Закон і Бізнес


Радник Spenser & Kauffmann Олексій Соломко:

«Хто першим почне працювати приватним виконавцем, той отримає суттєву перевагу»


Олексій Соломко: «Невиконання державою судових рішень додає особливого цинізму випадкам, коли вона вимагає виконання рішень на свою користь»

№52 (1298) 24.12—30.12.2016
ЄВГЕН БЕРЕЗОВСЬКИЙ
7852

Запровадження інституту приватних виконавців може суттєво змінити практику виконання судових рішень та допоможе створити інструменти захисту прав стягувачів. А також розвантажити державних виконавців, діяльність яких за нинішніх обставин викликає чимало зауважень. Ініціатори нововведень сподіваються на позитивний результат. Чи варто суспільству очікувати змін на краще та як працюватиме новий ринок правових послуг? Про це «ЗіБ» вирішив дізнатись в Олексія Соломка, радника Spenser & Kauffmann.


 «Маючи монополію на виконання судових рішень, держава дбатиме насамперед про свої інтереси»

— Проблема невиконання судових рішень — одна з найбільш актуальних для вітчизняної правової системи. Чи зміниться ситуація з появою приватних виконавців?

— Дійсно, наявність проблеми невиконання судових рішень у нашій державі розуміють усі: і керуючий фінансовою компанією, якому не вдається повернути присуджені активи, і звичайна мама, яка не може отримати аліменти. Стикається із цією проблемою й держава, яка не може отримати присуджені на її користь кошти. Проте визначити пріоритет у виконанні певної категорії рішень дуже важко: підприємства забезпечують роботою тисячі громадян та платять податки до бюджету, діти потребують підтримки, а можливість виконання державою своїх функцій прямо залежить від наповнення бюджету.

Природно, що держава, маючи монополію на виконання судових рішень, дбатиме насамперед про свої інтереси, забезпечуючи пріоритет виконання рішень, винесених на її користь. Однак визначення першочерговості у виконанні певної категорії рішень нівелює основний принцип правової системи — принцип рівності та виправдовує порушення конституційної норми щодо обов’язковості виконання всіх рішень. Разом з тим, намагаючись одночасно задовольнити всі пріоритети, державні органи примусового виконання в результаті не можуть повною мірою задовольнити жодного. І причин багато: обмеженість людського та матеріального ресурсу, зарегульованість процесу виконання, нестабільність кадрів тощо.

— І як цьому зарадять приватні виконавці?

— Делегування повноважень щодо виконання судових рішень приватним виконавцям покликане врегулювати проблему визначення першочерговості в роботі державних органів примусового виконання.

Безумовно, про повне розвантаження державних виконавців не йдеться: навіть при абсолютному переході виконання рішень, не пов’язаних з державним інтересом, до сфери приватних виконавців держоргани примусового виконання будуть розвантажені не більш ніж на 20—30%. Однак ці 20—30% і становлять суспільний резонанс, оскільки пересічному громадянину чи представникові бізнесу байдуже, що не виконуються, наприклад, рішення, винесені на користь держави. Їх більше непокоїть те, що не виконуються рішення, ухвалені на їхню користь.

У свою чергу, нездатність забезпечити інтереси громадян і бізнесу нівелює довіру суспільства до державної влади. Це вже є небезпечним підгрунтям для ігнорування суспільством своїх обов’язків щодо держави. Так народжується правовий нігілізм.

— Мабуть, така ситуація і призводить до пошуку «сумнівних» шляхів стягнення заборгованості.

— Звісно, необхідність відновлення порушених майнових прав змушує особу використовувати інші шляхи: дехто намагається вибудовувати складні юридичні конструкції, щоб заповнити вакуум бездіяльності органів примусового виконання. Але є й такі, хто готовий до застосування не передбачених законом методів. Тому держава пішла на доволі неординарний крок — запровадження інституту приватних виконавців.

При цьому не варто сподіватись на безконтрольність роботи приватних виконавців, оскільки вони є особами, уповноваженими від імені держави, у зв’язку із чим держава повинна і буде здійснювати контроль за їх діяльністю. Тому ті, хто сподівається на вседозволеність у роботі приватних виконавців, можливо, будуть розчаровані: приватний виконавець діятиме виключно в рамках закону, під контролем держави та в межах рішення, прийнятого судом. Та свобода, яка надається приватному виконавцю, обумовлюється вибором пріоритету в роботі з конкретним клієнтом, який дає можливість отримати за роботу винагороду.

Необхідно зрозуміти основний принцип роботи приватного виконавця. Якщо держвиконавець мотивований тільки своїм обов’язком державного службовця та інтересами держави, котру він представляє, то приватний — мотивований винагородою, яку отримає за свою роботу, необхідністю максимального задоволення інтересів клієнта, котрий до нього звернувся, та своєю діловою репутацією. Останнє також буде стимулювати приватного виконавця до абсолютного дотримання прав іншої сторони виконавчого провадження — боржника. Адже навіть найменше порушення, допущене виконавцем щодо будь-якого учасника провадження, позначається на його репутації, що є підставою для позбавлення особи статусу приватного виконавця.

Запровадження інституту приватних виконавців не передбачає реформи органів примусового виконання: до системи лише додається ще один суб’єкт. Система державних органів примусового виконання фактично залишається незмінною. Тому суспільство навряд чи зможе оцінити зміни саме в процедурі примусового виконання всіх рішень, адже переважна їх частина залишиться у віданні державних виконавців. Необхідно зважати й на психологічний елемент довіри до нового суб’єкта — створення ділової репутації конкретних приватних виконавців. Отже, багато стягувачів будуть продовжувати звертатися до державних виконавців. Однак ті особи, які звертатимуться до приватних виконавців, позитивний ефект відчують одразу.

«Правовий нігілізм пронизує всі сфери нашого життя, звідси негативне ставлення до судової системи та прийнятих рішень»

— В чому полягає основна причина невиконання судових рішень: недоліках організації державної виконавчої служби чи, можливо, недостатності законодавчих інструментів для ефективної діяльності?

— Після тривалої роботи у сфері примусового виконання рішень починаєш розуміти, що причина невиконання рішень ніколи не може бути одна — їх завжди багато. Причому причини між собою настільки взаємопов’язані, що дуже важко виділити основні. А ще вони обумовлені специфікою механізму реалізації державної влади в Україні та особливістю самого суспільства.

Адже кожен погодиться, що наші громадяни в частині поваги до закону та авторитету держави відрізняються від європейських. Правовий нігілізм, на жаль, пронизує всі сфери нашого життя. Звідси і масові випадки негативного ставлення суспільства до судової системи та прийнятих нею рішень, адже не секрет, що багато рішень не виконується не тільки через слабку систему примусового виконання, а й через несприйняття відповідачами справедливості рішень. Не менш важливу роль відіграє й доволі поширений у нашій країні «спортивний» принцип «Борги віддають лише боягузи» (хоча він застосовується не тільки у сфері правосуддя). Тому багато хто з боржників, навіть усвідомлюючи справедливість вимог стягувача, все ж таки намагається до останнього грати в гру з неповернення боргу. Тобто саме суспільство сприймає ігнорування правосуддя як звичайну поведінку. І важко визначити в цьому явищі вину держави, яка мало приділяє уваги вихованню правової свідомості своїх громадян.

При цьому маємо й досить цікавий підхід держави до реалізації принципу виконання судових рішень, пріоритет в якому віддано дотриманню прав всіх учасників виконавчого провадження, а не тільки стягувача, порушені права якого намагаються відновити. Водночас завданням системи примусового виконання є протидія суспільному супротиву виконанню вердиктів. А звідси й недостатній інструментарій роботи держвиконавця. Він є таким, щоб суспільство не змогло дорікнути державі за надмірний тиск на своїх громадян. Для виконання рішення суду держава не задіює всі можливості системи примусу та санкцій, а намагається створити умови, щоб у боржника прокинулася свідомість і з’явилося бажання виконати рішення суду. Свідченням цього є сформована судова практика захисту прав боржника від надмірно активних дій державних виконавців. Тому маємо такі собі напівзаходи, а процес виконання виходить комбінований — наполовину примусові заходи, а наполовину воля самого боржника. В результаті успіх досягається тільки в разі поєднання цих двох випадкових станів.

Також має значення й мотивація робочого ресурсу. Нині в рейтингу юридичних професій державні виконавці не є серед перших. Багатьох відлякує така специфіка професії, як постійне перебування в епіцентрі конфлікту та зосередження на собі всього негативу спору між стягувачем і боржником. Майже в кожному другому випадку вороже ставлення сторін провадження до контрагента переноситься на виконавця (боржник тому, що саме виконавець створює йому життєвий дискомфорт, а стягувач починає очікувати виконання рішення не від боржника, а від виконавця). Багато хто цього не витримує і міняє професію. А звідси нестабільність людського ресурсу та вплив цього фактору на роботу (постійна зміна кадрового складу, м’яко кажучи, суттєво сповільнює процес виконання). Держава, намагаючись зменшити цей вплив, формалізує систему виконання, однак надмірна формалізація має і негативний бік, оскільки впливає на оперативність виконання.

Крім того, забуваються й прості економічні закони виконання судових рішень. Так, винесенню рішення суду про стягнення коштів, як правило, передує невиконання сторонами договірних зобов’язань. А їх невиконання в більшості випадків обумовлюється відсутністю в боржника коштів, і значно рідше воно має місце внаслідок наявності спору про право. Тому й реальність виконання рішення суду можна спрогнозувати задовго до його винесення (чи навіть задовго до звернення до суду).

— Який відсоток судових рішень не виконується?

— Офіційної статистики щодо виконання рішень судів в Україні не існує, як і немає її в європейських краї-
нах. Але, за приблизними підрахунками експертів, у Європі це 35—40%, а в Україні — 10%.

За таких обставин говорити про кардинальну зміну системи примусового виконання рішень навряд чи доречно: більша частина рішень залишатиметься невиконаною. І на решті невиконаних 60% рішень у країнах Європи навряд чи суттєво позначиться рівень правосвідомості їх громадян, рівень поваги до системи правосуддя та пластичність правового інструментарію впливу на боржника. Інша справа, що навіть і на цьому тлі Україна істотно відрізняється від Старого світу: рівень фактичного виконання майже вчетверо менший.

«Загальний обсяг коштів у роботі органів державної виконавчої служби вимірюється мільярдами гривень»

— Рішення в яких категоріях справ будуть найбільш затребувані серед приватних виконавців? Які — найменше, наприклад через неможливість або складність їх виконання?

— Не треба бути глибоким аналітиком, щоб зрозуміти, що з тієї категорії справ, яка залишається у приватного виконавця, найбільш затребуваними будуть виконавчі провадження про стягнення коштів за комерційними заборгованостями, де виконавець гарантовано зможе отримати свою винагороду. Значно менше зацікавлять «соціальні» категорії (аліменти тощо). Ні для кого не є таємницею, що трапляються випадки винесення «сумнівних» рішень. Навряд чи довкола них буде ажіотаж, адже це впливатиме на репутацію приватного виконавця і, відповідно, на вірогідність подальшого перебування в такому статусі.

Що стосується складних і неперспективних рішень, то ситуація тут може бути різна. По-перше, виконавець отримує кошти у вигляді авансового внеску, тобто понесені ним витрати будуть компенсовані. А по-друге, своєю роботою він може показати клієнту, що вжив усіх законних заходів щодо боржника. Адже не секрет, що одним з елементів недовіри до роботи державного виконавця у випадках установлення в боржника відсутності майна є невпевненість у тому, що виконавець ужив усіх заходів. Тому негативний результат — це також результат, але має бути чесно відпрацьований. При цьому не треба забувати й про можливість отримання приватним виконавцем додаткової винагороди, особливо при виконанні складних рішень, які вимагають задіяння значних ресурсів.

У будь-якому випадку справжній виконавець буде відстоювати перед стягувачем право довірити йому виконувати будь-яке рішення.

— Перш ніж почати роботу, приватний виконавець має пройти спеціальне навчання, отримати страховку, орендувати офіс. Все це вимагає коштів. Чи немає ризику, що виконавчим провадженням займатимуться ті компанії, які вже мають стартовий капітал (адвокатські фірми, банки), а нові учасники не зможуть вийти на ринок?

— Слід наголосити: закон передбачає, що професія приватного виконавця має індивідуальний характер, тобто він є самостійним суб’єктом відносин, тому не може працювати в структурі банку чи якоїсь фірми. Отже, комерційні організації обиратимуть собі приватних виконавців для роботи за найбільш вигідними умовами: зважатимуть на ділову репутацію, професіоналізм та найвигідніші грошові умови.

Що стосується необхідного «майнового цензу» для допуску до професії, то це не ризик, а гарантія того, що на ринок мають вийти тільки надійні учасники. Адже професія приватного виконавця повинна розглядатись не просто як можливість для осіб з юридичною освітою заробляти гроші, а як гарантія того, що певна особа здатна виконувати делеговану їй функцію. І тому матеріальні вимоги є цілком правильними, адже це є одним із засобів змушування особи до свідомого ставлення до своїх повноважень. Як компенсуватиметься особі шкода у випадку її заподіяння приватним виконавцем? Навряд чи правильним буде покладати таку відповідальність на державу.

За наявності матеріальних вимог особа буде уважно ставитися до виконання своїх обов’язків, усвідомлюючи відповідальність.

— Чи очікуєте значної конкуренції серед приватних виконавців? Можливо, навпаки, ця діяльність мало кого зацікавить?

— Сама суть примусового виконання рішень судів про стягнення коштів обумовлює переміщення (хоча й без бажання особи) грошової маси. Загальний обсяг коштів у роботі органів державної виконавчої служби вимірюється мільярдами гривень. А переміщення грошової маси (тим більше значної) є запорукою постійної конкуренції. Тому ми, звичайно, очікуємо на суттєву конкуренцію серед приватних виконавців у боротьбі за клієнта. Тим більше що мова йде про зайняття нової ніші в економічному житті держави: хто почне працювати приватним виконавцем першим, той отримає суттєву перевагу над іншими. За цей час ринок послуг уже встигне сформуватись, з’явиться оцінка роботи приватних виконавців серед клієнтів, їх репутації тощо.

У разі масового отримання посвідчень на початковому етапі діяльності цього інституту через рік-два кількість приватних виконавців дещо зменшиться: хтось відмовиться від професії через недостатність клієнтів, а хтось зрозуміє, що обрав не ту спеціальність. Звісно, з’являтимуться й нові виконавці, однак основний клієнтський ринок сформується. Хоча, зрозуміло, конкуренція буде, оскільки професія виконавця динамічна і його репутація перевірятиметься кожного разу під час наступної справи.

«Невиконання державою судових рішень додає особливого цинізму випадкам, коли вона вимагає виконання рішень на свою користь»

— Паралельно з приватними працюватимуть і державні виконавці. Чи потрібно передбачити якісь механізми їх мотивації?

— Нині держвиконавці єдині серед держслужбовців, які мають додаткову мотивацію, крім основної зарплати. Це винагорода, яка становить 2% від стягнутої суми в разі забезпечення повного та своєчасного виконання. Це п’ята частина основної винагороди приватного виконавця, який отримує 10% від стягнутої суми. Однак останній змушений сплачувати податки, страхові внески, утримувати офіс тощо. У державного виконавця голова за це не болить. Крім того, він отримує постійну заробітну плату.

Зрозуміло, що приватний виконавець може мати й додаткову винагороду, самостійно розпорядитися авансовим внеском. Крім того, він не виконує інших обов’язків, пов’язаних зі службою в органі державної влади. Таким чином, певне матеріальне заохочення у вигляді винагороди для державного виконавця вже передбачене. Єдине, про що держава має потурбуватися на цьому етапі, — забезпечити реальність отримання державним виконавцем такої винагороди, адже часто внаслідок організаційної недбалості сміливі ідеї залишаються профанацією.

— Найчастіше судові рішення не виконує саме держава. Що потрібно для того, щоб змінити ситуацію?

— У розрізі загальної кількості невиконаних рішень державні борги становлять менш як 10%. Однак сам факт невиконання державою судових рішень додає особливого цинізму випадкам, коли вона вимагає виконання рішень на свою користь.

Державі як єдиному носію суверенітету потрібно мати лише політичну волю. Адже суспільство, усвідомлюючи принцип взаємності у відносинах з державою, також відповідає ігноруванням національного правосуддя.

— Що має забезпечувати приватний виконавець для того, щоб знаходити клієнтів і ефективно допомагати?

— Для цього потрібні три складові: бути чесним з клієнтом, знати досконало закон та бути практичним психологом.

Чесність у відносинах з клієнтом — це ділова репутація виконавця. Клієнт повинен одразу знати перспективи своєї справи та про реальні можливості впливу на боржника. Також він має довіряти виконавцю та бути впевненим у неможливості впливу боржника на дії виконавця. Адже не секрет, що це нечасто зустрічається в роботі органів державної виконавчої служби.

Також від приватного виконавця вимагається досконале знання закону. Якщо в держвиконавця є орган контролю, який може допомогти йому розібратись у законі, то приватний виконавець самостійно відповідає за свої дії. Крім того, приватний виконавець повинен бути готовим до будь-якої ситуації і як юрист дати їй кваліфіковану оцінку для прийняття правильного рішення. І головне — не допустити порушення прав жодного з учасників виконавчого провадження, адже навіть одна помилка може знівелювати всю роботу.

І нарешті, виконавець — це особа, яка перебуває в епіцентрі конфлікту, що ділить суспільство на дві половини: одна — на стороні стягувача, а друга — на стороні боржника. Це також позначається на організації всієї супутньої роботи з виконання рішення (банальні симпатії судді під час розгляду скарги на дії виконавця чи поліцейського, який забезпечує правопорядок при проведенні виконавчих дій). Подолання цього конфлікту можливе тільки в разі досконалого володіння навичками психологічного контролю над ситуацією. Адже таке вміння є запорукою дотримання неупередженої та законної позиції всіма особами з приводу конфлікту. А наявність у виконавця вміння знівелювати емоціональне напруження у відносинах між стягувачем і боржником навіть не обговорюється. Особливо це стосується випадків спілкування з боржником, де від правильно побудованої розмови може прямо залежати результат виконання рішення.

Хоча поєднання таких якостей складне, для справжніх професіоналів своєї справи воно цілком реальне.

— Враховуючи, що на цьому тижні відзначалися День адвокатури та День працівника державної виконавчої служби, що ви хотіли б побажати адвокатам і виконавцям країни?

— Хочу побажати, щоб та професія, яка була одного разу обрана, ніколи не розчаровувала, а у зробленому виборі залишатися професіоналом.