Робота в режимі очікування
«Псевдолібералізація» змусить інвесторів і далі лише сподіватися на покращення умов працевлаштування іноземців
Хоча чимало іноземців хотіли б навчатись, а згодом і працювати в Україні, законодавець не поспішає вдосконалювати правила регулювання.
Питання працевлаштування іноземців у нашій державі йде пліч-о-пліч з принциповою дилемою: яким чином гарантувати пріоритет та захист трудових прав громадян України перед наймом іноземців з одночасним забезпеченням свободи роботодавця обирати тих працівників, які найкраще, з його точки зору, можуть задовольнити його господарські цілі та інтереси. В який спосіб вирішити це питання пропонують народні депутати цього разу?
Зарплата має значення
Вчергове у Верховній Раді з’являється документ, який презентується як інструмент залучення іноземних інвестицій. Ідеться про проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення бар’єрів для залучення іноземних інвестицій (щодо скасування реєстрації іноземних інвестицій та внесення змін в правила працевлаштування та тимчасового проживання іноземців» (№4541).
Документом передбачається внесення змін до закону «Про зайнятість населення», що пов’язані із визначенням категорій працівників-мігрантів, які можуть бути працевлаштовані, а також із встановленням на рівні закону процедури найму та адміністративного оформлення дозволу на роботу.
Зокрема, ініціатива доповнює п.9 ч.1 ст.1 закону «Про зайнятість населення» такими поняттями, як «відряджені іноземні працівники», «внутрішньокорпоративні цесіонарії», «іноземні високооплачувані працівники», «іноземний працівник творчої професії», «іноземні ІТ-професіонали», «іноземні наймані працівники». Запропоновані визначення категорій працівників не приведені у відповідність до угоди про асоціацію, в ст.86 якої використовуються поняття «основний персонал», «персонал, переведений у межах корпорації» тощо.
Подив викликає пропозиція виділити категорію «іноземні високооплачувані професіонали», коли особливий статус особи визначається не за рівнем кваліфікації, професійним досвідом працівника, а за розміром запропонованої заробітної плати: не менше ніж 100 мінімальних зарплат (за який період, законодавець не вказав).
Нині жодний чинник не забороняє сторонам трудового договору домовлятися про умови оплати праці. Встановлення мінімального порогу винагороди працівника-мігранта, попри те що законодавець не має права нав’язувати таку норму (за винятком вимоги платити не менше за «мінімалку»), є штучним інструментом отримання привілейованого дозволу на роботу.
Також в акті пропонується доповнити закон ст.421, відповідно до якої працівників-мігрантів поділено на дві частини. До загальної категорії віднесли іноземних найманих працівників, іноземних відряджених працівників, внутрішньокорпоративних цесіонаріїв, іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для з’ясування питання щодо визнання біженцем. До особливої категорії належать іноземні високооплачувані професіонали, працевлаштовані засновники, учасники та кінцеві бенефіціари юридичної особи, випускники університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах, працівники творчих професій, іноземні ІТ-професіонали.
При цьому законодавець продовжує дотримуватися окресленої логіки та планує диференціювати працівників-мігрантів за рівнем оплати праці для іноземців, яких віднесли до загальної категорії. Це не витримує жодної критики, оскільки така норма ніяк не виправдана і є прямим втручанням у приватні трудові відносини. До того ж для особливої категорії працівників-мігрантів такої умови не визначено, незважаючи на те що працівників може бути віднесено до високооплачуваних саме за рівнем винагороди.
Розширені повноваження
Народні депутати вирішили, що встановлення на рівні закону процедури отримання дозволу на роботу сприятиме подоланню бар’єрів для залучення інвестицій. Зараз же ця процедура передбачена на рівні підзаконного акта. Таким чином, пропонується залишити той самий пакет документів, указаний у постанові Кабміну «Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства» від 27.05.2013 №437, щоправда, з окремими змінами. Зокрема, визнається недоцільним отримання довідок про стан здоров’я та судимість. Водночас очевидно, що медична довідка необхідна, коли виконання трудових обов’язків пов’язане з установленими вимогами щодо стану здоров’я, для інших осіб — за вимогою. А довідки про судимість уповноважений орган має отримувати самостійно.
Також відповідно до проекту строк дії дозволу на роботу становитиме 5 років для особливої категорії працівників-мігрантів та для відряджених працівників, а для внутрішньокорпоративних цесіонаріїв взагалі не визначено строку дії дозволу на роботу, який прив’язується до строку дії рішення іноземного суб’єкта господарювання про переведення працівника на роботу в Україну. Для всіх інших передбачено 1 рік. Водночас згідно із ч.1 ст.98 угоди про асоціацію в’їзд та тимчасове перебування основного персоналу, персоналу, переведеного в межах корпорації, можливі на термін до 3 років.
До того ж строк чинності дозволу на роботу для працівника-мігранта має відповідати платі, яка вноситься за оформлення такого дозволу. Натомість ініціатива передбачає, що максимальний строк дії дозволу становить 3 роки. Тому через конкуренцію зазначених норм уповноважений орган, напевне, обмежуватиме строк чинності дозволу на роботу 3-ма роками, що узгоджується з угодою про асоціацію.
Особливої уваги заслуговує те, що уповноважений орган отримує право тлумачити трудовий договір з іноземцем та нав’язувати внесення змін до нього, а невиконання такої вимоги може стати підставою для відмови у видачі дозволу на роботу.
За таких обставин можна зробити висновок, що проект не спрощує та не зменшує бар’єрів для працевлаштування іноземців в Україні.
Залишається лише здогадуватися, що для законодавця пріоритетом є захист права роботодавця на вільний найм працівників, незалежно від їх національності та громадянства. Разом з тим досі відсутній дієвий механізм співпраці з роботодавцями, які планують найняти іноземців. А безпідставне загравання з громадянами України з приводу пріоритетності їх найму жодним чином не зменшує бар’єрів для залучення інвестицій.
Єдиним позитивним моментом законодавства щодо працевлаштування іноземців в Україні є збільшення строку дії першого дозволу на роботу, який може бути подовжено. Але строк чинності дозволу на роботу повинен тлумачитись однозначно та для всіх працівників-мігрантів має становити від 1-го до 5 років (враховуючи, що цей строк є кращим, ніж передбачено в міжнародних договорах України), залежно від умов роботодавця, що має узгоджуватись із розміром плати за видачу дозволу.
Формальний поділ працівників за умовою щодо оплати праці, а не за рівнем кваліфікації не створює для роботодавців жодних переваг та суперечить міжнародним договорам, жоден з яких не виокремлює такого критерію працевлаштування іноземців. Так само найм іноземних ІТ-професіоналів лише за фактом проведення такої діяльності роботодавцем, а не за кваліфікацією працівника є невиправданим аргументуванням. Виокремлення ж людей творчих професій серед тих, хто має отримувати дозвіл на роботу, тоді як артисти, працівники мистецтва, працівники закордонних засобів масової інформації, котрі є представниками творчих професій, можуть працювати без дозволу на роботу, є погіршенням правового статусу працівників-мігрантів та порушенням інтересів роботодавців.
Неналежна увага в проекті до такого оціночного критерію, як «кваліфікація працівника», не узгоджується зі стандартами ЄС, у відповідність до яких має бути приведено вітчизняне законодавство. Зокрема, ініціатива не враховує правил, установлених директивою Ради Європи 2009/50/ЄС «Про умови допуску та проживання громадян третіх країн з метою висококваліфікованої зайнятості» від 25.05.2009, а також директиви Європейського парламенту та Ради Європи 2014/66/ЄС «Про умови допуску та проживання громадян третіх країн при внутрішньокорпоративному переведенні» від 15.05.2014.
Передбачені проектом зміни не забезпечують коректного тлумачення кваліфікації іноземців, за винятком переліку університетів, які згадуються у світових рейтингах, також не враховані вимоги директиви Європейського парламенту та Ради Європи 2005/36/ЄС «Про визнання професійних кваліфікацій» від 7.09.2005. Так, оцінку кваліфікації працівника та умови оплати праці, як і інші істотні умови трудового договору, має визначати виключно роботодавець, також він повинен подати до уповноваженого органу підтвердження кваліфікації майбутнього працівника.
Встановлення новаціями процедури отримання, внесення змін, скасування дозволу на роботу, замість того щоб залишити таке право Кабміну, порушує принципи формування системи законодавства та ускладнює процедуру регулювання працевлаштування іноземців.
Скорочення бар’єрів, які пов’язані з працевлаштуванням іноземців в Україні та мають сприяти залученню інвестицій, полягає у відсутності зайвої та непотрібної класифікації працівників-мігрантів, за винятком вимог міжнародних договорів, у викладенні чітких вимог до документації, яка має подаватися для отримання дозволу на роботу, у спрощенні процедури отримання дозволу на роботу, в забезпеченні одночасного оформлення дозволу на роботу та проживання для працівника-мігранта. Але запропонований проект не відповідає цим вимогам, а переказує чинні та колишні норми законодавства без перспектив покращити суть відносин.