Навчання замовляли?

Від КС очікують, що він звільнить студентів-медиків від примусового працевлаштування

Реформа вищої освіти, проведена у 2014 році, не передбачає обов’язку випускників вишів, які навчалися державним коштом, відпрацювати за направленням у державних установах. Однак Кабмін замість того, щоб узгодити свою постанову з новою редакцією профільного закону, вирішив залишити студентів-медиків у напівкріпацькому стані. Втім, в останніх ще є шанс, що Конституційний Суд констатує перевищення Урядом своїх повноважень під час унесення змін до нормативного акта.

Спеціальності зі «специфічними умовами»

Цього тижня на вул. Жилянській розпочався розгляд справи за поданням 46 народних депутатів щодо конституційності п.3 постанови КМ «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» від 22.08.96 №992 (зі змінами) та пп.4, 6, 14, 17 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого нею. Основні нарікання нардепів зводяться до того, що Уряд проігнорував нову редакцію закону «Про вищу освіту» від 1.07.2014 №1556-VII. Річ у тім, що з тексту закону «Про освіту» цим актом вилучено ст.52, яка зобов’язувала випускників відпрацьовувати за безкоштовне (для них) навчання принаймні 3 роки за направленням у порядку, що встановлює Кабмін. Однак в Уряді вирішили, що це правило не повинне поширюватися на студентів-медиків, що й застережено в п.3 постанови №992 (в редакції від 15.04.2015 №216): «Порядок, затверджений п.1 цієї постанови, поширюється на осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю».

Певною мірою це можна пояснити тим, що деякі положення закону виокремлюють студентів-медиків з-поміж інших (зокрема в стст.13, 72). Наприклад, законодавець наділив державні органи, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади (військові та медичні), повноваженнями розподіляти випускників для «працевлаштування в заклади охорони здоров’я у межах державного замовлення» (п.4 ч.2 ст.13 закону). І за бажання серед повноважень Уряду, перелічених у ч.2 ст.12 закону, можна віднайти положення, що дає право найвищому органу виконавчої влади визначати й затверджувати особливості працевлаштування осіб, які навчалися за спеціальностями зі «специфічними умовами».

Крім того, дотепер залишається чинним указ Президента «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23.01.96 №77 (у редакції від 16.05.96 №342), де також застережений обов’язок осіб, які навчалися за рахунок бюджету, відпрацювати в державному секторі народного господарства не менш ніж 3 роки або відшкодувати повну вартість навчання.

Щоправда, нардепи категорично не згодні із цим і спробують довести Суду не тільки той факт, що Кабмін, уносячи зміни до порядку, вийшов за межі наданих повноважень, а й неконституційність указу №77.

Добровільний примус

Правда, аргументи авторів подання дещо непослідовні. Замість того щоб обмежитися доведенням неповноважності Уряду ухвалювати будь-який порядок примусового працевлаштування, парламентарі взялися переконувати Суд ще й у рівності студентів усіх спеціальностей. «На нашу думку, при цьому також було обмежено права та свободи частини студентів, які навчаються за рахунок державних коштів, оскільки Кабінет Міністрів штучно створив серед усіх студентів новий контингент осіб (студенти, що навчаються за спеціальностями медичного профілю)», — наголошується в поданні.

Хоча, як зазначалося, не Уряд, а саме законодавець створив цей «новий контингент», вивівши за загальні рамки виші зі специфічними умовами навчання, додавши до них і медиків. Тому посилання в поданні на ч.1 ст.21 Конституції щодо рівності всіх українців у своїх правах навряд чи доречне. Адже кожен вільний у виборі: погоджуватися на такі умови чи оплатити вищу освіту самостійно й не відпрацьовувати 3 роки за направленням.

Урешті-решт, оскільки держзамовлення для навчання у вишах, за законом, становить лише половину кількості випускників загальноосвітніх закладів, такими саме аргументами можна обгрунтовувати неконституційність поділу абітурієнтів на тих, хто може заплатити за навчання, і тих, хто залишиться без вищої освіти через свій майновий стан.

Навряд чи Суд погодиться взяти до уваги й Конвенцію МОП «Про скасування примусової праці» №105. Адже самі автори подання відзначили, що завдяки поширенню порядку тільки на осіб, котрі навчаються за спеціальностями медичного профілю, Уряд планує використовувати їх «як робочу силу для закриття вакантних посад по найбільш проблемних напрямах». Хоча в такий спосіб реалізується конституційне право всіх громадян на безоплатну медичну допомогу. І можна стверджувати, що, виділяючи гроші для підготовки медиків і встановлюючи для них вимогу відпрацювати в комунальних закладах принаймні 3 роки, держава частково виконує цей обов’язок.

Та й навряд чи обов’язок відпрацювати певний час можна прирівнювати до примусової праці в розумінні конвенції №105 чи ст.43 Основного Закону. Адже якщо Суд погодиться із доводами авторів подання в цій частині, то майбутнє рішення може стати в пригоді, наприклад, суддям-«п’ятирічкам», які тривалий час залишаються «прив’язаними» до свого місця роботи через невиконання парламентом обов’язку обрати їх безстроково.

Безоплатно для всіх?

Також сумнівно виглядають доводи авторів подання, нібито вимогу відшкодувати вартість навчання в разі відмови від направлення або звільнення за певні дисциплінарні чи корупційні проступки (що переважно стосується військовослужбовців за контрактом) можна розглядати як форму оплати за навчання. А це, на думку нардепів, суперечить ст.53 Конституції, яка гарантує безоплатність освіти.

Проте якщо Суд погодиться із цим твердженням, то має визнати неконституційними не тільки спірні положення порядку (пп.4, 6, 14, 17), а й ст.73 закону, яка допускає можливість навчання на платній основі. Також неконституційними автоматично стануть і норми щодо 50-відсоткового держзамовлення від кількості можливих абітурієнтів. Не кажучи вже про існування приватних ВНЗ, які можуть не отримати державного замовлення взагалі.

Тож судді-доповідачеві у справі Сергієві Вдовіченку, напевне, достатньо обмежитися аналізом компетенції Уряду встановлювати особливості працевлаштування певної категорії студентів. А решта спірних норм — то таке.