Закон і Бізнес


За законами «Михайлівського» часу,

або Які наслідки матимуть популістські рішення для ринку фінпослуг


Вкладники «Михайлівського» відстояли свої інтереси: для них прийнято окремий закон. Який, втім, обмежив права інших осіб.

№50 (1296) 10.12—16.12.2016
Олександр Черних, адвокат, голова комітету фінансового права ВГО «Асоціація адвокатів України»
5508

Обвал банківського сектору призвів до виводу з нього багатьох гравців. Роздрібний ринок фінансових послуг постраждав найбільше. 15 листопада парламент терміново прийняв закон. Але під час боротьби з пірамідами зачепили й легальних гравців, фактично виштовхавши із цього поля небанківські кредитні установи. Чи добре це для споживача? І чи залишиться ринок споживчого та он-лайн-кредитування в Україні?


Як виникають піраміди

Після прийняття закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» №1736-VIII, який вже названий в народі «законом банку «Михайлівський», Державна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, припинила видавати ліцензії кредитним установам. Разом з тим зупинення небанківського кредитування обмежить можливості споживачів.

Банк — фінансова установа, яка, крім залучення коштів та їх розміщення, здійснює проплати та обслуговування рахунків. Тобто зберігає пасиви клієнтів, розміщує їх на ринку, з того й живе. Через величезні ризики лише за рахунок вкладів населення банки існувати не можуть. Але в останні роки вони стали працювати без особливої активності: забирали гроші з ринку, розміщували їх у роздрібному кредитуванні (яке, до речі, дозволяє дуже чисто виводити кошти з банку через механізм «проблемного портфеля»), щоб залучити більше вкладників, збільшували відсоткові ставки. Тобто грали в чисту піраміду.

Коли стали «рватися» нормативи, регулятор почав якось реагувати. Зрештою залучати до банку депозити вже стало неможливо, й вигадали різні «агентсько-посередницькі» схеми. Суть проста: «Хто там читає той договір?». Громадянам підсовували договори «агентсько-переагентські». Як на вклади, так і на кредити. Логіка людей була проста: «Прийшли у банк — поклали гроші в банк». На те й був розрахунок. Відсутність прямої заборони в законі продавати фінансові послуги інших установ у банку й призвела до того, що вклади фактично приймалися невідомо ким та невідомо на яких умовах.

Доки спецзакон приймуть…

Помилка була системна й існувала давно, але ця міна спрацювала тільки у 2016 р. Чия в тому вина? Питання риторичне. Склад шахрайства очевидний. Але, рятуючи чергових вкладників, а насправді рятуючи за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб репутацію банків, законодавці фактично монополізували ринок кредитування.

Яким чином? Унісши зміни, відповідно до яких «фінансовим установам заборонено залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов’язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи».

Просто кажучи, до прийняття окремого закону кредитувати можуть лише банки та кредитні спілки. Якщо з банками все зрозуміло, то з кредитними спілками маємо проблему: це, по суті, кредитні кооперативи, де один вкладник має один голос. Тобто хоч 10, хоч 100000 грн. — голоси рівні, тож про захист прав великого інвестора не йдеться. Тому середній капітал і почав працювати саме через кредитні установи — звичайні компанії, з одним-двома власниками, які можуть відповідно до ліцензійних умов кредитувати за рахунок залучених коштів. І саме тому кредитні спілки так і не стали серйозними гравцями на ринку он-лайн-кредитування.

Тепер видавати позики не тільки не можна, а ще й немає для цього умов. Треба чекати окремого закону, який невідомо коли ухвалять.

Чого чекати і що робити?

Позиція ДКРРФП досить прогнозована — ліцензій не видавати. Комісія чітко висловилася на зустрічі з учасниками ринку про те, що старі ліцензії та залучені активи до 19.11.2016 є законними. Проте питання роботи депозитних ліній та залучення коштів іншими інструментами відклали до визначення нових ліцензійних умов і спонукали учасників ринку звертатися по роз’яснення до Мін’юсту.

Оскільки частина ринку працює на кредитних і депозитних лініях, комісія чітко та зрозуміло повідомила: легальним є тільки залучення грошей, здійснене до прийняття закону. Після — зась. Але, що робити з ресурсами які були залучені до прийняття закону та не видані як позики, ДКРРФП не каже. Хоча зазначає: кредитувати не можна. Тож захист інтересів ринку опинився на плечах самого ринку.

Тут порада може бути тільки така: нових вкладів не приймати. Готувати зміни до статутів, приводити їх у відповідність до закону. Розробляти механізми залучення активів до статутного капіталу, в такому випадку комісія вважає кошти власними, тобто можна кредитувати, не маючи ліцензії. Проте в перспективі, можливо, закривати бізнес. Бо такі настрої законодавців.

Однак я б радив чистити портфелі. Дохідні портфелі можна буде продати банкам, іншого виходу немає. З урахуванням необхідності дотримання директиви ЄС 2006/48/ЄС, яка передбачає збільшення капіталу кредитних установ до мінімального значення в €5 млн, пожвавлення ринку та конкуренції з банками очікувати не слід. Адже виконати умови щодо капіталу для більшості кредитних установ нереально.

Для клієнтів банків, особливо вкладників, ці дії, з одного боку, дозволять отримувати більш якісні та контрольовані державою в особі НБУ послуги, а з другого — ризики споживчого кредитування будуть перекладені на плечі суб’єктів грошово-кредитного ринку. Чи витримають наші банкіри другу хвилю спокуси «накачати» портфель споживчими кредитами? Це залежить тільки від жорстких обмежень з боку регулятора. Якщо їх не буде, синдром «Михайлівського» стане епідемією.

Завмирання чи трансформація?

У наших західних сусідів ці питання вирішуються по-різному, але намітилася тенденція до того, що невеличкі споживчі кредити не мають бути предметом роботи великих гравців ринку — банків. Це однозначно. Тому що неприпустимо високі ризики споживчих портфелів, складність їх адміністрування можуть призвести до нової кризи.

Відомі лідери міжнародного та вітчизняного банківського ринку в Україні активно позиціонуються на ринках споживчого та он-лайн-кредитування лише через те, що інше кредитування фактично зупинене, портфелі недохідні, захист прав кредиторів відсутній.

У таких умовах користувач фінансових послуг, передусім вкладник, залишається захищеним тільки в межах гарантованих ФГВФО сум. Для стратегічних інвесторів ринок ризиковий: за наявності великих інвестицій простіше та безпечніше робити це через банк.

На жаль, реформування зводиться лише до зміни законодавства, спонтанних популістських рішень та передання функцій регулятора НБУ. За таких умов ринок небанківського кредитування завмирає. Але, можливо, це трансформація?