Третейський не зайвий

Стратегія реформ передбачає розвиток арбітражу, а процесуальні кодекси, навпаки, звужують його компетенцію

На ІV всеукраїнському з’їзді третейських суддів, що відбувся 4 листопада, обрано нове керівництво Третейської палати. Так, черговим очільником ТП став голова постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати Тарас Шепель. Його заступниками також одноголосно обрали Анатолія Жукова, який обіймав цю посаду й раніше, та Людмилу Романовську.

В «живих» лишилось небагато

Також на з’їзді призначено 8 членів президії ТП (загалом до неї входять 11 осіб, три з яких: голова та заступники — за посадами). Ними стали Андрій Гайченко, Костянтин Пільков, Ігор Покотило, Сергій Гришко, Людмила Сізікова, Олександр Рязанцев, Руслан Грязон та Юрій Михальський.

Крім того, затверджено нове положення про Третейську палату. Проголосовано й резолюцію щодо перспектив розвитку третейського судочинства.

Запрошення на форум надіслали до 351 постійно діючого третейського суду. Проте на засіданні було присутньо понад 50 делегатів, з яких картки для голосування отримали 36.

За словами попереднього керівника палати та головуючого на з’їзді Ю.Михальського, навіть Мін’юст не може надати інформацію, скільки нині в Україні таких інституцій. Зокрема, це пов’язано з тим, що лише в Автономній Республіці Крим до 2014 року було зареєстровано близько сотні таких установ, ще понад 150 — у Донецькій та Луганській областях. Утім, Ю.Михальський нагадав, що кворум на з’їзді визначається не від кількості зареєстрованих установ, а від кількості охочих узяти в ньому участь.

На зібранні відзначалося, що на третейські суди покладається важлива місія в рамках реформи — альтернативного механізму розв’язання спорів. Однак сьогодні навряд чи можна говорити про його ефективну роботу. Зокрема, учасники форуму висловлювали претензії, що третейські суди перетворилися на філіали банків. Бо понад 90% справ, які вони розглядають, — це спори фінустанов зі вкладниками, вирішення яких саме в такий спосіб передбачено договорами.

Про те, як може змінитися ситуація в контексті судової реформи, «ЗіБ» запитав у нового голови ТП Тараса Шепеля.

«Треба створити колегіальний орган»

— Чому нині інститут третейських судів не працює так, як хотілося б?

— Існує, по-перше, проблема великої кількості зареєстрованих третейських судів, які не працюють. По-друге, є проблема звуження їх компетенції. Відповідно, на розвиток третейського судочинства не можна розраховувати без зміни законодавства, котре підвищить його якість.

Необхідно відкрити можливості для відновлення компетенції третейських судів до тих меж, як це практикується в усьому світі. Наприклад, зараз із їх компетенції вилучені спори у сфері нерухомості, корпоративного права. А традиційно обмежуються лише спори, які включають публічний елемент, де є участь держави.

— Напевно, обмеження пов’язані з тим, що існують ризики зловживань можливостями, що їх дає третейське судочинство. Чи мають тут бути якісь запобіжні механізми?

— Так. Про повернення компетенції можна буде говорити лише після реформи самої системи третейських судів. Їх потрібно перереєструвати й перевірити на відповідність низці вимог, щодо яких ми ще повинні дійти згоди.

Якщо брати закордонний досвід, то такими вимогами можуть бути авторитетність організацій, при яких створюються третейські суди, здатність забезпечити приміщенням, наявність інтернет-сайту, списку суддів…

— Але ж, наприклад, «авторитетність» — це суб’єктивне поняття…

— Погоджусь, «авторитетність» — це суб’єктивний критерій. Тому я б не покладав функцію перереєстрації чи реєстрації третейських судів на якусь державну установу.

Належу до прихильників створення колегіального органу, до якого б уходили юристи-науковці, фахівці в галузі арбітражу. Вони могли б дійсно перевірити підготовку третейських суддів, відповідність певним вимогам організації, при якій створюється установа, мотиви заснування чи продовження існування третейського суду, решту таких підстав.

Критерії перевірки не мають бути надто розмитими, як у законодавстві РФ. Вони пішли схожим шляхом, створили такий орган при уряді. Але в них дуже велика дискреція цього органу.

В Україні маємо знайти чіткіші критерії та зробити цей орган більш суспільно орієнтованим, орієнтованим на бізнес-середовище, тому що арбітраж існує передусім для підприємців.

«Долучимося до роботи, яка торкатиметься третейських судів»

— Автори судової реформи покладають великі надії на третейські суди як альтернативний спосіб розв’язання спорів. Судячи з проектів законів, що нині розробляються, яка роль відводиться такому інституту?

— Це буде видно вже під час розроблення й ухвалення процесуальних кодексів. Поки що ми їх не бачимо, оскільки ті проекти, що опубліковані на сайті Ради з питань судової реформи, викликають дуже багато запитань.

Стратегія реформ, затверджена Президентом, передбачає розвиток третейських судів, а процесуальні кодекси, навпаки, звужують їх компетенцію, дають додаткові підстави для скасування чи невизнання їх рішень. Тут є певна неузгодженість, але маю надію, що робота триватиме, зокрема стосовно процесуального законодавства, що ми долучимося до неї в тій частині, яка торкатиметься третейських судів.

— Днями прийнято закон «Про медіацію». Чи не буде конкуренції між інститутами медіації та третейських судів, як загалом ви оцінюєте цей акт?

— Медіація — дуже цікавий і корисний інструмент. Він може використовуватись як у межах судових проваджень, так і поза їх межами, як у державних судах, так і в арбітражі. Цей механізм активно застосовується за кордоном.

Наприклад, у регламенті третейського суду, який я очолюю, ми ще 5 років тому заклали можливість медіації. І я, звичайно, вітаю ухвалення цього закону. Але не бачу тут конкуренції. Оскільки медіація й арбітраж — це процедури, які не є взаємовиключними. Медіаційна угода може включати третейську, так само й регламент третейського суду може передбачати медіаційні процедури. А стосовно державних судів, то це взагалі може стати дієвим засобом їх розвантаження.

Якщо ж говорити про перспективи розвитку медіації, то я, по-перше, бачив би великі можливості її застосування в державних судах. Зокрема, при врегулюванні цивільних спорів.

— Проте є багато скептиків, які не вірять, що механізми медіації будуть затребувані.

— Медіація приречена на успіх із часом тією мірою, якою Україна буде переймати європейські цінності. І сподіваюся, що, можливо, нешвидко, можливо, складно, але з роками медіація в Україні набуде такого самого розвитку, як у світі.