«Не думай про секунди звисока…»
КС ФРН визнав, що запозичення невеликого фрагмента захищене поняттям «свобода творчості»
Конституційний суд Німеччини виніс рішення в рамках багаторічного спору між піонерами електронної музики — групою Kraftwerk і виконавицею хіп-хопу Сабріною Сетлур. Таким чином, установа скасувала рішення Федерального верховного суду Німеччини, винесене в 2012 році.
Багаторічний спір через дві секунди
Предметом розгляду став двосекундний фрагмент барабанної партії з композиції німецької групи під назвою Metall auf Metall («Металом по металу»), яка вийшла в 1977 році. Позивачі стверджували, що співачка С.Сетлур використала цю частину у своїй пісні Nur mir (1997 рік), не питаючи у Kraftwerk дозволу і не намагаючись заплатити за використання фрагмента. Таким чином, указувалося в позові групи, виконавиця порушила їхні авторські права.
Продюсер артистки Мосес Пелхам у свою чергу наполягав на тому, що використання фрагмента однієї композиції як окремої частини в новій пісні є звичайною практикою для такого жанру, як хіп-хоп. Крім того, за його словами, заборона на використання таких коротких музичних фрагментів може значно обмежити свободу творчості хіп-хоп-виконавців.
У 2012 році Федеральний верховний суд Німеччини підтримав позов Kraftwerk, вирішивши, що М.Пелхам порушив закон про інтелектуальну власність.
Відповідач оскаржив вердикт у вищій судовій інстанції. КС ФРН зі свого боку дійшов висновку, що використання двосекундного фрагмента не виходило за рамки реалізації співачкою її права на «свободу творчості». Крім того, суд визнав, що вказана частина композиції звучить лише кілька секунд, а пісня С.Сетлур є «абсолютно новою і незалежною», повідомляється на сайті суду.
«Музичний жанр хіп-хоп живе за рахунок таких звукових послідовностей, і він не вижив би, якщо це було б заборонено», — йдеться в рішенні суду.
Прецедент запозичення
Видання The Guardian зауважило, що постанова КС ФРН може створити прецедент при розгляді справ про інтелектуальну власність і авторські права. Адже, на думку експертів, суддям тепер доведеться визначати, наскільки запозичення частини одного твору зумовило «свободу творчості» при створенні нового.
Відповідаючи на запитання про межі «свободи творчості», керуючий партнер ЮФ «Бізнес і Музика» Вероніка Коміна підкреслила, що запозичувати короткі фрагменти відомих у минулому пісень цілком допустимо, якщо тільки вся пісня не будується на «чужій популярності». За словами юриста, для визначення ступеня запозичення у всьому світі й, зокрема, в Німеччині проводяться порівняльні експертизи із залученням фахівців-музикознавців. На їх підставі суд ухвалює рішення про наявність факту плагіату або його відсутність.
Звісно при розгляді справи про плагіат суд повинен порівняти й економічний успіх співака-«плагіатора» і виконавця, в якого запозичили фрагмент пісні. Якщо виявиться, що нова пісня, в якій використані фрагменти чужої, колись відомої пісні, більш популярна та прибуткова за касовими зборами, то «старички», чий твір пригадали, на знак вдячності за те, що їхню творчість освіжили в народній пам’яті, інколи відмовляються від майнових претензій щодо плагіату.
Інша справа, коли вся пісня будується на постійному повторенні фрагментів твору якогось виконавця. В цьому випадку мова йде про плагіат, і суд зобов’яже відшкодувати збитки групи, яка більш популярна, ніж її копія.
З другого боку, на думку юристів, обмеження використання твору обгрунтоване тільки в тому випадку, якщо це тягне за собою майнові втрати для правовласника або спотворює первинний задум автора. В інших випадках авторське право стає гальмом на шляху творчої діяльності, тобто, по суті, своїм антиподом.
Хоча, на думку інших, судді КС ФРН ухвалили вкрай небезпечне рішення, оскільки використовувати будь-яку частину чужого твору без дозволу правовласника не можна.
Коментар «ЗіБ»
Тетяна ХАРЕБАВА, адвокат, радник АО «Спенсер і Кауфманн»:
— Ліміти використання чужих творів при створенні нових об’єктів інтелектуальної власності — тема не нова і доволі дискусійна. Адже сам «концепт» права інтелектуальної власності будується на тому, що правовласнику надається свого роду «монополія» на результати його розумової діяльності. Водночас на іншій шальці терезів перебуває технологічний та творчий прогрес людства, який є неможливим без використання попередніх напрацювань. У зв’язку із цим у законодавстві різних країн є винятки із загального правила та обмеження «монополії» авторів, що втілюються у цілих доктринах та своєрідних наборах правил, згідно з якими творчі об’єкти можуть правомірно використовуватися без дозволу правовласника іншими особами. Це доктрина fair use в США, доктрина fair dealing у країнах англосаксонської правової сім’ї, набір правил limitations and exclusions у країнах континентального права.
Що стосується України, то одним з обмежень авторського права є вільне цитування творів, передбачене ст.21 закону «Про авторське право і суміжні права». При цьому Господарський суд м.Києва у своєму рішенні від 26.05.2015 (справа №910/11320/13), яке нині можна вважати прецедентом, оскільки правову позицію підтримав Вищий господарський суд, зазначив, що «цитуванням є використання фрагментів музичних творів тривалістю від 3-х до 25 с у телепередачі під час розповіді/інтерв’ю з авторами/виконавцями таких творів (для більш повного інформування глядачів про творчість автора/виконавця)». Тобто, на думку українського суду, використання в іншому творі музичного твору без згоди правовласника є дозволеним, якщо його час не перевищує 25 с (при загальній тривалості треків 3—5 хв.).
Зауважу, що не завжди тривалість може виправдати використання твору без згоди автора. Так, спортивний суд Англії та Уельсу визнав цитування в телевізійній передачі 8 с матчу з крикету, який продовжувався понад 2 год., порушенням, оскільки цитата містила визначні моменти (highlights) такого матчу. Тобто не все залежить від тривалості цитування, адже суд також ураховує зміст та вплив цитати.