Закон і Бізнес


Пенсійна реабілітація

КС нарешті погодився захистити одну зі складових суддівської незалежності


Для судді-доповідача у цій справі Сергія Вдовиченка (ліворуч), який одягнув мантію у 1995 році, питання забезпечення у відставці теж є актуальним.

№25 (1271) 18.06—24.06.2016
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
3847

Для того щоб повторити правові позиції своїх попередників, нинішньому складу Конституційного Суду знадобився майже рік. Ще у липні 2015-го Пленум Верховного Суду направив на вул.Жилянську подання стосовно звуження Верховною Радою гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці. Так збіглося, що свій вердикт КС оприлюднив уже після ухвалення в парламенті чергової судової реформи.


Незалежність у відставці

Рішення КС від 8.06.2016 №4-рп2016 (див. стор.8. — Прим. ред.), напевне, влаштувало як суддів, так і чиновників. З одного боку, відновлені в повному обсязі виплати, які належить отримувати судді у відставці, включаючи порядок обчислення та перерахунку довічного грошового утримання. З другого — Уряд отримав достатньо часу, аби накопичити кошти для виплат, і навряд чи поспішатиме з поверненням, як з’ясувалося, неправомірно утриманого навіть після вердикту КС.

Аргументи на користь відновлення матеріального забезпечення «відставників» ті самі, що й 14 років тому: «Право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів». Адже це питання неодноразово ставало предметом розгляду КС у різні часи, починаючи з 2002 року. До речі, про зв’язок між розміром довічного грошового утримання та незалежністю діючих суддів уперше згадується у рішенні КС від 11.10.2005 №8-рп/2005. У ньому ж зазначено: «Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод незалежним судом» (п.8 мотивувальної частини).

Тобто нинішньому складу КС було достатньо вивчити та узагальнити попередні правові позиції, аби встановити неконституційність запроваджених обмежень для виплат довічного грошового утримання. Так, на неприпустимості обмеження бази для нарахування щомісячного довічного грошового утримання, встановлення його граничного розміру, а також позбавлення права на перерахунок виплат наголошувалося у рішенні КС від 3.06.2013 №3-рп/2013 (пп.5, 7 мотивувальної частини). Адже це «знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів».

Не можуть пенсійні виплати судді у відставці ставитися у залежність від реалізації його конституційного права на працю. Оскільки, як наголошується у рішенні КС №3-рп/2013, тим самим особа, «реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію)».

До речі, це стосується не лише суддів. Адже, як указувалося у рішенні КС від 18.06.2007 №4-рп/2007, «Конституція не допускає будь-яких обмежень у правах громадян за ознаками майнового стану, зокрема в залежності від отримання працюючими пенсіонерами заробітної плати».

Нарешті, погодилися у КС і з тим, що, як доводили їхні «верховні» колеги, «скасування щомісячного довічного грошового утримання нівелює сутнісний зміст права судді на відставку та суперечить п.9 ч.5 ст.126 Конституції». А саме таке скасування передбачено п.5 розд.ІІІ «Прикінцеві положення» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.02.2015 №213-VIII.

Тож усі ці обмеження, запроваджені півтора року тому законом №213-VIII, визнані неконституційними. Адже «матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям» (п.2.2 мотивувальної частини рішення №4-рп/2016).

Кому винні, тим повернуть. Колись…

Єдиний орган конституційної юрисдикції вчергове нагадав Уряду і парламенту про необхідність дотримуватися Конституції та правових позицій, викладених у вердиктах Суду. До того ж неодноразово повторених. І вказав, що його рішення «має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними».

Звісно, навряд чи варто очікувати, що Кабмін добровільно перерахує всі виплати суддям у відставці, поверне їм надмірно утримане або взагалі не виплачене. Буде добре для «відставників», якщо принаймні із цього місяця їм почнуть виплачувати довічне утримання в повному обсязі. Тож судових процесів їм, швидше за все, не уникнути.

З другого боку, в КС перебувають ще кілька подань від Пленуму ВС, які стосуються рівня матеріального забезпечення служителів Феміди. Зокрема, щодо відмови від очікуваного підвищення з 1.01.2015 посадового окладу судді місцевого суду до 15 мінімальних зарплат, запровадження тимчасового обмеження на розмір винагороди для суддів, які не здійснюють правосуддя, а також для тих, які працюють у судах, де не провели скорочення працівників (подання від 25.12.2015). Але це подання дотепер перебуває на стадії підготовки до розгляду.

Ще раніше, у липні 2015-го, Пленум ВС звернувся до КС з приводу неконституційності норми Податкового кодексу, якою запроваджено справляння податку на доходи з пенсій та довічного грошового утримання суддів, що перевищують 3 мінімальні зарплати. Ця справа слухається з березня цього року. Втім, після недавнього внесення відповідних змін до спірної норми ПК з 1.07.2016, коли вони набудуть чинності, КС отримає підстави для припинення провадження. Хоча змінилася лише межа, за якою пенсії та довічне утримання будуть оподатковуватися.

І чим довше КС розглядатиме ці питання, тим більшими будуть суми, які недоотримають як судді, так і інші категорії громадян. Бо преюдиціальність — річ, звісно, корисна, але вимагає і часу, і зусиль, аби домогтися її застосування в судах.

Час — це гроші. Або їх відсутність

Загалом, якби це рішення було ухвалене бодай на місяць раніше, можна було б говорити про рішучість цього складу єдиного органу конституційної юрисдикції у відстоюванні гарантій суддівської незалежності. Втім, на думку експертів, поява вердикту через тиждень після ухвалення нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» не є випадковою. Де-юре КС відновив «старі» норми пенсійного забезпечення. Але майже такі самі правила відставки суддів запропонував парламенту глава держави, і нардепи з ними погодилися.

Тобто всім ще працюючим суддям поданий недвозначний сигнал: чим швидше вийдете у відставку, тим краще. Доки парламент не передумав і під час ухвалення держбюджету-2017 знову не згадав про надмірні пенсії служителів Феміди. КС фактично допоміг тому, аби такий стимул запрацював на 3 місяці раніше — до того часу, як набудуть чинності зміни до Конституції й нова редакція профільного закону.

Щоправда, у рішенні №4-рп/2016 привертає увагу положення, яке може відіграти роль «міни уповільненої дії» для успішної реалізації задуманого «добровільного» очищення суддівських лав від «старих елементів». Так, крім іншого, КС зауважив, що законодавчі зміни в частині припинення виплати довічного утримання працюючим суддям «не відповідають принципу єдиного статусу всіх суддів України, оскільки запроваджують різницю між тими суддями у відставці, які працюють, і тими, які не працюють» (п.5 мотивувальної частини).

Ця правова позиція може бути використана Пленумом ВС для подання про неконституційність різного рівня оплати праці суддям, які пройшли або не пройшли кваліфікаційне оцінювання. Саме такий поділ на «очищених» і «неочищених» закріплено в «Прикінцевих та перехідних положеннях» нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, і в частині обчислення довічного грошового утримання. А про який «єдиний статус» можна говорити, якщо робота виконуватиметься однакова, а оплачуватиметься по-різному?

Водночас не виключено, що в новому законі може виявитися стільки спірних норм, що КС не знатиме, за яке подання братися насамперед. Втім, чим рішучіше й оперативніше Суд реагуватиме на очевидні зазіхання парламенту на конституційні гарантії, тим рідше у нардепів виникатиме бажання ухвалювати норми без озирання на Основний Закон.

Обмеження, що визнані неконституційними, та норми, які підлягають застосуванню, можливо переглянути тут.