Не затягуйте процес!
Що і хто заважають дотримуватися розумних строків розгляду кримінальних проваджень
Немирівський районний суд Вінницької області провів узагальнення практики застосування місцевими судами правових позицій Європейського суду з прав людини під час постановлення рішень. Узагальнення виявило, що хоча судді в цілому дотримуються вимог стст.3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак недостатньо готові до застосування підходів і позицій ЄСПЛ.
Тримання під вартою
Законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.97 наша держава як член Ради Європи повністю визнала обов’язковою без укладання спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування конвенції.
Для судів України використання конвенції та практики ЄСПЛ стало особливо актуальним після прийняття 23.02.2006 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Цей акт регулює відносини, що виникають у зв’язку з:
• обов’язком держави виконати рішення Євросуду у справах проти України;
• запровадженням в українське судочинство європейських стандартів прав людини;
• створенням передумов для зменшення кількості заяв, поданих до ЄСПЛ проти України.
Принципове значення має й те, що відповідно до ст.17 згаданого закону суди України повинні використовувати практику ЄСПЛ як джерело права.
Новий Кримінальний процесуальний кодекс визначає застосування в Україні практики ЄСПЛ як складової принципу верховенства права (ст.8 КПК, ст.8 Конституції).
Рішення ЄСПЛ мають концептуальне значення для правильного розуміння і практичного втілення загальних засад кримінального судочинства за новим КПК, ст.11 якого встановлює, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, тримати особу в нелюдських умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.
У переважній більшості випадків судді Немирівського райсуду Вінницької області враховують положення конвенції та рішення Європейського суду при розгляді клопотань слідчих про обрання щодо підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прикладом застосування у кримінальному судочинстві правових позицій ЄСПЛ є провадження щодо К., яке Немирівський райсуд розглядав у частині обрання запобіжного заходу.
Ухвалою слідчого судді від 5.08.2015 відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про застосування щодо К. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обрано такий запобіжний захід, як особисте зобов’язання. Свій вердикт суд мотивував необгрунтованістю клопотання, а також послався на рішення ЄСПЛ у справі «Мамедов проти Росії» від 1.06.2006, в якому зазначено, що «суди, перевіряючи законність та обгрунтованість запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незмінно посилались на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявник переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме перебігу розслідування або коїтиме нові злочини. Однак суд неодноразово відзначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи скоєння нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з виняткового абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».
Розумні строки
У п.1 ст.6 конвенції гарантується право людини і громадянина на справедливий суд. У цьому аспекті найбільш поширеним порушенням, про які йдеться у справах проти України, ЄСПЛ називає порушення права на розгляд справи протягом розумного строку.
З практики Немирівського райсуду вбачається, що тривалий розгляд кримінальних справ пояснюється різними причинами. Найчастіше це було пов’язано з його відкладенням. При цьому мотиви відкладення розгляду справи або оголошення перерви в слуханні також були різними. Найбільш поширений — неявка в судове засідання учасників процесу.
Основними причинами неявки обвинувачених у 2014—2015 роках були:
• хвороба;
• несвоєчасне отримання повісток;
• непроживання за вказаною в обвинувальному висновку адресою;
• умисне ухилення від явки.
Причинами неявки до суду потерпілих та свідків у 2014—2015 роках були:
• хвороба;
• несвоєчасне отримання повісток,
• сімейні обставини;
• перебування за межами міста;
• небажання з’являтися до суду.
Не припиняється негативна практика неявки в судове засідання прокурорів, що, безумовно, тягне за собою відкладення розгляду справ. Свої неявки прокурори пояснювали хворобами, відпустками, відрядженнями, зайнятістю в інших процесах.
Ще однією причиною тривалого розгляду справ є розшук обвинувачених.
Найпоширенішими є випадки, коли органи досудового слідства належним чином не перевіряли відомостей про місце проживання обвинуваченого, потерпілого, свідків. Непоодинокими є випадки повернення до суду повідомлень про вручення поштового відправлення з відміткою про те, що за зазначеною адресою особа не проживає, і працівники міліції, які мали здійснити привід особи, підтверджували таку інформацію. Це унеможливлювало виклик осіб і вимагало з’ясування їх місця проживання, коли справа вже перебувала в провадженні суду.
Забезпечення прав обвинуваченого
Як свідчить практика, суди при розгляді справ перевіряють дотримання органом досудового слідства права обвинуваченого на захист, гарантованого йому не тільки національним законодавством, а й міжнародним — ст.6 конвенції.
Також із метою дотримання права на захист (за наявності клопотання обвинуваченого) суди приймають рішення про призначення захисника.
Наприклад, у провадженні щодо А., обвинуваченого у вчиненні правопорушення, передбаченого чч.2, 3 ст.185 Кримінального кодексу, ухвалою суду від 29.12.2015 призначено захисника від Вінницького обласного центру з надання безоплатної вторинної допомоги (справа №140/2533/15-к).
Рішення Немирівського райсуду, постановлене за участю захисника, в цілому відповідає практиці ЄСПЛ.
Згідно з ст.49 КПК слідчий суддя, суд зобов’язані забезпечити участь захисника у випадках, якщо:
• відповідно до вимог ст.52 цього кодексу його участь є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;
• особа заявила клопотання про залучення захисника, але через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно;
• слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив останнього.
Захисника можуть викликати слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Важливою складовою права на захист є також забезпечення ефективності захисту та створення умов для вільного вибору захисника. Недотримання цих складових права на захист, навіть за умови участі захисника на різних стадіях провадження, може призвести до істотних порушень вимог КПК та скасування рішення.
Належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає застосування практики ЄСПЛ, згідно з позицією якого, відображеною, зокрема, у п.262 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником, є однією з основних ознак справедливого судового розгляду».
Основними причинами залучення захисників за призначенням були:
• відсутність коштів у підозрюваного або обвинуваченого для оплати правової допомоги;
• необхідність замінити раніше залученого захисника у зв’язку з його хворобою;
• встановлення судом обставин, за яких участь захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою.
Якість та оперативність
З метою вдосконалення практики застосування конвенції та практики ЄСПЛ протягом 2014—2015 років Немирівський райсуд проводив наради суддів, на яких обговорювалися питання якості та оперативності кримінальних проваджень, строки розгляду, відповідні рішення Євросуду тощо.
Справи, які перебувають у провадженні місцевих судів понад 6 місяців, 1 або 2 роки, постійно контролює голова суду.
Підсумовуючи практику розгляду кримінальних справ указаною установою, можна зробити висновок, що судді в цілому дотримуються вимог стст.3, 5, 6 конвенції, однак недостатньо готові до застосування підходів і позицій ЄСПЛ.
Окрім того, що правовий зміст практики Європейського суду незрозумілий, проблемою є також відсутність єдиних критеріїв її застосування.
Для усунення виявлених недоліків та подальшого покращення роботи суддів необхідно систематично вивчати практику застосування ЄСПЛ конвенції, аналізувати причини тривалого розгляду справ, особливо у випадках, коли підсудних тримають під вартою. Слід також збільшити кількість семінарів для суддів місцевих судів щодо вказаного питання.