Закон і Бізнес


Суддя ВС у відставці Тетяна Шевченко:

«Немає старих чи нових кадрів: є судді, які працюють над своїм розвитком, а є ті, котрі застрягли в якомусь часі»


Тетяна Шевченко: Для оновлення суддівського корпусу ВС було б достатньо провести процедуру кваліфоцінювання.

№46 (1292) 12.11—18.11.2016
МАРИНА ЗАКАБЛУК
23120

Невдовзі розпочнеться конкурс до нового Верховного Суду. Взяти в ньому участь виявили бажання не тільки діючі служителі Феміди, а й ті, хто пішов у відставку. Про свій намір позмагатися за «верховне» крісло в інтерв’ю «ЗіБ» розповіла суддя ВС у відставці Тетяна Шевченко. Вона поділилася з нами своїми роздумами про те, чому після 6-річної перерви знову захотіла одягти мантію та якою бачить нову установу.


 «Рішення змінити своє життя було досить спонтанним і несподіваним»

— Тетяно Валентинівно, ви залишили посаду у Верховному Суді 6 років тому. Чому пішли у відставку в 2010-му?

— Думаю, всі пам’ятають, що сталося в 2010-му: був прийнятий новий закон «Про судоустрій і статус суддів», яким ВС фактично перетворили на «англійську королеву». Він називався найвищим судовим органом, але навіть не мав права вирішувати питання про допуск справ до свого провадження. Цим займалися вищі спеціалізовані суди. Повноваження, які залишилися у ВС, були дуже обмеженими. Наприклад, до 2015 року Судова палата у кримінальних справах ВС розглядала від 30 до 50 справ на рік. Потім закон змінили і повноваження дещо розширили.

Але станом на літо—осінь 2010 року в мене було відчуття розгубленості та приниження, і я вирішила піти у відставку.

— Чи думали, що колись знову захочете одягти мантію? Що вас спонукало спробувати повернутися до ВС?

— Як і в 2010 році, моє рішення змінити своє життя було досить спонтанним і несподіваним. Навіть для мене самої. Справа в тому, що, вийшовши у відставку, я повністю змінила своє життя. Я залишила Київ і оселилася в маленькому селі в Черкаській області, де й живу в гармонії із собою та природою.

Ще влітку цього року і в думках не було, що я повернуся до суддівської діяльності. Аж ось у Фейсбуку почалося обговорення кваліфікаційного оцінювання суддів. Мої колеги писали про нечесність, непрозорість і принизливість цих процедур. А я подумала: якби й досі працювала, то мені було б цікаво пройти ці випробування, щоб мати свою «компетентну» думку. Тому, коли закон «Про судоустрій і статус суддів» був прийнятий у новій редакції, яким все було поставлено на свої місця, до ВС повернулися його повноваження, а потрапити до нього стало можливо тільки після процедури кваліфоцінювання і конкурсу, я вирішила ризикнути.

— Приймаючи рішення взяти участь у конкурсі, радилися із сім’єю? Вони вас не відмовляли від такої ідеї? Адже доведеться пройти багато складних етапів добору. Що чи хто робить вас упевненою у своїх силах?

— Так, я сказала дітям, що в мене з’явилося таке бажання. Вони не відмовляли мене, а навпаки, підтримали. У нас прийнято ставитись із повагою до рішень, які приймаються будь-ким із членів сім’ї. Це стосується і молодших — моїх онуків. Є золоте правило: вирішив — роби, але будь готовий відповідати за наслідки свого рішення. Так виховували мене, так я виховую своїх дітей і онуків. Крім того, будь-які рішення, які стосуються особистісного зростання, в нас тільки вітаються.

Щодо впевненості… Тут трішки інше. Завжди дію за принципом: краще зробити й пожалкувати, ніж не зробити і шкодувати. Поки що допомагало.

«Я завжди була відкритою до спілкування із суспільством»

— Якою ви бачите свою роль у новому ВС?

— Свою роль у цьому суді я бачу дуже простою. Я знову стану суддею і порину у свою улюблену справу. Справ у касаційній інстанції накопичиться досить багато, але мене не лякає велике навантаження. Я все життя напружено й із задоволенням працювала, оскільки з вибором професії мені пощастило. При цьому розумію, що з огляду на законодавчі норми про обов’язок ВС формувати судову практику якість його рішень має бути дуже високою. Для цього треба постійно працювати над своїм професійним розвитком. Я цього не боюсь, більше того, це мене приваблює.

— Сьогодні багато говорять про те, що в судову систему мають прийти нові кадри. Чи немає побоювання, що вашу кандидатуру асоціюватимуть зі «старими» кадрами? Як ви взагалі ставитеся до такого поділу на «нові» та «старі» кадри? Чи можуть «старі» кадри мислити по-новому?

— Почнімо з того, що означає «мислити по-новому»? Бездоганне знання закону, розуміння принципу верховенства права, пріоритету прав людини, застосування практики Європейського суду з прав людини, відкритість до суспільства? Для мене ці запитання завжди були актуальними.

Ще в далекому 1998 році суд під моїм головуванням визнавав недопустимими докази, отримані з показань обвинувачених та їхніх родичів на досудовому слідстві без роз’яснення їм права не свідчити проти себе та своїх близьких. Це при тому, що в законі про це не йшлося. Була тільки конституційна норма. У вашому виданні, якщо не помиляюся, в 2001 році було опубліковано мою велику статтю, в якій я розповіла, як норми чинного на той час Кримінально-процесуального кодексу порушують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та які наслідки це може мати для України.

Я завжди була відкритою до спілкування із суспільством. Охоче брала участь у прес-конференціях, інших публічних заходах, куди мене запрошували. Мої публікації виходили не тільки в юридичних виданнях, а й у «Дзеркалі тижня», в яких я намагалася донести до суспільства ті проблеми, що є в роботі судів. Вже в цьому році вийшла моя стаття, присвячена складнощам у відносинах між судами, іншими державними органами та суспільством. Я веду блог на Фейсбуку, де жваво спілкуюся, в тому числі з представниками громадськості, на актуальні теми, які стосуються роботи судів та суддів. Тобто хочу сказати, що немає «старих» чи «нових» кадрів: є судді, які постійно працюють над своїм розвитком, опановують нові знання й застосовують їх на практиці, а є ті, котрі застрягли в якомусь часі й не хочуть чи не можуть з нього вибратись. І це не залежить від віку людини. Є молоді душею та розумом 70—80-річні люди і є молодь, яка не хоче глибоко мислити, багато працювати та й узагалі «напружуватися». Тому незалежно від того, як мене оцінюватимуть, я залишуся сама собою з девізом: «Крізь терни — до зірок!»

«Для оновлення суддівського корпусу ВС було б достатньо провести процедуру кваліфоцінювання»

— Чи потрібне було ВС таке кадрове та структурне перезавантаження?

— Те, що ВС повернули всі його повноваження як найвищого судового органу, на мою думку, є правильним. Принаймні це сприятиме тому, що і касаційна практика, і перегляд справ ВС з інших підстав (подивимось, як це визначить процесуальний закон) будуть єдині. У суддів інших інстанцій перестануть «вибухати мізки» від двох протилежних думок різних вищих судів з одного й того ж питання. Але не думаю, що для цього його треба було ліквідовувати. Як і в 2010 році, тут більше політики, ніж здорового глузду. Для оновлення суддівського корпусу ВС було б достатньо, як і для всіх інших суддів, провести процедуру кваліфоцінювання. А от нових суддів на вакантні посади, які зявляться у зв’язку з розширенням повноважень та з інших причин, уже набирати за конкурсом.

— Як ви ставитеся до того, що добір до нового ВС відбуватиметься саме на конкурсних засадах?

— Позитивно. Взагалі вважаю, що конкурс — найбільш правильний і об’єктивний спосіб добору персоналу до будь-яких органів, організацій та установ. Звичайно, за умови, якщо він є відкритим, чесним і прозорим. Після ознайомлення з документами щодо конкурсу та кваліфоцінювання, опублікованими на сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів, маю надію, що так воно і буде. Хоча вже виникло питання щодо оприлюднення тестових завдань (у розміщених на сайті документах про це не йдеться).

Адже відкритість тестів є запорукою того, що серед кандидатів не буде тих, кому «пощастило» ознайомитися з ними заздалегідь і мати певні переваги над іншими вже на старті. Сподіваюся, що обіцянку секретаря кваліфікаційної палати ВККС Станіслава Щотки стосовно опублікування тестів, яку він дав в одному з недавніх інтерв’ю, буде виконано задля позитивної репутації цього органу.

«Судді ВС мають бути творцями права»

— Чи не важко готуватися до конкурсу? Я так розумію, ви претендуватимете на посаду до Касаційного кримінального суду, адже раніше працювали в Судовій палаті у кримінальних справах ВС. За цей час відбулися суттєві зміни в законодавстві. Зокрема, був прийнятий новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже вдалося опанувати його положення? Чи стежили за змінами в законодавстві?

— Відразу ж після прийняття рішення про участь у конкурсі до нового ВС склала для себе план вивчення законодавства, судової практики, рішень ЄСПЛ та іншої правової інформації, яка накопичилася за той час, що я не працюю. Треба сказати, що цей процес для мене є швидше цікавим і захоплюючим, ніж важким. Оскільки я багато років працювала із законодавчими актами, звикла виокремлювати в них найважливіше, звертати увагу на суперечності та неточності, пов’язувати їх між собою. Тому сам по собі процес підготовки до конкурсу є корисним і цікавим незалежно від результату, який мене очікує.

— Крім знань, які ще є важливі вимоги до судді ВС? Яким має бути суддя ВС?

— На мою думку, судді ВС не тільки мають бути висококласними знавцями права, вміти його правильно застосовувати, а й бути творцями права. Адже в судовій практиці нерідко виникають питання, які внаслідок неточності чи суперечливості закону потребують саме суддівської правотворчості. Рішення ВС мають стати тими маяками, які допомагатимуть суддям та іншим юристам орієнтуватись у «бурхливому законодавчому морі». Крім високого професійного рівня, судді ВС повинні відповідати визначенню «доброчесність», чого від них вимагає закон та очікує суспільство. На мій погляд, передусім доброчесність означає намагання бути чесним із самим собою та оточенням. Для такої людини немає потреби ховати свої статки, мати якісь дорогі статусні речі задля самоствердження, оскільки для неї є важливішим «бути», ніж «здаватися».

«Саме по собі заповнення декларацій не виявить недоброчесних кандидатів»

— Як ставитеся до того, що законодавець надав право адвокатам та науковцям бути суддями ВС? Вони не ускладнюватимуть роботу ВС? Адже кожен науковець підтримує свою певну доктрину, адвокати шукають істину в спорі. Чи не здається вам, що прийняття рішення представниками різних юридичних професій може перетворитися на тривалу дискусію? Добре це чи погано?

— З урахуванням надскладних завдань, які стоять перед ВС, входження до його складу фахівців, котрі бачать звичні для суддів правові ситуації під іншим кутом зору, має бути корисним. Інша справа, що серед науковців та адвокатів необхідно відібрати тих, хто за своїми особистісними характеристиками здатен до спільної діяльності. Адже саме так можна визначити процес ухвалення судових рішень колегіально. Це не означає, що судді повинні відмовлятися від своєї думки з того чи іншого питання (хоча й можуть змінити її під впливом переконливих аргументів), але вони мають бути здатні не створювати надмірної конфронтації під час обговорення та прийняття колегіальних рішень. Сподіваюся, що психологічні тести, проходження яких передбачене документами, прийнятими ВККС щодо проведення конкурсу, сприятимуть такому правильному добору на посади суддів.

— Чи допоможе подання кандидатами до ВС декларацій родинних зв’язків та декларацій доброчесності виявити справді чесних та морально чистих претендентів?

— Саме по собі заповнення цих декларацій, на мою думку, не виявить недоброчесних кандидатів. А от перевірка зазначених у них даних може вказати на тих, хто був не дуже відвертим. У той же час вважаю, що в Україні немає «янголів». Шукати треба не «безтілесних істот», а людей, налаштованих змінювати себе і світ на краще.

— І наостанок таке запитання: чого особисто ви очікуєте від нового ВС та його нових суддів? На вашу думку, якими є сподівання суспільства?

— Розумію, що це може здатися дещо наївним і романтичним, але хочу, щоб новий ВС незалежно від того, буду я в ньому чи ні, став тим, що я називаю «Dream Court». Тобто щоб це була команда однодумців. Не в розумінні, що всі думають однаково (таке між юристами майже неможливо), а в значенні «дивляться в один бік». Аби це були фахівці з подібним способом мислення, яким, попри різні думки, саме завдяки схожості світоглядів вдавалося б спільно ухвалювати високоякісні правові рішення.

Сподіваюся, що в колективі ВС не буде місця інтригам, чуткам і пліткам, а керівник установи з огляду на його професійні та людські якості буде авторитетом для переважної більшості суддів. Він буде «одним із», а не «одним над».

Що стосується очікувань суспільства. Якщо воно хоче бачити у ВС, як і взагалі у суді, компетентного та незалежного арбітра, то це може статися за умови, що суспільство та держава не заважатимуть його роботі своїми «забаганками». Всі мають зрозуміти: завдання суду — не надавати послуги, а здійснювати правосуддя. З одного боку, судові рішення мають бути зрозумілими для суспільства. І судам необхідно вчитися відверто розмовляти з ним і пояснювати свої позиції. З другого — вони не можуть влаштовувати всіх. Коли наші громадяни й представники інших гілок влади доростуть до такого розуміння сенсу суддівської діяльності, можна буде вважати, що Україна вийшла з «підліткового віку» й стала «дорослою» самодостатньою державою.

— Дякую за цікаву розмову. Бажаємо вам перемогти в конкурсі.