Закон і Бізнес


Легким порухом руки…

Відразу після створення ВРП перетвориться з казкової карети на неповноважний гарбуз для вітчизняної Феміди


Схоже, під час підготовки проекту змін до Конституції у Раді з питань судової реформи не врахували всіх наслідків, які потягне за собою зміна назв ВРЮ та ВСУ.

№46 (1292) 12.11—18.11.2016
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
996

На минулому тижні парламент нарешті згадав про необхідність продовжити судову реформу та схвалив за основу законопроект «Про Вищу раду правосуддя» (№5180). Адже без нього загальмувало не лише кадрове оновлення Феміди, а і її очищення. Втім, навіть прийняття закону може виявитися недостатньо для руху вперед. Адже він (принаймні в нинішньому вигляді) призведе до чергового блокування роботи ВРП через невиконання конституційної вимоги, яка гарантує незалежність цього органу.


Ніхто не хотів узурпації

Тим, хто спостерігав за обговоренням у сесійній залі, могло здатися, що народні обранці нарешті схаменулись і зрозуміли, до чого може призвести концентрація повноважень щодо контролю за судовою системою в руках однієї установи. Тож документ піддавався критиці і за неоковирне визначення ВРП як органу суддівського самоврядування, хоча в її формуванні беруть участь суб’єкти, які не мають жодного стосунку до правосуддя, і за наміри наділити Раду повноваженнями самостійно встановлювати в регламенті правила розгляду дисциплінарних та інших справ. Лунали й різкі оцінки документа як наміру продовжити «узурпацію впливу на судову владу».

Щоправда, виступи більшості, зокрема очільника профільного комітету Руслана Князевича, обмежувалися тими самими зауваженнями, які висловило науково-експертне управління ВР. Хіба що Сергій Власенко звернув увагу на підконтрольність нинішнього складу Вищої ради юстиції та погрожував назвати прізвища тих членів колегіального органу, чиї призначення лобіювалися на вул.Банковій. Утім, або його колеги і так знають ці імена, або через якісь інші причини тема не набула розвитку.

Врешті-решт, попри всі критичні стріли, проект удалося ухвалити за основу з однієї спроби. У комітеті пообіцяли поквапитися з опрацюванням пропозицій, що надійдуть, та підготовкою документа до другого читання. Тож за сприятливих розкладів є шанс, що закон набере чинності ще до зими.

Але тільки-но це станеться і ВРЮ перетвориться на ВРП (упродовж щонайдовше 20 днів, як застережено в проекті), Рада зі всесильного органу, котрий, немов царська карета, має довезти вітчизняну Феміду до незалежного і справедливого майбутнього, перетвориться на… неповноважний гарбуз. І не через витівки якогось чарівника, а внаслідок поспіху й недогляду авторів судової реформи.

Суддя у двох статусах

Як зазначила під час обговорення проекту заступник Голови ВР Оксана Сироїд, «ВРП стане незалежною не тоді, коли ми щось зробимо чи не зробимо з Президентом, а коли ті судді, які є більшістю в її складі, перестануть бути залежними». Дійсно, саме з більшості служителів Феміди у складі цього колегіального органу починається реальна незалежність судової влади. Цього вимагають як європейські стандарти, на яких не раз наголошувала Венеціанська комісія, так і ст.131 оновленої Конституції.

Отже, недостатньо ухвалити закон і наділити членів та керівництво ВРЮ новими за назвою посадами. Необхідно виконати й конституційну вимогу щодо складу Ради: «Вища рада правосуддя набуває повноважень за умови обрання (призначення) щонайменше 15 її членів, серед яких більшість становлять судді» (ч.9 ст.131). Так, наразі не додано умови, що вони ще й обиратися повинні самими суддями, на чому наголошували експерти ВК. Але це принаймні уможливлює дотримання зазначеної норми, якщо подбати про деякі особливості на рівні закону.

Насамперед поглянемо на теперішніх членів ВРЮ, які невдовзі мають ліквідувати свої робочі місця та створити нові. Нині в ній залишилося тільки 15 осіб — саме така їх чисельність, яка необхідна для виконання однієї з умов повноважності ВРП.

У складі ВРЮ служителі Феміди також мають більшість за рахунок Голови Верховного Суду України, який входить до неї за посадою. Але двоє — Микола Гусак та Ірина Мамонтова — подали у відставку, яку парламент прийняв 8 вересня цього року. Отже, коли ВРЮ трансформується у ВРП, в ній зостанеться лише 6 осіб зі статусом «суддя». І якщо закон про ВРП приймуть у нинішній редакції, то з огляду на ч.9 ст.131 Конституції Рада не набуде повноважень, доки позачерговий з’їзд суддів не обере до неї принаймні 5 своїх представників, причому саме діючих суддів.

За нинішніх розкладів (див. табл.) досягти суддівської переваги можна тільки після заповнення в Раді принаймні 20 крісел. Звісно, якщо хтось із правої частини таблиці не покине достроково новостворений орган.

Важко не погодитися, що настільки складний порядок формування ВРП дещо нелогічний і ризикований. Навіть якби Рада формувалася з чистого аркуша, дотримання такої вимоги ускладнює завдання розробників профільного закону. Проте з конституцієдавцем уже не посперечаєшся.

Робота над помилками

Очевидно, що виправляти недогляди мають ті, хто їх допустив, забувши народну мудрість, яка застерігає від поспіху майже в усіх справах. Адже помилку дуже рідко можна так само швидко виправити, як і зробити. Але вихід із цієї ситуації є. Навіть три.

Найпростіший: нардепи та «визнані фахівці у сфері права», якими повинні бути члени ВРП, послуговуватимуться лише профільним законом і не помічатимуть Основний. Адже в ст.18 проекту реформатори спробували прикрити свій огріх: продублювали ч.9 ст.131 Конституції, але додали в дужках уточнення: «включаючи суддів у відставці».

Другий теж нескладний. Слід указати в «Перехідних положеннях» закону про ВРП, що з’їзд суддів тимчасово (наприклад до 30.04.2019) може обирати тільки діючих служителів Феміди. І зобов’язати судову владу терміново заповнити вакансії в Раді за своєю квотою (а таких наразі 6).

На майбутнє бажано передбачити, що інші суб’єкти формування ВРП обов’язково делегують бодай одного суддю (не у відставці). Це не суперечитиме вимогам Конституції, та й подібний механізм призначення членів ВРЮ діє з 2010 року. Така норма стане в пригоді після ліквідації вищих спецсудів. Із цього моменту відразу 4 нинішні представники ВРЮ теж утратять суддівський статус, а з ним — повноваження члена Ради (п.5 ч.1 ст.25 проекту). Адже, очевидно, не можна залишатися працювати в органі, якого не існує. Хіба що глава держави заздалегідь переведе їх до якогось іншого суду.

Третій шлях розтягнеться в часі мінімум до лютого, а то й вересня наступного року. Він бездоганний з погляду юридичної техніки. Просто внести зміни до Конституції: або прибрати з ч.9 ст.131 згадку про кваліфікаційні умови повноважності ВРП, або додати слова про суддів у відставці.

До речі, цієї проблеми можна було б уникнути, якби в ч.2 ст.131 Основного Закону судді та судді у відставці не згадувалися як окремі суб’єкти. Тоді ще можна було б сподіватися на тлумачення Конституційного Суду, який міг би пояснити, що вихід у відставку залишає за особою статус судді в розумінні ч.9 цієї ж статті. А за нинішніх формулювань у КС немає жодних зачіпок для маневру.

Не призначений на посаду

Щоправда, є спроби обгрунтувати можливість тимчасово не помічати кваліфікаційної вимоги посиланням на пп.1 п.161 «Перехідних положень» Конституції. Проте, як зазначалося, вона відтворена (хоч і видозмінено) у проекті №5180. Тобто необхідність застосування такої вимоги після трансформації Ради автори реформи не ставлять під сумнів. Не обумовлюється дія ст.18 проекту й появою усіх нових членів ВРП. Та й можливість «діяти у складі членів ВРЮ» не означає автоматичної повноважності за будь-яких умов самого колегіального органу.

Крім того, пп.1 п.161 «Перехідних положень» установлює, що нинішні члени ВРЮ «здійснюють повноваження членів ВРП протягом строку їх повноважень». Однак, відзначають експерти, це не може стосуватися Голови ВСУ, який є членом ВРЮ за посадою, але не був призначений до Ради. Відсутні й застереження, що він має право входити до складу ВРП за посадою як Голова ВС (внаслідок дії ст.131 Конституції). Адже Основний Закон не допускає такої рівності між цими органами й не передбачає, що до утворення ВС його статус, а також статус та повноваження посадових осіб цього Суду покладаються на ВСУ та його посадових осіб.

Таким чином, тільки новий очільник ВС (після утворення Суду) матиме право брати участь у роботі ВРП. Причому, на думку експертів, після 30 вересня він не може засідати й у ВРЮ. Отже, у новоутвореному органі бракуватиме ще й кворуму. Але щойно оберуть (призначать) нового члена саме ВРП, Рада автоматично втратить і можливість «діяти у складі членів ВРЮ», тобто не буде навіть підстав сумніватись у необхідності дотримання принципу «кваліфікаційної» більшості в цьому органі.

До речі, деякі експерти вважають, що пп.1 п.161 «Перехідних положень» дозволяє відкласти утворення ВРП аж до 2019 року й залишити ВРЮ як орган, що виконує її повноваження. Це дійсно на якийсь час зняло б питання щодо обов’язкової чисельної переваги суддів у складі Ради, але знов-таки унеможливило б обрання її нових членів.

Тест на репутацію

Тепер уже неважливо, легким рухом руки якого члена Ради з питань судової реформи до Основного Закону потрапила ч.9 ст.131 саме в такому вигляді. Але буде показовим, як самі члени ВРП, насамперед ті, які носять чи носили мантії, поставляться до необхідності дотримання кваліфікаційних вимог своєї повноважності.

Більше того, рано чи пізно це питання поставить руба або суддя, щодо якого ВРП розглядатиме справу, або сторона процесу, не задоволена рішенням новопризначеного законника. Адже в останньому випадку йтиметься про порушення права на справедливий суд, який має бути «створений згідно із законом», насамперед Основним.

Крім того, перш ніж почати роботу в новому статусі, ВРП доведеться розібратися з дотриманням вимог щодо несумісності тих своїх членів, які залишаються суддями. Адже з огляду на ч.7 ст.54 нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» відрядження на роботу до ВРЮ з 30 вересня стало несумісним зі статусом судді. Автори акта не врахували, що до того часу ВРЮ ще існуватиме, і вказали в переліку «дозволеного сумісництва» тільки відрядження на роботу до ВРП, ВККС, НШС та РСУ.

Водночас відповідно до ст.7 чинного закону «Про Вищу раду юстиції» не можуть бути її членами особи, які не усунули невідповідність вимогам щодо несумісності щонайдовше впродовж 30 днів. Минуло значно більше часу, але інформації, що, крім двох, хтось іще із суддів — членів ВРЮ хоча б подав заяву про відставку чи звільнення за власним бажанням, не надходило.

Тож ці два казуси, на які можуть заплющити очі народні обранці через відсутність юридичної освіти, стануть своєрідним тестом для нинішніх та нових членів ВРП, які, за законом, повинні бути фахівцями з правозастосування. Спроба не помітити конституційну норму чи «закрити» її законом може залишити пляму на їхній професійній репутації, а також додати аргументів критикам, які твердять про сторонній вплив на Раду.

Перефразовуючи слова О.Сироїд,  можна сказати, що незалежною судова влада та її органи стануть тоді, коли вони не залежатимуть від того, чи робитимуться для них поблажки та винятки із загальних правил. Зокрема, й ними самими.

Склад Вищої ради юстиції (станом на 10.11.2016)