Закон і Бізнес


Церква вийшла з-під контролю

Конституція дозволяє проводити богослужіння, не питаючи дозволу в органів влади. Достатньо лише повідомити


№38 (1284) 17.09—23.09.2016
ЄВГЕН БЕРЕЗОВСЬКИЙ
7670

Конституційний Суд ухвалив рішення №6-рп/2016, яким скасував обмеження на проведення масових заходів релігійними організаціями. Раніше, аби провести, наприклад, хресну ходу, вони мали запитувати дозволу в місцевої влади. А будь-які світські об’єднання могли лише поінформувати про свої плани. Водночас, як пояснили в Суді, рішення матиме значення і для решти громадських організацій, адже усуває потенційну загрозу.


Радянський рудимент

Питання щодо конституційності ч.5 ст.21 закону «Про свободу совісті та релігійні організації» порушив уповноважений Верховної Ради з прав людини. Ця стаття не стільки встановлює обмеження, скільки визначає права на проведення релігійних обрядів.

Зокрема, передбачається, що «богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації». Також у документі визнається необхідність надання можливості для богослужінь у військових частинах, лікарнях, місцях відбування покарань.

Разом з тим ч.5 цієї статті встановлює, що в інших випадках для проведення богослужінь чи процесій у публічних місцях потрібно отримати дозвіл відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. «Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за 10 днів до призначеного строку», — сказано в законі. Тобто відповідно до норми місцева влада може сама вирішувати, чи дозволяти релігійні заходи.

За даними, оприлюдненими Інститутом релігійної свободи, органи влади неодноразова використовували цю норму, щоб на власний розсуд регулювати заходи вірян. Наприклад, у 2005 р. Виконавчий комітет Білоцерківської міськради Київської області обмежив право віруючих на проведення урочистої ходи та зібрання на площі міста, приурочених до Великодня. Натомість міський голова змусив релігійну громаду замість ходи провести зібрання в орендованому приміщенні. Так само права вірян на мирні зібрання обмежували Донецька, Дніпропетровська та Вінницька міськради.

Як пояснили в Українській Гельсінській спілці з прав людини, така ситуація виникла через норми радянських часів. Положення ч.5 ст.21 закону про свободу совісті та релігійні організації було прописане в 1991 р. На той час діяв указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР», який установлював 10-денний строк подання заяви з проханням дати дозвіл на проведення мирного зібрання. «Саме тому законом було визначено такий самий строк для подання клопотання про дозвіл, як при загальному порядку проведення мирного зібрання. Проте з того часу була прийнята Конституція України й дозвільний порядок, установлений указом, утратив чинність через явну суперечність ст.39 Основного Закону. Фактично ч.5 ст.21 є рудиментом старої дозвільної системи», — розповіли правозахисники. Можливо, законодавець не відрегулював цю норму через побоювання надмірного впливу релігійних організацій або вона просто випала з його поля зору.

У будь-якому разі виникла неоднозначна ситуація, коли релігійні об’єднання мають вужчі права для проведення заходів, ніж будь-які інші. «Немає жодного обгрунтування та виправдання вказаній процедурі. Чому саме релігійні зібрання потребують іншої, більш складнішої процедури реалізації свободи мирних зібрань?» — поставили риторичне запитання у Гельсінській спілці.

Щоправда, в деяких випадках органи місцевої влади надавали перевагу положенню Конституції, встановлюючи, що релігійній організації достатньо лише повідомити про запланований захід, а не чекати дозволу. Та, на переконання експертів вищезгаданого інституту, це підтверджує неоднозначність застосування законодавства та потребу в рішенні КС.

Загальний статус

Вирішуючи це питання, КС, по суті, мав зрозуміти, чи є якась відмінність між мирними зібраннями представників релігійних організацій та будь-яких інших громадян. Якщо різниці немає, то рішення Суду більш ніж очевидне: норма закону суперечить Конституції.

Для того щоб знайти відповідь, на вул. Жилянській звернулися до практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення «Святомихайлівська парафія проти України» та «Баранкевич проти Росії», оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, то ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право кожного на свободу думки, совісті та релігії, має тлумачитися згідно з ст.11 цього ж документа, що гарантує кожному свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами та захищає об’єднання громадян від невиправданого втручання держави.

Тому КС дійшов висновку, що релігійні зібрання є видом мирних зібрань. «Право на свободу світогляду та віросповідання може бути реалізоване, зокрема, у формі проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій. У разі якщо такі заходи відбуваються публічно та мають мирний характер, на них мають поширюватися вимоги ст.39 Конституції, у тому числі щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про їх проведення», — йдеться в рішенні.

Водночас, зауважили на вул. Жилянській, до релігійних організацій можуть установлюватися ті самі обмеження на масові заходи, що й до всіх інших. Тобто заборона через суд.

Питання не лише віри

У своєму рішенні КС визнав неконституційним не тільки положення закону, а й, здавалося б, застарілий указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР». Хоча ухвалений у 1988 р. документ застарів виключно через дату прийняття. «Навіть зараз у базі даних є посилання вищих судів на цей указ, є рішення відповідних виконавчих комітетів та органів місцевого самоврядування з посиланням на нього. Якщо акт є в базі, то його, з точки зору і судів, і органів місцевого самоврядування, можна використовувати», — пояснив практичне значення цього рішення суддя-доповідач у справі Станіслав Шевчук. Відтепер же, наголосив він, жоден орган влади не зможе використовувати цей документ для заборони мирних зібрань як релігійного, так і будь-якого іншого характеру. «Ми «вирізали» цей акт із правової системи України. Так буде спокійніше», — підсумував суддя КС.

До того ж слід пам’ятати, що в Україні досі немає закону, який повноцінно регулював би проведення масових заходів, а значить, нас чекає його підготовка. Рішення ж КС — це ще одне нагадування законотворцю про те, як мають регулюватись питання масових зібрань і в чому можуть полягати порушення прав їх учасників.