Директор департаменту люстрації Мін'юсту Т. Козаченко:

«Замість того аби ухвалити рішення в законні строки, КС довів цю процедуру до абсурду»

На невідповідності люстраційного закону європейським стандартам експерти, зокрема й іноземні, наголошували від самої появи цього акта. Однак, попри те, що його конституційність уже піддана сумніву, поборники очищення влади продовжують виконувати свою місію. Та й сам Конституційний Суд дотепер не сказав свого вирішального слова. Про легітимність повноважень люстраторів, ставлення до єдиного органу конституційної юрисдикції, а також про те, чому тренд очищення іде на спад, в інтерв’ю «ЗіБ» розповіла директор департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції Тетяна КОЗАЧЕНКО.

«Саме КС — основний порушник закону»

— Пані Тетяно, нещодавно ви заявили, що люстрацію можуть відмінити через домовленість діючої влади з «Опозиційним блоком». У чому, на вашу думку, полягає змова?

— Точніше, я припускаю зазначене, враховуючи наступне. Частина державних органів і представників державної влади в окремих випадках ігнорують закон, тобто не зацікавлені в його виконанні. До Конституційного Суду тричі зверталися судді через пленум ВСУ, жоден суддя досі не люстрований, а також 47 народних депутатів, екс-«регіоналів», які зацікавлені, щоб їхні ставленики мали доступ до виконавчої влади. Саме ця гілка влади генерує владні рішення, а також має доступ до державного бюджету.

Напередодні чергового розгляду в КС закону про зміни до Конституції «Опозиційний блок» дав необхідну кількість голосів, чого не робив раніше. Це говорить про їхню величезну зацікавленість мати вплив у виконавчій гілці влади, що може стати можливим, якщо нівелювати норми люстраційного закону.

Той самий «Опозиційний блок» звернувся до КС щодо визнання неконституційним перейменування Дніпропетровська у Дніпро, тобто відбуваються спори не на правовій, а на політичній підставі, з приводів, де присутній приватний інтерес. Це є свідченням того, що «опозиційні» мають певну надію і можливість, користуючись зокрема парламентським імунітетом, взяти реванш.

Те, що й досі, протягом двох років, не пред’явлено відповідних звинувачень або не проведено належних розслідувань подій 2014 року, означає: правоохоронні органи та суди не оновилися у належний спосіб. І олігархат досить глибоко проник у владні структури, як метастази. 

— Наразі поширеною є практика зупинення судових справ щодо відновлення на посадах чиновників, звільнених на підставі закону «Про очищення влади» до вирішення в КС питання відносно відповідності Конституції окремих положень цього акта. Чи є сенс проводити люстрацію, не визначившись із конституційністю її проведення?

— Закон є чинним, і немає юридичних механізмів чи перепон, чому на цей час державні органи не повинні його виконувати. Більше того, питання звільнення з публічної служби окремо прописано у Кодексі адміністративного судочинства, і для цих справ передбачається скорочений строк розгляду, а також скорочений строк позовної давності. Якщо у людини є питання щодо того, чи законно вона звільнена, суд повинен розглянути його оперативно.

І саме КС є основним порушником, він повинен бути зразком дотримання законодавства, яке визначає максимальний строк розгляду невідкладного конституційного провадження в один місяць. Це — імперативна норма. Цей строк не можна подовжувати, його не можна порушувати. Водночас КС розглядає конституційне провадження, яке визнане невідкладним, понад 14 місяців. Але всі 14 місяців державні органи виконують закон, відбувається очищення влади, а КС замість того, аби прийняти рішення в законні строки, довів цю процедуру до абсурду. Судді КС самі нівелюють закон, бо не несуть відповідальності.

Я з великою пошаною ставлюся до інституту Конституційного Суду. Але сьогодні 6 суддів — третина складу — мають конфлікт інтересів щодо розгляду цього питання. З огляду на українське законодавство — закони «Про забезпечення права на справедливий суд» та «Про запобігання корупції», ст.19¹ закону «Про Конституційний Суд України» — за наявності не просто реального, а й потенційного конфлікту інтересів суддів, які мають у справі приватний інтерес, не повинні брати участі в її розгляді. Це їхній обов’язок.

До суддів КС з клопотанням про відвід звернулися представники, делеговані парламентом для участі у провадженні. До них звернулася не Тетяна Козаченко, а представник Уряду з доказами, чому вони не можуть брати участі у цій справі: адже їхні колеги звільнені за порушення присяги, за ті ж рішення, які вони приймали разом. Як сталося так, що за рішення, ухвалення якого оцінене як порушення суддями КС присяги, частина суддів звільнена, а частина і далі працює в КС? При цьому розглядаючи на конституційність Закон, через який виникає конфлікт інтересів?!

Судді КС, які були звільнені у відповідний спосіб, оскаржили це рішення, і Верховний Суд підтвердив, що вони порушили присягу, тобто відповідна постанова парламенту від 24 лютого 2014 року є чинною. Більше того, заступник Генерального прокурора Юрій Столярчук підписав лист, в якому йдеться про порушення кримінального провадження в березні 2014 року. В цьому листі наведені прізвища всіх суддів, які ухвалили завідомо неправосудне рішення з метою кар’єризму. Оскільки триває кримінальне провадження і розглядається справа, зрозуміло, ці судді не мають права ухвалювати рішення у справі, яка стосується їхніх інтересів. 4 червня цього року Генпрокурор Юрій Луценко в інтерв’ю ЗМІ сказав, що в ГПУ є свідчення членів КС, що сумнозвісне рішення, яке судді прийняли за часів президентства Віктора Януковича, було ухвалено під тиском, що також підтверджує конфлікт інтересів. Ми ж лише просили дотримуватись закону, однак вони відмовилися розглядати наше клопотання про відвід суддів по суті, порушуючи строки, весь час відкладаючи розгляд справи, таким чином намагаючись його уникнути.

Звісно, вони все ж таки були змушені оприлюднити наше клопотання, тому що навіть самі судді КС, коли Голова КС Юрій Баулін взяв його і сказав: «Ми виходимо порадитися», наполягли на оголошенні клопотання в залі судового засідання, бо це є вимоги закону і регламенту. Наявне порушення не лише матеріальних, а й процесуальних норм. Доки судді із конфліктом не взяли відвід, рішення не буде законним.

«Суди відмовляються здійснювати судочинство»

— Міністерство юстиції направило до Вищої ради юстиції звернення про застосування до 70 суддів люстрації на підставі закону. Але у ВРЮ наразі внесли подання про звільнення лише одного судді — екс-голови Вищого господарського суду Віктора Татькова. Він оскаржив це рішення до Вищого адміністративного суду. Чому Міністерство підготувало скаргу до ВС, не погоджуючись із тим, що ВАС зупинив розгляд цієї справи? Чи не логічно спершу дочекатися висновків КС?

— У загальній юрисдикції суди мають розглядати справи протягом одного місяця, а щодо звільнення з публічної служби протягом двадцяти днів, тамтешнім позивачам так само за законом закривається доступ до державної служби. Тобто особу могли звільнити відповідно до вимог закону, а державні органи могли його неправильно застосувати. Тому особа має право оскаржити це рішення і отримати справедливе судове рішення щодо того, звільнили її відповідно до закону чи неправомірно. У реєстрі осіб, щодо яких застосовані заборони, — 923 особи, а позовів подано більш як 1200. Майже всі судові провадження зупинені. А оскільки КС більше року не розглядає подання, то й усі суди загальної юрисдикції зупиняють справи, і протягом року люди не можуть дізнатися, чи законно їх звільнили.

Цікава ситуація: суд може зупинити справу, коли у конкретного судді є сумніви щодо можливості застосування норми закону. І саме в цьому випадку суддя повинен звернутися до ВС, до Пленуму, аби останній звернувся із відповідним конституційним поданням щодо вирішення конкретного питання. А суди, не маючи сумнівів, без звернення до ВС, незважаючи на підстави, зупиняють справу, доки КС не визначить, чи є закон взагалі конституційним. Тим часом усі державні органи його виконують, але їх виконання не підлягає оцінці в судах. Отже, суди відмовляються здійснювати правосуддя. Це — нонсенс. Венеціанська комісія у висновку від 19.06.2015 зазначила, що зупинення розгляду справи є неприпустимим, оскільки люди повинні мати право на доступ до судової системи, але остання сама чинить їм перепони.

Так само сталося щодо люстрації екс-голови ВГС. Так, Міністерство юстиції подало до Вищої ради юстиції 70 пакетів щодо суддів, які підпадають під критерії, передбачені законом, і тільки стосовно одного з них ВРЮ прийняла рішення і звернулася до парламенту щодо звільнення Віктора Татькова з підстав несумісності. Відповідну постанову навіть включали до порядку денного, але Голова Верховної Ради Володимир Гройсман зняв питання з голосування через те, що Віктор Татьков оскаржив рішення ВРЮ до суду.

Екс-голова ВГС може подавати скарги до суду весь час — щодня, стільки, скільки захоче, але водночас парламент має право розглянути подання ВРЮ і прийняти рішення. Однак він цього не зробив, тобто парламент також блокує питання очищення.

Так само ВАС, який у справі зазначеного судді , маючи строк розгляду в один місяць, розглядав справу 4 місяці й врешті-решт зупинив її розгляд до винесення рішення КС. Це говорить про те, що навіть ВАС не здатен генерувати правову позицію. Саме тому ми звернулися до ВС, аби оскаржити зупинення розгляду цієї справи. І хоча розуміємо, що суди не оновилися, що вони не готові досі в належний спосіб чинити правосуддя, що вони весь час думають насамперед про власні інтереси, про збереження своєї корпорації, ми все одно звертаємося до судів, аби отримати докази, письмові обґрунтування, зрозуміти, як вони чинять у тих чи інших випадках, збирати цю практику для історії. Для того щоб в належний час майбутні правники змогли дати цьому оцінку.

«Політичні технології вже проявили себе як механізм маніпулювання свідомістю людей»

— Чи потрібна особам, котрі проводять люстрацію, кришталево чиста репутація? Що для вас особисто охоплюється поняттям «репутація»?

— Дуже важко говорити про кришталево чисту репутацію, враховуючи, наскільки спотворене та політизоване інформаційне поле ми маємо. Політичні технології вже проявили себе як механізм маніпулювання свідомістю людей. У більшості випадків мова повинна йти як про репутацію, так і про довіру до людини. Ця довіра не може бути сліпою. Незалежні журналісти та ЗМІ повинні підняти пласт доказів для того, щоб люди самі могли дати оцінку тому, що відбувається. Особи, інтегровані у владу, не можуть бути поза суспільством. Під час «революції гідності» в мене виникла надія, що люди морально переродяться. Громадянське суспільство тоді об’єдналося, і я не могла припустити, що люди, які стояли на сцені майдану, коли прийдуть до влади, не проведуть очищення влади. Для мене великим розчаруванням став і Президент, і його оточення, і генпрокурори, які не просто себе не проявили, а стали муром на шляху необхідних розслідувань і висновків.

У нас багато ЗМІ належить олігархічним структурам, матеріали замовляють. Однак завдяки соцмережам, незалежним журналістським розслідуванням все ж таки існує можливість для людей, які є свідомими, перевірити інформацію та скласти власну думку в тому числі щодо правдивості висвітлення інформації про людину у ЗМІ.

— Недавно мер Токіо пішов у відставку через те, що скористався службовим автомобілем в особистих цілях, міністр охорони здоров'я Латвії зробив те саме через хірургічну операцію, яку лікарі державної лікарні зробили йому безкоштовно. Чи мають, на вашу думку, українські чиновники поводитися аналогічним чином, якщо їхню бездоганну репутацію заплямовано?

— Відставка може бути викликана вимогами законодавства, власною моральною позицією особи або якщо цього вимагають громадські активісти. Головне, щоб йшлося дійсно про представників громадянського суспільства, а не про політичних запроданців.

Що ж до моралі, то це особисті уявлення людини про такі принципи. Якщо написали гидоту, а людина знає правду і їй потрібно довести почате на посаді до кінця, цими зобов’язаннями і цілями не можна нехтувати.

«Я і надалі не триматиму свої гроші на рахунках в українських банках»

— Щодо вашої персони останнім часом лунають резонансні заяви, зокрема повідомлення про офшори та незадекларовану нерухомість. Прокоментуєте?

— Мене звинувачують у тому, що не задекларувала ціну квартири, що вперше була задекларована зараз, але насправді квартира проінвестована декілька років назад в новобудові. Та я ж сплатила за неї у той час, який не охоплюється декларацією, про що є документальні підтвердження!

А от скандал про офшор цікавіший. У нас люди не знають, що офшор — це легальний інструмент податкової оптимізації. Якщо усунути офшорні компанії, які використовуються в імпорті, то відповідно до нашого внутрішнього законодавства імпорт серйозно ускладниться. Це буде мати вплив на кількість і вартість товарів. В 1990—2000-х роках офшорні компанії купляли пачками. Адже в Україні хвиля перевірок і рейдерства могла накрити всю групу компаній, де ви є засновником.

Під час моєї юридичної практики поширеним було те, що податкова, проводячи перевірку, намагалася домовитися зменшити суму безпідставного штрафу за хабар. Водночас офшорну компанію можна придбати за $3000, її обслуговування коштує близько $1000 на рік, і при цьому бенефіціар податковим органам невідомий. Відповідальність за українським законодавством несуть директори компаній, а не власники, але саме на власників весь час намагаються тиснути податкові органи. Гроші ж їдуть з України в офшори не у валізах, вони перераховуються через банки, де величезна фінансова дисципліна. Великий бізнес, який має офшорні компанії, взагалі не виводить гроші закордон, тому що вони усі в кредитах, їм не вистачає обігових коштів. До речі, іноземна компанія не може нормально увійти в Україну і відкрити власний бізнес, бо якщо вона створить тут робочі місця і розпочне виробництво, після сплати податків не зможе перерахувати чистий прибуток закордон. Адже у нас діє мораторій на купівлю валюти на цій підставі.

Водночас ті люди, які мають доступ до політичних посад і державного бюджету і не мають можливості на себе щось зареєструвати за законом, використовують офшори, щоб ховатися за ними, і використовують ці компанії для виведення коштів із державного бюджету.

Самі офшори — це інструменти, вони не можуть бути добрими або поганими, важливо, хто і в якій спосіб їх використовує. Загрозу складають політики і державні службовці, які ховають награбоване, а не бізнес, який в кредитах і потребує прозорих правил роботи.

Моє ж прізвище побачили у схемі офшору поряд із написом «адвокат», а не бенефіціар. Я більш як 10 років займалася юридичною практикою, тож дивно, що йдеться лише про одну компанію, бо я представляла інтереси багатьох українських компаній, що мали іноземних засновників!

Однак оприлюднена інформація щодо офшорів у ЗМІ має величезне значення і привернула увагу всього світу, бо зловживання цим інструментом з боку політиків, посадових осіб неприпустимі.

— Подейкують, буцімто ви, будучи адвокатом, видали кредит під заставу приміщення, яке вже було заставлене вашим клієнтом у рамках угоди з латвійським банком. Наскільки ця інформація відповідає дійсності?

— Ситуація перекручена, я дала власні гроші в позику, а не в кредит, і як гарантування їх повернення, відповідно до існуючих у Цивільному кодексі норм щодо інституту іпотеки, в заставу оформлено нежитлове приміщення, але це можливо виключно, коли немає інших обтяжень. Але в мене не виникло жодних прав на це майно. Я не маю права ним користуватися, а тим більше розпоряджатися. Позика повертається частково щороку, заборгованості поки немає, як і підстав звернення стягнення на приміщення. Я і надалі буду розпоряджатися особистими коштами на власний розсуд і не триматиму свої гроші на рахунках в українських банках: три банки, з якими я мала відносини, були ліквідовані, навіть вклади і соціальні виплати мною отримувалися вже через фонд гарантування вкладів. Тож доки в нас існує така банківська система і НБУ очолює Валерія Гонтарєва, я не ризикуватиму.

А зловживати перекрученням юридичних фактів для того, щоб втручатися у мою діяльність як посадовця — це те маніпулювання громадською свідомістю, про яке ми з вами говорили.

— Але ж ішлося саме про те, що ви позичили гроші клієнтові!

— Багато з ким із клієнтів ми стали друзями, а друзі змушені бути моїми клієнтами, тому що вони більше нікому не довіряють. Я позичала гроші не клієнтові, який виступив поручителем за позикою, а другові. Тож тут немає конфлікту інтересів. Це ж цивільні правовідносини!

«Те, що зараз відбувається з адвокатською монополією, не просто фатальна помилка, це — юридичний вандалізм»

— Те, що зараз відбувається у суддівських колах у зв’язку з очищенням влади, називають полюванням на відьом. Зі спливом строку ваших повноважень ви, як і деякі інші правники, які сьогодні прийшли у державну владу, хочете повернутися до адвокатського цеху. Але ж адвокатура так само реформується. Чи не побоюєтеся в майбутньому розділити долю сьогоднішніх суддів?

— Адвокатура перебуває не в кращому стані, ніж судова система. Адвокатуру очолює Лідія Ізовітова, яка працювала у Вищій раді юстиції у той період, що охоплюється законом «Про очищення влади». Те, як проводився адвокатський з’їзд за тих часів, коли адвокатів на нього не пускали, говорить про те, наскільки «демократичні» процеси відбуваються в адвокатурі. Я відчула це на собі: аби не допустити мене як делегата на з’їзд, мене було виключено з реєстру адвокатів і без моєї згоди переведено з однієї до іншої ради адвокатів. Я кілька днів не була в реєстрі, що унеможливлювало надання адвокатських послуг у кримінальних провадженнях. Саме тому ми можемо говорити про стандарти і норми, але мені весь час хочеться привернути увагу до персоналій.

Те, що зараз відбувається з адвокатською монополією, не просто фатальна помилка, це — юридичний вандалізм: тебе ж можуть у будь-який момент безпідставно позбавити свідоцтва! Як це відбулось з адвокатом Андрієм Вишневським, керівником центру безоплатної правової допомоги, який посмів висловити власну точку зору з питань проблем адвокатури. Такі випадки непоодинокі. І тоді твоя юридична освіта взагалі ні до чого, адже ти не можеш її використати задля представництва за такої системи. Ти повинен сплачувати внески і підкорятися маленькій групі людей, яка триматиме невиправдану монополію і відповідно до існуючого закону керівні посаді в адвокатурі .

Насправді адвокатських асоціацій мало б бути кілька, щоб не було тоталітаризму та свавілля тиску на адвокатів. Водночас, щоб представляти обвинувачення в суді, або знімати депутатську недоторканність, або голосувати за юридичні рішення у Вищій раді юстиції, Генпрокурору взагалі не потрібна юридична освіта! Де ж у цій ситуації баланс, де здоровий глузд і — найголовніше — де тут запит правової системи чи суспільства?! Все це штучні політичні ігри, які є руйнівними для правової системи.

— Тобто ви не боїтеся перетворитися з мисливця, як про вас зараз думають, на здобич?

— А я зараз і не є мисливцем. Мої повноваження, як і повноваження Міністерства юстиції не передбачають застосування люстрації до суддів чи державних службовців, органами люстрації є відомства, де працюють відповідні особи. В мене навіть немає права підпису, і Міністерство юстиції, як я зазначила, не має права люструвати. Нас досі вибірково суди допускають у процеси в цих справах. Міф про те, що я люстратор, потрібен для того, щоб апелювати до персоналій і в такий спосіб дискредитувати інститут люстрації. Крім того, я не задаюся статусом мисливець чи здобич, важливо насамперед залишатися при власних переконаннях і людських цінностях, а в мене вони є.