«Верховні» стандарти
Рішення Верховного Суду можуть стати прецедентами. Навіть якщо вони не узгоджуються між собою
У своїх рішеннях судді обов’язково мають зважати на практику Верховного Суду, переконані в парламенті. Там підготували документ, який суттєво обмежить свободу вибору законників, хоча й дозволить маневрувати серед протилежних висновків ВС.
Єдиний підхід
Проект із досить самовпевненою назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо започаткування реальної реформи судової гілки влади» (№5136) підготував народний депутат Сергій Власенко. Таким чином ніби натякаючи, що справжні зміни в системі судоустрою розпочнуться лише після того, як дадуть хід його ініціативі.
Автор не пропонує змінювати правила призначення законників чи систему судів. Не зачіпає він і правил відповідальності за дисциплінарні проступки. Разом з тим наполягає на суттєвому підвищенні значення Верховного Суду, а якщо точніше — його рішень, які повинні набути обов’язкового характеру для застосування в подібних ситуаціях.
«Часто суди нижчого рівня взагалі ігнорують, нехтують правові висновки ВС. А тому сьогодні постала нагальна необхідність прямо записати в законі, що суди не можуть відходити від правової позиції ВС, викладеної в його постановах», — ідеться в пояснювальній записці до проекту.
Наразі в процесуальних кодексах зазначено, що при виборі й застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд «враховує висновки ВС, викладені у постановах». Разом з тим він має право відступити від правової позиції ВС, навівши відповідні мотиви.
Звичайно, судочинство мало б рухатися до єдності практики, якби не єдине ускладнення — постанови ВС можуть суттєво різнитися між собою.
У пошуку кращого
Для розв’язання цієї проблеми парламентар також пропонує рішення. Відповідно до проекту, якщо у справі існує кілька різних позицій ВС щодо застосування однієї й тієї самої норми до подібних правовідносин, Феміда має самостійно обрати ту, яка, на її думку, більш обгрунтована. «При цьому в рішенні суд зобов’язаний зазначити про існування іншої позиції ВС та вказати підстави, з яких він з нею не погоджується», — йдеться в законопроекті.
Тож можна очікувати, що в разі ухвалення документа деякі рішення першої та апеляційної інстанцій нагадуватимуть наукову дискусію, де володарі мантій пояснюватимуть, чому не підтримують найвищий судовий орган. Адже вже й тепер на різноманітних конференціях та круглих столах можна почути думки законників про те, що раніше ВС дотримувався правильної практики, а згодом чомусь відійшов від неї.
Водночас очевидно, що, коли законник не хоче, аби його рішення було скасоване, він користуватиметься останньою практикою ВС. Проект же такі обмеження скасовує. Як наслідок, у деяких питаннях замість єдності практики можна буде очікувати ще більшого розходження позицій.
Передбачається визначити однією з підстав для скасування або зміни рішення «застосування норми права всупереч правовій позиції ВС» у подібних правовідносинах. А ось посилання на «альтернативну» позицію ВС до таких підстав не належить.
Підхід до стандартизації
Можливо, саме через очікування появи такої неузгодженості пропонується механізм, за яким привести до єдиного знаменника свою практику зможе й найвищий судовий орган. Якщо ВС під час розгляду встановить наявність кількох відмінних позицій судових палат щодо застосування однієї й тієї самої норми права до подібних правовідносин, справа передаватиметься на розгляд спільного засідання палат. При цьому рішення вважатиметься прийнятим, якщо за нього проголосує не менш ніж 2/3 від складу кожної з відповідних палат ВС, присутніх на засіданні.
Прийняте за такого порядку рішення буде підставою для перегляду тих постанов Суду, в яких міститиметься протилежна правова позиція. Таким чином, якщо запропонований народним обранцем механізм дійсно зможе реалізуватися на практиці, то з часом судді місцевих судів будуть обмежені у виборі рішень.
Разом з тим не можна виключати й випадків, коли різної практики дотримуватиметься одна й та ж палата ВС. Крім того, важко передбачити, яким чином буде налагоджена робота після ліквідації нинішнього Суду й появи на його місці нового із суттєво більшим та оновленим складом. Яким чином формуватиметься його практика і чи відрізнятиметься вона від чинних вердиктів — спрогнозувати не зможе ніхто.