Закон і Бізнес


Іспит проти оцінювання

Яка небезпека криється в неоднакових правилах добору кандидатів в судді першої та вищих інстанцій


Про рівні умови доступу до професії можна буде говорити тоді, коли для оцінювання кандидатів на посади в судах будь-якої інстанції використовуватимуться уніфіковані підходи.

№1 (1299) 01.01—13.01.2017
Тетяна ЮЩЕНКО, юрист
7378

Законодавець передбачив процедури доступу до суддівської професії. Однак при цьому поставив у нерівні умови тих, хто має намір працювати в суді першої інстанції та тих, хто накинув оком на вищі установи. Чому одні претенденти повинні складати кваліфікаційний іспит, а інші проходити кваліфікаційне оцінювання? Які проблеми можуть виникнути при застосуванні різних підходів до добору кандидатів на посади суддів? Спробуємо розібратися.


 Надмірна диференціація

Однією з особливостей нового витка в процесі реформування вітчизняної системи правосуддя є вектор проведення реформи — з верху до низу. Ймовірно, за задумом ініціаторів новацій, такий напрямок відповідає дії самого закону. Очікується, що новостворений Верховний Суд, будучи найвищим органом у системі судоустрою, поступово змінить принципи діяльності всієї третьої гілки влади. Саме тому не викликає подиву, що нині вся увага суспільства прикута до добору кандидатів на посади суддів ВС, а в правничих колах уже не перший місяць обговорюються затверджені Вищою кваліфікаційною комісією суддів критерії, за якими добиратимуться законники найвищої установи.

Утім, не варто забувати, що в апеляційному та касаційному порядку оскаржується лише приблизно 15% ухвалених місцевими судами рішень. Тобто вони вирішують більшість справ, тоді як багато з них нині недоукомплектовані. На превеликий жаль, є й такі суди, які припинили здійснювати правосуддя. Наведені обставини актуалізують вивчення проблематики, пов’язаної з добором кандидатів на суддівські посади всіх рівнів.

Навіть поверхове ознайомлення зі змістом положень розд.ІV закону «Про судоустрій і статус суддів», якими визначено порядок зайняття посади судді, дозволяє дійти висновку про надмірну диференціацію підходів до вирішення питання заповнення вакантних посад у судах різних інстанцій. Хоча в ч.2 ст.52 закону задекларовано: «Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою».

Виглядало б не зовсім логічно, коли б досягнення єдиного статусу пов’язувалося з необхідністю проходження претендентами абсолютно відмінних процедур. Утім, наявність суттєвої «академічної різниці» між кваліфікаційним іспитом для кандидата на посаду в суді першої інстанції та кваліфікаційним оцінюванням для кандидата на посаду в суді апеляційної, касаційної інстанцій, вищих спеціалізованих судів змушує задуматися над цим питанням детальніше.

Доброчесність у балах і без них

Так, відповідно до приписів чч.1, 2 ст.78 закону кваліфіспит «є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді». Такий іспит «полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата… а також ступеня його здатності здійснювати правосуддя».

Кваліфоцінювання кандидата на посаду судді має дещо інше завдання, яке полягає у визначенні здатності окремої особи здійснювати правосуддя у відповідному суді за трьома критеріями:

1)      компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);

2)      професійна етика;

3)      доброчесність.

З наведеного вбачається, що підсумковий бал за складення кваліфіспиту формується виключно на підставі оцінки рівня професійної компетентності претендента. Натомість результат кваліфоцінювання кандидата на посаду в апеляційному, вищому спеціалізованому чи Верховному судах визначається на підставі перевірки відповідності одночасно трьом критеріям.

Відповідно до нещодавно затвердженого ВККС Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення така перевірка здійснюється за допомогою цілої низки засобів. Зокрема, йдеться про складення іспиту, дослідження досьє, проходження співбесіди, тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей (у рамках критерію особистої та соціальної компетентності).

Більше того, положенням визначена система оцінювання кожного з критеріїв. Так, відповідно до п.5 гл.6 положення кандидат у межах процедури кваліфоцінювання може набрати максимум 1000 балів: професійна компетентність за показниками, отриманими під час іспиту оцінюється в 300 балів, особиста та соціальна компетентність — по 100, професійна етика та доброчесність — по 250 балів.

Що ж стосується кваліфіспиту, який повинні складати особи, котрі виявили бажання працювати в суді першої інстанції, то він полягає в анонімному тестуванні та виконанні анонімного практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та вмінь у застосуванні закону та веденні судового засідання. Для порівняння: згідно з вищевказаними критеріями оцінювання для кандидата на посаду в суді апеляційної чи касаційної інстанцій рівень професійної компетентності загалом оцінюється максимум у 500 балів з 1000 можливих.

Отже, мораль, етика та доброчесність кандидатів на посади в судах вищих інстанцій має числову оцінку, що прямо впливає на кінцевий рейтинговий бал. Натомість результатом перевірки наявності зазначених якостей претендентів до першої інстанції буде тільки констатація їх наявності або ж відсутності.

Тож мимоволі виникає аналогія з оцінюванням дисциплін у вищому навчальному закладі. Уявімо ситуацію: два потоки студентів вивчають одну й ту саму дисципліну за ідентичною програмою, виконують ті ж самі контрольні завдання. Проте студентів одного потоку оцінюють за 5-бальною шкалою, а другого — за методом «зараховано» чи «не зараховано».

Про результати й наслідки

При цьому відрізняються не лише підходи до встановлення результатів кваліфіспиту та кваліфоцінювання. Неоднаковими є також кінцеві підсумки проходження претендентами в судді випробувань. Так, у разі успішного складення іспиту, тобто набрання не менше ніж 75% максимально можливого бала (ч.7 ст.78 закону), ВККС зараховує особу до резерву на заміщення вакантних посад суддів і визначає рейтинг відповідно до кількості набраних балів.

У той же час за наслідками успішного проходження кандидатом на посаду судді кваліфоцінювання ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження його здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді (ч.1 ст.88 закону). Пунктом 41 згаданого положення встановлено: результати кваліфоцінювання такого кандидата використовуються для формування рейтингу учасників конкурсу на заміщення вакантної посади судді.

Цікавим є також той факт, що ні спеціальний закон, ні положення жодним чином не визначають терміну дійсності результатів кваліфоцінювання, тоді як результати кваліфіспиту кандидатів у судді першої інстанції обмежені трирічним строком (ч.6 ст.78 закону).

Крім того, звертає на себе увагу той факт, що існування кадрового резерву передбачене тільки для заміщення вакантних посад у судах першої інстанції. Для апеляційних, вищих спеціалізованих та Верховного судів заплановані конкурси за спеціальними процедурами. Таким чином, особи, які виявили бажання взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад у цих установах, повинні щоразу проходити кваліфоцінювання в межах нового добору. Тобто за ними жодним чином не закріплюються результати проходження попередніх випробувань, на відміну від їхніх колег із першої інстанції. Наскільки такий підхід себе виправдає — покаже лише час. Однак суперечність із порядком добору в суди першої інстанції є очевидною.

Відверто дискримінаційною видається різниця в можливості оскарження результатів цих двох випробувань. Адже претендент до суду першої інстанції має право оскаржити рішення ВККС тільки в разі порушення процедури проведення кваліфіспиту (ч.12 ст.78 закону). Інакше кажучи, єдиним обґрунтованим доводом адміністративного позову є порушення форми, що гіпотетично могло вплинути на зміст.

У той же час кандидат до суду вищого рівня має значно ширше поле для маневру. Пройшовши процедуру кваліфоцінювання, він має право оскаржити відповідне рішення ВККС, якщо доведе наявність однієї з чотирьох підстав, передбачених ч.3 ст.88 закону.

З наведеного аналізу вбачається, що кваліфіспит та кваліфоцінювання є сутнісно та змістовно різними процедурами оцінювання знань кандидатів на суддівські посади.

Без змін не обійтися

Дивною виглядає передбачена законом перспектива суперництва в конкурсних процедурах осіб, які пройшли ці два абсолютно різні види випробовувань. Відповідно до ч.2 ст.82 закону переведення судді до іншої установи здійснюється на підставі та в межах рекомендації ВККС, унесеної за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади. Частиною 8 ст.79 установлено, що такий конкурс проводиться на основі рейтингу кандидатів та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфіспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфоцінювання відповідно.

Здавалося б, чудова ідея переведення суддів з одного суду до іншого виключно за конкурсом, на жаль, має всі шанси вже найближчим часом стати проблемою, адже виписаний в акті механізм її реалізації далекий від досконалості.

По-перше, як уже раніше зазначалося, процедури кваліфіспиту та кваліфоцінювання є настільки різними, що такий конкурс має великі шанси перетворитися на битву Давида з Голіафом. По-друге, будь-який конкурс на зайняття вакантних посад суддів ризикує затягнутися в часі ще на етапі його оголошення, якщо зважити на тривалість процедури проходження кваліфоцінювання суддями, які виявлять намір взяти у ньому участь та звернуться до ВККС із відповідними заявами.

По-третє, будь-яке зволікання з проведенням конкурсу головним чином негативно впливає на права осіб, які перебувають у кадровому резерві. Адже термін дійсності результатів кваліфіспиту законодавчо обмежений. По-четверте, тестові та практичні завдання іспиту, проведеного в межах процедури кваліфоцінювання, складаються з урахуванням принципу спеціалізації (ч.2 ст.85 закону), що означає написання практичного завдання з питань юрисдикції суду, до якого особа бажає перевестися.

Разом з тим Положенням про порядок складення кандидатами на посаду судді кваліфікаційного іспиту та методику їх оцінювання від 10.07.2013 передбачено: під час виконання практичного завдання кандидат мусить вирішити 4 модельні судової справи з цивільної, господарської, кримінальної, адміністративної спеціалізації. Таким чином, людина виконувала 4 практичні завдання, оцінка за виконання кожного з яких ураховувалася при визначенні її підсумкового рейтингового балу. Тому «резервіст» буде об’єктивно в гіршому становищі порівняно із суддею, який виявив намір перевестися.

Прикметно, що редакція норм закону про судоустрій, якими регулюється порядок добору на посаду в суді першої інстанції, залишилася майже в незмінному вигляді. Це не дивно, адже процедура була позитивно оцінена багатьма міжнародними й вітчизняними фахівцями.

Автори закону, маючи на меті відкрити доступ до суддівських посад на найвищому рівні для науковців, адвокатів-практиків та розуміючи тривалість стандартної процедури добору, обрали шлях «винятку з правил». Так, з’явилася можливість призначення на посаду судді за спеціальною процедурою, що передбачала значно менше стадій. У такий спосіб була усунута необхідність проходження кандидатами першої стадії добору — відбіркового іспиту у вигляді анонімного тестування та іншої, досить тривалої в часі — спеціальної підготовки в Національній школі суддів.

Після цього виникають закономірні запитання: чому законодавець не уніфікував процедури доборів кандидатів у судді першої та вищих інстанцій та чи можливо в такому разі вести мову про рівні умови доступу до суддівської професії?

Положеннями ч.5 ст.78 та ч.2 ст.85 закону ВККС наділено правом визначення порядку складення кваліфіспиту та кваліфоцінювання, методики оцінювання їх результатів. Проте з огляду на детальне регулювання процедури проведення кваліфіспиту та кваліфоцінювання на законодавчому рівні межі дискреції комісії є досить вузькими, тому без якісних змін чинного закону не обійтися. Сама ж необхідність уніфікації вказаних процедур добору є не так забаганкою прискіпливих перфекціоністів судової реформи, як вимогою здорового глузду.