Необгрунтована поважність
Вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточного рішення без наведення причин для цього, національні суди порушили принцип правової визначеності. Про це йдеться у постанові ВСУ від 13.07.2016 №3-774гс16 текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
13 липня 2016 року м.Київ №3-774гс16
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — ЄМЦЯ А.А.,
суддів: БАРБАРИ В.П., БЕРДНІК І.С., ЖАЙВОРОНОК Т.Є., КОЛЕСНИКА П.І. та ПОТИЛЬЧАКА О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ліквідатора ТОВ «Промислово-фінансова група «Спарта» Самошоста І.І. про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 18.05.2016 у справі №Б29/162-10 про банкрутство ТОВ «ПФГ «Спарта»,
ВСТАНОВИЛА:
До ВС звернувся ліквідатор ТОВ «ПФГ «Спарта» І.Самошост із заявою про перегляд постанови ВГС від 18.05.2016 у справі №Б29/162-10 із підстав, передбачених пп.1, 2 і 3 ч.1 ст.11116 ГПК.
На підтвердження зазначених вище підстав заявником надано копії постанов ВГС від 9.12.2009 у справі №6/8-09, від 18.07.2006 у справі №10/52-05, від 12.05.2016 у справі №910/28480/15, від 15.04.2014 у справі №5020-1201/2011, від 13.06.2016 у справі №911/4465/13, ухвал ВГС від 27.04.2016 у справі №914/159/13, від 11.02.2016 у справі №905/8839/13, від 11.02.2016 у справі №904/3860/14, від 15.02.2016 у справі №910/10294/15, від 16.05.2016 у справі №908/2782/14, від 17.02.2016 у справі №910/17448/13 та копію постанови ВС від 5.12.2011 у справі №16/164(2010).
Ухвалою ВС від 24.06.2016 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом постанови ВГС від 18.05.2016 у справі №Б29/162-10.
У заяві ліквідатор ТОВ «ПФГ «Спарта» І.Самошост просить скасувати постанову ВГС від 18.05.2016 у справі №Б29/162-10 та залишити в силі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 і постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Як установлено судами, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 2.07.2010 порушено справу №Б29/162-10 про банкрутство ТОВ «ПФГ «Спарта» за його заявою в порядку загальних норм закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній до 19.01.2013).
Ухвалою від 12.07.2010 за результатами підготовчого засідання введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майна та інше. Суд першої інстанції встановив загальний обсяг грошових зобов’язань боржника в сумі 668703000 грн.
Ухвалою від 27.10.2010 за результатами попереднього засідання затверджено реєстр грошових вимог кредиторів боржника, до якого, зокрема, включено вимоги ПАТ «Банк «Форум» на загальну суму 319083492 грн.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 визнано боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого І.Самошоста, зобов’язано його вчинити певні дії.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2011, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.05.2011 та постановою ВГС від 27.07.2011, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідовано ТОВ «ПФГ «Спарта» та припинено провадження у справі.
Постановою ВГС від 18.05.2016 постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 скасовано, а справу №Б29/162-10 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області на стадію підсумкового судового засідання в процедурі розпорядження майном в іншому складі суду.
Так, ВГС указав, що рішення третейського суду не може бути доказом безспірності грошових вимог до боржника та, відповідно, підставою для порушення провадження у справі про банкрутство. Разом з тим до заяви боржника не додані документи на підтвердження загрози його неплатоспроможності, як цього вимагає ч.3 ст.7 закону про банкрутство, які повинні бути подані на момент звернення з такою заявою та які не можуть бути витребувані судом після порушення провадження у справі.
Всі вищевказані обставини щодо ініційованої самим боржником процедури банкрутства не були досліджені судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень у підсумковому засіданні в процедурі розпорядження майном. У той же час такі обставини можуть свідчити про наявність безумовних перешкод для подальшого руху справи про банкрутство та, відповідно, існування правових підстав для її припинення.
Водночас у наданих для порівняння судових рішеннях вказано на таке.
У постанові ВГС від 9.12.2009 у справі №6/8-09 зроблено висновок про достатність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за наявності рішення третейського суду та постанов державного виконавця.
У постановах від 12.05.2016 у справі №910/28480/15, від 15.04.2014 у справі №5020-1201/2011 та в ухвалах від 27.04.2016 у справі №914/159/13, від 17.02.2016 у справі №910/17448/13, від 16.05.2016 у справі №908/2782/14 ВГС висловився щодо належного виконання вимог стст.125, 126 ГПК та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відносно способу повідомлення нерезидента про розгляд справи в суді.
У постанові від 13.06.2016 у справі №911/4465/13 та в ухвалах від 11.02.2016 у справі №905/8839/13, від 11.02.2016 у справі №904/3860/14, від 15.02.2016 у справі №910/10294/15 суд касаційної інстанції зазначив про необхідність мотивування визнання поважними причин пропущення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Верховний Суд у постанові від 5.12.2011 у справі №16/164(2010) дійшов висновку, що ч.5 ст.11 ЦК прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов’язання на підставі судового рішення.
Забезпечуючи єдність судової практики в застосуванні норм права, Судова палата у господарських справах ВС виходить із такого.
Стаття 124 Основного Закону визначає, що судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2011, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.05.2011 та постановою ВГС від 27.07.2011, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідовано ТОВ «ПФГ «Спарта» та припинено провадження у справі. Зазначені вище судові рішення не були скасовані.
У п.4.2 постанови пленуму ВГС «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 роз’яснено, що припинення провадження у справі — це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв’язку з виявленням після порушення провадження обставин, з якими закон пов’язує неможливість судового розгляду справи.
За таких обставин у ВГС були відсутні правові підстави для відкриття касаційного провадження та розгляду касаційної скарги ПАТ «Банк «Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Форум» І.Ларченко на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2011.
Проте ВГС на ці обставини уваги не звернув та майже через 5 років після припинення провадження у справі про банкрутство в ухвалі від 29.03.2016 поновив ПАТ «Банк «Форум» в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Форум» І.Ларченко процесуальний строк для подання касаційної скарги на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 у цій справі та прийняв цю касаційну скаргу до провадження всупереч існуванню нескасованих судових рішень про припинення провадження у справі та незважаючи на вимоги ч.1 ст.50, ч.1 ст.53, ч.1 ст.110 ГПК.
Так, ч.1 ст.50 ГПК встановлено, що процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим кодексом.
Відповідно до положень ч.1 ст.110 ГПК касаційна скарга може бути подана протягом 20 днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
При цьому ч.1 ст.53 ГПК визначено, що за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною та відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК.
Однак ані в ухвалі від 29.03.2016, ані в оскарженій до ВС постанові суд касаційної інстанції не навів мотивів, з яких визнав поважними причини пропуску процесуального строку для подання касаційної скарги. Саме на цьому наголошено і в науковому висновку щодо цієї справи, підготовленому доктором юридичних наук, професором, членом науково-консультативної ради при ВС Щербиною В.С.
Водночас ст.9 Конституції передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВР, є частиною національного законодавства.
На розширення цього положення акта найвищої юридичної сили в ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктом 1 ст.6 конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Порушення п.1 ст.6 конвенції Євросуду констатував у справі «Устименко проти України».
Зокрема, Суд вказав на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 конвенції, повинне тлумачитись у світлі преамбули конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи та постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими й непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії», заява №52854/99, пп.51 і 52, п.46).
Суд постановив: якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам перш за все належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обгрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання в принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3.04.2008, заява №3236/03, п.41, п.47).
Зі змісту п.52 рішення випливає: якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.
Із цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення п.1 ст.6 конвенції, та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за п.1 ст.6 конвенції (п.53 рішення).
Аналогічна правова ситуація має місце і в цій справі.
Таким чином, Судова палата у господарських справах ВС уважає, що у справі, яка перглядається, з огляду на встановлені судами обставини та застосовані судом касаційної інстанції правові норми вбачається порушення ВГС принципу правової визначеності та порушення права ТОВ «ПФГ «Спарта» на справедливий судовий розгляд за п.1 ст.6 конвенції.
Тому постанова ВГС від 18.05.2016 у справі, що розглядається, підлягає скасуванню із залишенням у силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до положень ст.49 ГПК у разі зміни чи ухвалення нового рішення ВС, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Керуючись стст.49, 11114, 11123 — 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ліквідатора ТОВ «Промислово-фінансова група «Спарта» І.Самошоста про перегляд Верховним Судом постанови ВГС від 18.05.2016 у справі №Б29/162-10 задовольнити.
Постанову ВГС від 18.05.2016 у справі №Б29/162-10 скасувати, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 і постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 залишити в силі.
Стягнути з ПАТ «Банк «Форум» на користь ліквідатора ТОВ «ПФГ «Спарта» І.Самошоста 17914 грн. 00 коп. судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення ВС.
Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.11116 ГПК.