Закон і Бізнес


Приватне проти громадського

Чи можна вважати порушенням прав людини внесення в декларацію відомостей про особу, яка не є чиновником


№1 (1299) 01.01—13.01.2017
ЄВГЕН БЕРЕЗОВСЬКИЙ
3913

Конституційний Суд готується до розгляду подання народних депутатів щодо конституційності деяких положень закону «Про запобігання корупції». На переконання парламентарів, положення документа обмежують права третіх осіб, а в деяких випадках можуть призвести до розголошення приватних відомостей.


Сімейні цінності

КС вийшов на фінішну пряму в розгляді подання 48 народних депутатів щодо відповідності Конституції окремих положень закону «Про запобігання корупції» та ст.3661 Кримінального кодексу. Незважаючи на те що народні обранці звернулися на вул.Жилянську ще наприкінці 2015 р., Суд призначив слухання лише на 22 грудня. Разом з тим засідання довелося відкласти через неявку представників суб’єкта права на конституційне подання.

Проте вже зараз можна сказати, які аргументи наводитимуть парламентарі та чому положення закону викликають у них невдоволення.

Так, законом передбачено, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, зобов’язані до
1 квітня подавати декларацію за минулий рік. До неї вносяться відомості про майновий стан суб’єкта декларування, членів сім’ї, третіх осіб. При цьому до членів сім’ї віднесено повнолітніх дітей, батьків незалежно від того, чи проживають вони спільно із суб’єктом декларування, та осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (невістку, зятя, брата, сестру, дітей від попередніх шлюбів чоловіка чи дружини тощо).

Як нагадали парламентарі в поданні, Конституція кожному громадянину гарантує невтручання в його особисте і сімейне життя, крім виняткових випадків, та забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом (тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини).

«Системний аналіз норм закону дає підстави вважати, що всупереч конституційним приписам, нормами закону дозволяється збирання, зберігання, поширення інформації про членів сім’ї декларанта та інших третіх осіб, незаконне втручання в їхнє особисте та сімейне життя», — наголосили нардепи.

Для підтвердження своєї позиції парламентарі навели рішення КС щодо конституційності положень закону «Про засади запобігання та протидії корупції» від 6.10.2010 №21-рп/2010 та деяких інших законів. Тоді Суд указав, що перелік близьких осіб незалежно від місця їх проживання і ведення спільного господарства, а також інших осіб за умови їх постійного проживання з особою, яка претендує на зайняття відповідної посади, дає можливість державним органам втручатися в їхнє особисте та сімейне життя, безпідставно отримувати відомості особистого характеру. «Крім того, слід ураховувати й те, що близькі особи не претендують на зайняття зазначених посад, а лише опосередковано (родинними чи іншими зв’язками) пов’язані з особами, які претендують на це або займають вказані посади», — зауважив КС.

Також у рішенні від 20.01.2012 №2-рп/2012 Суд наголошував: «Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (…) є втручанням в її особисте та сімейне життя».

Так само і в цьому випадку, на переконання парламентарів, відбувається втручання в особисте життя людей, які не перебувають на державних посадах і яким просто «не пощастило» з рідними.

Лікарська таємниця

Особливу увагу суб’єкт права на конституційне подання звертає на те, які саме відомості особистого характеру можуть стати «надбанням громадськості». Зокрема, декларант зобов’язаний оприлюднити дані про надання послуг для себе, членів сім’ї або інших осіб у разі перевищення їх вартості більш ніж на 20 мінімальних заробітних плат. Як пояснили парламентарі, до таких витрат можуть належати придбання ліків і надання допомоги в медичних закладах.

Як сказано в поданні, «опублікування такої інформації може призвести до порушення права громадянина на захист лікарської в таємниці». Хоча відповідно до законодавства пацієнт має право на збереження в таємниці інформації по стан свого здоров’я і факт звернення по медичну допомогу. До того ж прямо забороняється вимагати та надавати за місцем роботи чи навчання відомості про діагноз та методи лікування. Однак такі дані можна буде дізнатися із декларації.

Крім цього, на переконання народних обранців, закон фактично дає можливість використовувати, поширювати та розпоряджатися інформацією
про третіх осіб, які не перебувають у сімейних відносинах із суб’єктом декларування, але надавали певні послуги, спільно володіють майном, одержували благодійну допомогу тощо.

«Оспорювані норми закону призвели до колізії положень Кримінального кодексу. Адже стст.145, 231, 232 КК передбачають відповідальність за збирання та розголошення комерційної інформації або лікарської таємниці, а ст.3661 КК — відповідальність за неподання декларації, яка може містити таку інформацію», — зазначено в конституційному поданні.

Пошук відповідальних

Переконані народні обранці й у неконституційності згаданої ст.3661 КК, яка встановлює відповідальність за внесення до декларацій завідомо недостовірних даних. На їхню думку, ця норма фактично передбачає відповідальність за дії третіх осіб, адже суб’єкт декларування «ні в силу нормативно-правового регулювання, ні в силу фізичних здібностей людини не може перевірити достовірність відомостей, наданих йому для внесення в декларацію».

Крім цього, нардепи вважають, що зазначення завідомо неправдивих відомостей без настання будь-яких суспільно небезпечних наслідків саме по собі не становить суспільної небезпеки, достатньої для визнання таких дій злочином. Як свого часу наголошували у головному науково-експертному управлінні ВР, за такі дії достатнім покаранням було б звільнення особи. Для того щоб довести неконституційність згаданої статті, народні обранці посилаються на ст.29 Загальної декларації прав людини 1948 р., згідно з якою при реалізації своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати «обмежень, установлених законом, виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві».

Разом з тим ті норми міжнародного права, які згадують суб’єкти подання, можуть бути використані й проти них, адже уможливлюють інше трактування. Очевидно, під час розгляду справи захисники закону наполягатимуть, що прописані в ньому правила і є такими, що спрямовані на забезпечення «справедливих вимог моралі та загального добробуту».

В подібному аспекті можна використати й інші статті міжнародних актів, які в деяких випадках дозволяють установлювати обмеження. Так, у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного життя (…), органи державної влади не можуть втручатися у реалізацію цього права, «за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни». Довести ж, що вимоги до декларацій прописані з добрими намірами, — справа техніки. Питання лише в тому, на яку позицію пристане КС.