної четвертої гілки влади та розуміти: недовіра суспільства стосується безпосередньо й кожного журналіста.

Побудувати довіру інакше, ніж у процесі спілкування, комунікації, просто неможливо. Тому ми йдемо цим шляхом: подекуди — успішно, інколи — не зовсім, але інших варіантів немає.

«Аби не скаржитися на низький рівень правової культури завтра, вже нині потрібно докладати зусиль для її формування»

— Які методи, на вашу думку, є найбільш ефективними та дієвими для налагодження комунікації суддів з громадськістю та представниками ЗМІ?

— Готових рецептів немає. Адже в нас унікальні, так би мовити, інгредієнти для забезпечення комунікації та особливі умови для «приготування». Тому ми постійно в пошуках. Але в широкому розумінні цей метод — відкритість. Причому це відкритість не судового процесу (на моє переконання, сьогоднішня відкритість судових процесів безпрецедентна і подекуди зовсім не виправдана), а суду як інституції.

І, звичайно ж, не варто забувати: для того щоб метод довів свою ефективність, потрібен час.

— У Господарському суді Харківської області часто використовується такий комунікаційний метод, як проведення квестів для дітей. Чому таку велику увагу в установі приділяють саме дітям і використовують для ознайомлення ігрові форми? Чия це була ідея? Хто пише сценарії таких заходів?

— Цілком очевидно, що фундамент майбутнього закладається в сьогоденні, тому, аби не скаржитися на низький рівень правової культури завтра, вже нині потрібно докладати зусиль для її формування. Звичайно, це не є завданням суду, але усвідомлювати необхідність цього і стояти осторонь, чекаючи, поки інші відповідальні за вказаний напрям роботи державні органи почнуть серйозно займатися цим питанням, було б безвідповідально. Також впевнена, що подібні заходи формують довіру до суду.

Вперше про необхідність роботи з дітьми та використання для цього різних комунікаційних форм ми почали говорити в Асоціації розвитку суддівського самоврядування, членом якої я є. Ці ідеї знайшли підтримку в голови Господарського суду Харківської області Віталія Усатого, у всього суддівського колективу. Ми вперше запросили учнів зі школи, розташованої поруч з будівлею суду. Після цього візиту до суду та до мене особисто почали надходити прохання щодо проведення подібних заходів, і ми, якщо є можливість, радо зустрічаємо школярів у суді.

Ідея щодо проведення ознайомчих візитів учнів саме у формі квесту і сам сценарій зявилися в нашій установі — в невеликому організаційному комітеті. Адже вперше ми чекали дітей середнього шкільного віку, і, на наше переконання, саме у такій ігровій формі цій віковій категорії найцікавіше сприймати інформацію про діяльність суду. Учні, подорожуючи кабінетами суду, розв’язують кросворди, розгадують загадки на правову тематику, виконують інші завдання, отримують позитивні емоції та корисну інформацію про право, про суд як установу, яка захищає права. Адже саме такий меседж ми намагаємося донести до дітей: суд — це захист.

Я дуже вдячна працівникам апарату суду за те, що вони частину свого позаробочого часу присвячують цій справі.

— Чи чули критику від колег з вашого суду чи інших установ стосовно проведення у Господарському суді Харківської області квестів для дітей? Адже, мабуть, не всі вважають, що в судах можна проводити ігри для молодого покоління?

— Особисто я такої критики не чула, але допускаю, що вона може бути. Із задоволенням вислухаю аргументи та конструктивну критику колег, а також пропозиції, які сьогодні можна втілювати в життя і які здатні допомагати в налагодженні діалогу. Підкреслю: діалогу не суду із суспільством, а саме суспільного діалогу, адже суд — це частина нашого суспільства.

Переконана, що квести для школярів відповідають критерію часу та місця. І в цьому кожного разу мене переконують позитивна атмосфера, яка панує в суді протягом години-півтори, коли проводиться такий захід, і прохання людей провести його й для їхніх дітей.

«Існує тонка межа між тим, що суд повинен робити для своєї відкритості, і тим, що буде зайвим»

— Які заходи в господарському суді проводять для журналістів, громадськості?

— Квести для дітей середнього шкільного віку — це лише одна складова тих програм, які впроваджує суд. Уже майже 2 роки діє програма «Відкритість», у рамках якої всі, хто цікавиться та бажає ознайомитися з організацією роботи інституції, можуть це зробити. Протягом цього часу суд неодноразово відвідували студенти, передусім юридичних вузів, представники Європейської бізнес-асоціації, журналісти…

Проте, незважаючи на широке висвітлення подібних заходів місцевими ЗМІ, пересічні громадяни не цікавляться роботою суду. Важко докоряти їм за це, адже кожен зайнятий своєю роботою, в кожного свої клопоти. Як результат, думка про суд формується не з власного досвіду чи вражень. Люди продовжують послуговуватися чужими думками, кимось і для чогось сформульованими.

— Якими є результати проведення заходів для дітей та дорослих? Чи впливають вони на імідж суду? Як саме?

— Я не знаю, чи можна назвати результатом сяючі очі дітей, здивовані очі дорослих... Також сумніваюся, що результат таких заходів може бути виміряний у кількісних чи якісних показниках. Але впевнена, що таким чином ми формуємо правову культуру, робимо суд відкритим та підвищуємо довіру до нього.

— Недавно Київський районний суд м.Одеси приєднався до популярного в Інтернеті флешмобу «Манекен-челендж». Не є таємницею, що не всі володарі мантій позитивно сприйняли участь колег у такому флешмобі, вважаючи, що суд не місце для розваг. Як ви особисто ставитеся до таких заходів?

— Будь-що потрібно співвідносити з місцем та часом і, відповідно, оцінювати крізь цю призму. На мою думку, флешмоб був вдалим: якісно знятий ролик напередодні новорічних свят нагадав, що судді — це люди. І поза процесом їм притаманні звичайні людські емоції. Адже парадокс у взаємовідносинах «суддя — суспільство» полягає в тому, що, з одного боку, суддю хочуть бачити як звичайнісіньку людину, одного з-поміж інших. А з другого — вимагають якостей «надлюдини», позбавленої емоцій та слабкостей. Усунути таку суперечність, сформувати образ судді як професіонала в судовому процесі та людини поза ним й покликані подібні заходи. Хоча визначальну роль у цьому повинна відігравати висока правова культура як суддів, так і суспільства загалом.

Не думаю, що суди повинні постійно практикувати такі заходи, адже функція суду в іншому. Дійсно, існує тонка межа між тим, що суд як найсерйозніша державна інституція повинен робити для своєї відкритості, і тим, що буде зайвим. І тому кожен наступний флешмоб потрібно оцінювати крізь призму місця та часу.

— Чи важко бути суддею-спікером та впроваджувати нові ідеї?

— Налагодження комунікації між судом та суспільством — вимога часу. І яким би не було це завдання, скільки воно не потребувало б зусиль, це потрібно робити. Скажу так: суддею-спікером бути цікаво, але не легко, адже це додаткове, неоплачуване та неабияке навантаження, я навіть сказала б: робота для ентузіастів. Найголовніше — це мати підтримку колективу та суддівської спільноти загалом. Я вдячна колегам за те, що маю таку підтримку, і за їхнє розуміння щодо необхідності комунікації.

— За вашими спостереженнями, сьогодні в судовій системі більше тих суддів-спікерів, які хочуть щось змінити в комунікаційній політиці, чи тих, котрі формально ставляться до своїх обов’язків та відбувають повинність?

— За влучним висловом Віссаріона Бєлінського, з усіх критиків найвеличніший, найгеніальніший та непогрішний — це час. Тому саме час покаже, наскільки ефективно судді-спікери вибудовують систему комунікації, яка є зоною їхньої відповідальності. Проте вже сьогодні можу стверджувати про певні позитивні зрушення у цій сфері. Вони не є революційними. Але велике питання: чи це ті суспільні відносини, які потребують революційних методів? І чи не отримаємо ми у такому випадку зворотній ефект?

Насправді рух уперед, який здатна забезпечити невелика кількість пасіонаріїв, є, тому не можна сказати, що судді-спікери відбувають повинність, як ви висловилися.

«У будь-якому колегіальному органі мають бути представлені судді з різних інстанцій, юрисдикцій і різного віку»

— Крім розгляду справ, виконання обов’язків судді-спікера, ви багато часу приділяєте й роботі в РСУ. Як встигаєте з усім впоратися?

— Є така закономірність: чим більше завдань, тим більше встигаєш. Мій 15-річний досвід роботи в суді допомагає правильно організувати робочий час та розподілити зусилля. Значний обсяг роботи змушує концентруватися та витрачати час найбільш ефективно, адже з тих 24 годин, які є в добі, потрібно ще залишити час і для своїх захоплень. І це також додає стимулів. Але найголовніше: щоб усе встигати, необхідно дуже любити те, чим займаєшся.

— Як ви оцінили б роботу РСУ? Чи вдається їй захистити правові, соціальні гарантії суддів, відстояти гарантії суддівської незалежності?

— З 30 вересня 2016 року повноваження РСУ зазнали суттєвих змін, але як попередня редакція закону «Про судоустрій і статус суддів», так і чинна редакція, визначаючи компетенцію РСУ, не передбачили дієвих важелів впливу для виконання покладених на цей орган суддівського самоврядування завдань. Тому багато рішень РСУ залишаються без належного реагування з боку компетентних органів. Наприклад, рішення щодо забезпечення охорони судів та правопорядку в судах, неможливості вилучення правоохоронними органами судових справ, провадження в яких ще не закінчене, тощо. І за таких умов забезпечити реалізацію гарантій незалежності було неможливо.

Водночас останні події, зокрема створення Вищої ради правосуддя як конституційного органу і наділення її широким колом повноважень, перегляд повноважень РСУ та інше, сподіваюся, зможуть захистити правові та соціальні гарантії суддів, забезпечити незалежність судової влади.

— Більшість членів РСУ вже мають досвід роботи в раді попередньої каденції. Ви — одна із суддів-новачків. Іноді виникає враження, що «старі» члени РСУ повчають новачків або не зовсім серйозно ставляться до їхніх пропозицій. Це тільки враження? Чи так і є?

— Не знаю, які саме конкретні ситуації можуть наштовхувати на таку думку. Я не відчувала поділу на «нових» та «старих». Всі члени РСУ ставляться один до одного та до всіх пропозицій з повагою, адже РСУ є колегіальним органом. І неможливо прийняти будь-яке рішення, не вислухавши та не зрозумівши кожного. Думка людини — це квінтесенція життєвого досвіду, який у кожного унікальний і нехтувати яким не можна в жодному випадку. Хоча, звичайно ж, рішення приймаються більшістю голосів.

Інше питання — це цілком природна різниця у світогляді, обумовлена життєвим та професійним досвідом. Можливо, це ви й мали на увазі, ставлячи таке запитання.

Але вважаю це дуже позитивним та необхідним у роботі, адже саме так можна подивитися на проблему з різних позицій. Більше того, суперечність світоглядів завжди виступає рушійною силою для розвитку. Тому, на мою думку, в будь-якому суддівському колегіальному органі мають бути представлені судді з різних інстанцій, юрисдикцій і різного віку.

Ще одне питання щодо взаємовідносин, яке поставало в роботі, — це необхідність налагодження внутрішньої комунікації. І це, цілком очевидно, потребувало певного часу, адже більшість членів до моменту обрання до складу ради взагалі не знали один одного. Навіть будучи у складі РСУ, ми зустрічаємося один раз на місяць.

Але це все, так би мовити, «традиційні» питання взаємовідносин, властиві будь-якій спільноті.

«Процесуальна реакція на випадки неповаги до суду — це не право, а обов’язок судді»

— Не так давно РСУ схвалила Рекомендації щодо притягнення до відповідальності за неповагу до суду. Їх розроблення — ваша ідея? Навіщо служителям Феміди такі роз’яснення? Невже вони самі не знають, як варто вчиняти в разі неповаги до суду?

— Дякую вам за це запитання. Річ у тім, що останнім часом неповага до суду набула таких масштабів, що це стало не тільки питанням окремого судді в кожному процесі. Зараз про це необхідно говорити на найвищому рівні.

Незважаючи на те що чинне законодавство передбачає відповідальність за неповагу до суду, судді з різних причин нечасто притягують до неї учасників процесу, зокрема через дуже недосконалі та суперечливі процесуальні механізми.

Крім того, так склалося, що притягнення до відповідальності за неповагу до суду завжди розглядалося як його право. Але, на моє глибоке переконання, процесуальна реакція на випадки неповаги до суду — це не право, а обов’язок судді, його обов’язок перед суспільством, яке прагне жити в правовій державі. Адже така відповідальність є інструментом забезпечення незалежності суду, про що прямо вказано в ст.48 закону «Про судоустрій і статус суддів».

Тому РСУ, реалізуючи свої повноваження як орган суддівського самоврядування, мала дати такий меседж суддям. Дійсно, розгляд цього питання на засіданні ради ініціювала я. Проте сама ідея «витала в повітрі» та обговорювалася не тільки в суддівських колах, а й у широкій спільноті правників. До роботи над розробленням проекту рекомендацій долучилися судді різної юрисдикції, аби врахувати особливості процесу. Особливу подяку хочу висловити члену правління АРСС, судді Ленінського районного суду м.Дніпропетровська Дмитрові Мовчану.

Принагідно хочу також подякувати всім колегам, хто не стоїть осторонь наших спільних проблем, і підкреслити: суддівське самоврядування починається з кожного з нас.

«Потребує уваги наповнення сайтів судів, ведення їхніх сторінок у соціальних мережах»

— Які питання планує дослідити комітет РСУ з питань комунікації (в тому числі ЗМІ) у 2017 році? Чи розглядатимуться питання щодо створення радіо- чи телепрограми судової влади; затвердження правил спілкування суддів у Інтернеті; наповнення сайтів судів тощо? Які ще ідеї маєте намір реалізувати?

— Законодавчі зміни, які відбулися з 30 вересня 2016 року, зумовлюють і «переформатування» концепції комунікації судової влади, тому нині основне завдання — це координація зусиль у сфері комунікації між ВРП, Вищою кваліфікаційною комісією суддів та РСУ. Отже, у цьому контексті не можна говорити виключно про плани комітету РСУ.

На мою думку, однозначно є потреба в розвитку інституту суддів-спікерів, тренінгів з питань комунікації серед суддів, для голів судів, оскільки останні представляють суд як орган державної влади у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

Звичайно, є потреба і в радіо- та телепрограмах судової влади, втім, поки що залишається відкритим питання щодо ресурсів для такого масштабного проекту. Виходячи з необхідності присутності судів у інформаційному просторі, потребує уваги й наповнення сайтів судів, ведення їхніх сторінок у соціальних мережах.

Разом з тим, відповідаючи на запитання, висловлю думку, що варто додатково обговорити необхідність затвердження правил спілкування суддів у Інтернеті, оскільки не вбачається будь-яких особливостей залежно від способів та технологій спілкування: суддя завжди повинен дотримуватися Кодексу суддівської етики. І саме кодекс має враховувати певну специфіку, якщо така з’явиться.

Дуже важливою і такою, що потребує уваги, залишається проблема комунікації судової влади з іншими гілками влади. Адже забезпечити ефективну співпрацю всіх інституцій державної влади без комунікації просто неможливо.

Тому, говорячи про плани, дозволю собі пожартувати та скажу так: комунікувати, комунікувати і ще раз комунікувати. До речі, вчені-футурологи (це вже серйозно) серед найбільш запитуваних професій майбутнього називають саме професію комунікатора. Тому без роботи комітет РСУ з питань комунікацій (в тому числі ЗМІ) не залишиться.

— Незабаром повинен відбутися з’їзд суддів України. Можливо, постане питання про обрання нового складу РСУ. Чи балотуватиметеся знову до ради? Чому?

— Нинішній склад РСУ було обрано на 2 роки, і цей строк ще не сплив. Чи балотуватимуся до нового складу РСУ? Це залежатиме від того, чи будуть мої ідеї мати підтримку в колег. Якщо така підтримка є, це надихає виконувати цю непросту, але дуже важливу функцію суддівського самоврядування.