Романюку загрожує відповідальність за «грубе свавілля», встановлене ЄСПЛ
Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 березня 2008 року, яка була винесена і підписана 18 суддями ВСУ, в тому числі чинним Головою Верховного Суду України Ярославам Романюком, не відповідає вимозі пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого суду.
Порушення цього положення Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у рішенні від 5 лютого 2015 року у справі «Бочан проти України (№ 2)». За інформацією, що є у розпорядженні редакції видання «Закон і Бізнес», у зв’язку із цим, представником заявника у лютому 2016 року було підготовлено та направлено до Вищої ради юстиції заяву щодо дисциплінарної відповідальності Голови ВСУ Ярослава Романюка та ще п’ятьох суддів Верховного Суду.
Справа Марії Бочан, яка двічі ставала предметом розгляду суддями ЄСПЛ, почалася у 1997 році через спір щодо майнових прав на частину будинку та землю, на якій був побудований будинок.
Пройшовши усі національні судові інстанції, позивачка звернулася до Євросуду, який у травні 2007 року постановив перше рішення у справі на її користь. На підставі цього рішення вона написала заяву до ВСУ про перегляд судових рішень, ухвалених раніше українськими судами, «у зв’язку з винятковими обставинами» (одним з яких є визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України).
Втім, у задоволенні скарги про перегляд рішень національних судів пані Бочан було відмовлено згадуваною ухвалою ВСУ від 14 березня.
Заявниця подала до ВСУ нову скаргу «про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами», якою намагалася довести, що попередня ухвала ґрунтувалася на неправильному «тлумаченні» рішення ЄСПЛ та просила повторно розглянути справу по суті. Однак і цю скаргу було визнано неприйнятною.
Тоді М.Бочан знову звернулася до ЄСПЛ, який у своєму другому рішенні, зокрема відзначив, що «обґрунтування Верховного Суду України становило не просто інше розуміння правового документу. Суд вважає, що обґрунтування Верховного Суду України можна тлумачити лише як «грубе свавілля» або «відмову у правосудді» у тому розумінні, що викривлений виклад рішення 2007 року у першій справі «Бочан проти України» (Bochan v. Ukraine) призвів до руйнування намагань заявниці домогтися розгляду у рамках передбаченої національним законодавством процедури касаційного типу її майнових вимог на підставі рішення Суду у попередній справі».
З огляду на характер та наслідки недоліків ухвали ВСУ від 14 березня 2008 року ЄСПЛ зробив висновок, що оскаржуване провадження не відповідало вимозі пункту 1 статті 6 Конвенції щодо «справедливого суду» і що було порушення цього положення.
У своїй скарзі до Вищої ради юстиції, представник пані Бочан зауважив, що судді Верховного Суду України – найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, маючи достатній обсяг професійного досвіду та будучи обізнаними з вимогами чинного законодавства, приймаючи зазначену ухвалу ВСУ від 14.04.2008 р., свідомо допустили порушення закону, що, на його погляд, свідчить про умисний характер їх дій та несумлінне ставлення до своїх службових обов’язків.
Частина суддів, які постановляли ухвалу ВСУ від 14 березня 2008 року у зазначеній справі вже були звільнені з посад.
А згідно положень ст. 3 Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», щодо суддів, які одноособово або у колегії суддів розглядали справу або ухвалили рішення з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні Європейського суду з прав людини, має проводитися перевірка.