Закон і Бізнес


Радник АО «Спенсер і Кауфманн» І.Степанов:

«Якщо прокуратура має у справі свій інтерес, вона чинитиме тиск на суддів»


Ігор Степанов: особу, до якої штучно привернули увагу суспільства, захищати завжди складніше, ніж пересічного громадянина.

№16 (1262) 16.04—22.04.2016
КАТЕРИНА БУТОВЧЕНКО
5249

Кримінальні право та процес залишаються одними з найбільш обговорюваних в адвокатському середовищі тем. Особливо з урахуванням тенденції до посилення юридичними компаніями відповідних практик. Про те, як почуваються кримінальні адвокати, захищаючи бізнес від зазіхань податківців, а також про поточний стан кримінального процесу «ЗіБ» розповів радник, адвокат, керівник практики кримінального права АО «Спенсер і Кауфманн» Ігор СТЕПАНОВ.


«Права особи, яка потрапила під тиск правоохоронної машини, незахищені»

— Ігорю Володимировичу, недавно ви очолили новостворену практику кримінального права АО «Спенсер і Кауфманн». Чим викликана тенденція до створення та посилення практики кримінального права у вітчизняних юридичних фірмах? Чи можна говорити про зростання попиту на правовий захист з боку бізнесу?

— Останнім часом таких справ дійсно побільшало. Юридичні компанії, які не працювали з практикою кримінального права, намагаються залучити спеціалістів для того, щоб відкрити ці підрозділи. Зокрема, прагнення фіскальних органів у будь-який спосіб наповнити бюджет дає поштовх до розвитку кримінальної юстиції економічного спрямування.

Сьогодні податківці лютують. Будь-яка заява, доповідь чи рапорт оперативного співробітника, будь-які дані, часом нічим не підтверджені, використовуються слідчими для внесення запису до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкриття провадження за стст.212, 2121Кримінального кодексу, що ускладнює життя підприємцям.

Це не завжди пов’язано із сумнівною добропорядністю компаній. Більше того, добропорядність платника податків не є гарантією того, що завтра до офісу не прийдуть і не поставлять перед фактом: провадження відкрите через те, що нібито вони щось недоплатили. Це основний, найбільший блок, на який звертає увагу бізнес. Компанії стикаються з ним і генерують попит на таку послугу, як супровід їхньої господарської діяльності саме в кримінальній площині.

Крім того, є велика кількість справ, пов’язаних з рейдерськими захопленнями. Зміна влади, нестабільність політичної ситуації в країні посилюють тенденції до того, що правила гри на ринку, життєвий устрій постійно змінюються. Намагання зацікавлених груп заволодіти власністю деяких компаній у не зовсім коректний спосіб породжує попит на послуги правового супроводу у сфері кримінального права і специфічного захисту власників такого «ласого» бізнесу.

Хрестоматійний приклад — ситуація із «Житомирськими ласощами». Нині через рейдерське захоплення, в якому беруть участь не останні представники української влади, фабрика фактично припинила виробництво. Звичайно, такі підприємства звертаються до юристів по захист.

Раніше юридичні компанії будували свою роботу без урахування кримінальної практики. Зараз вони намагаються бути універсальними, залучають спеціалістів, щоб комплексно обслуговувати клієнтів. 

— Тобто ви потрапили у тренд. Як це сталося? Якісь несподіванки чекали на вас на новій посаді?

— Несподіванкою було вже те, що Валентин Загарія запропонував мені очолити запроваджувану в АО «Спенсер і Кауфманн» адвокатську практику. Зрозумійте, на той момент ішлося про компанію, що не мала юридичної практики в кримінальному процесі, яким я займаюсь увесь час. Кримінальний адвокат завжди в русі. Це його відмінність від юристів-«господарників», які в судах бувають нечасто, а більшість свого робочого часу проводять за правовою експертизою в добре кондиціонованому приміщенні.

Я вже два тижні приходжу в офіс о 19:00, коли колеги звідси йдуть. У них це викликає подив, але жодних складнощів у спілкуванні це не створює. Це те, як я розумію синергію: напрями нашої діяльності не завжди перетинаються, однак, якщо клієнт приходить із відповідним запитом, набирається команда, котра розподіляє між собою повноваження.

Навіть якщо це відбувається всередині практики, це досить захопливо. Дві голови завжди кращі за одну, отже, якщо два адвокати, котрі вже практикували у сфері кримінального права, об’єднують зусилля й беруть у роботу дві справи, вони можуть розробити стратегію вдвічі швидше. А оскільки розгляд цих справ відбувається таким чином, що адвокату фізично важко розірватися між судами та слідчими органами, вони доповнюють один одного без шкоди для інтересів клієнта. Тобто це той саме випадок, коли кількість переходить в якість.

— Як ви оцінюєте сучасний стан кримінального процесу з точки зору гарантій прав людини? Що хотіли б змінити насамперед, якби мали таку можливість?

— З точки зору захисту прав людини український кримінальний процес перебуває в жалюгідному стані. Права особи, яка потрапила під тиск правоохоронної машини, майже незахищені. Це пов’язано не з якістю кримінального законодавства, не з тим, як виписаний Кримінальний процесуальний кодекс, а з ментальністю нашого суспільства. Зокрема, й суддівської ланки, представники якої мають безпосередньо захищати відповідні права.

На жаль, ментальність суддів з радянських часів не змінилася. Вони вважають себе частиною правоохоронного механізму, думають, що разом з вартовими порядку захищають інтереси держави, і в їхній діяльності можна простежити явний обвинувальний ухил. Усе це, безперечно, веде до того, що права людини такий суд захистити просто не в змозі.

Ті судді, які не вважають себе частиною правоохоронного механізму, залякані тією ж системою, вони часто йдуть на поступки правоохоронцям, інколи не розуміючи, що свідомо порушують права людини. Непоодинокі випадки, коли судді не наважуються винести виправдувальний вирок, побоюючись тиску з боку прокуратури чи вищих судових інстанцій. І змінити це прийняттям нормативних актів неможливо.

«Наша робота не більш ризикована, ніж будь-яка інша»

— Якщо ми вже заговорили про суддів. Ви представляли інтереси колишнього ректора Національної школи суддів Ірини Войтюк, судді Господарського суду м.Києва Алли Пригунової, колишнього начальника департаменту контррозвідки СБУ Володимира Біка та брали участь у багатьох інших гучних справах. Чим відрізняється захист особи в резонансній справі від представництва інтересів пересічного громадянина? Чи не бояться судді дослухатися до аргументів та брати до уваги клопотання захисту в таких справах?

— «Справа Володимира Біка» слухається й досі. У цьому та подібних процесах судді як індикатори реагують на увагу до перебігу справи, однак не з боку суспільства, а з боку прокуратури. Тільки якщо в прокуратури немає інтересу до справи, суддя здійснює судочинство як належить.

Не секрет, що справа може мати певний соціальний резонанс у суспільстві. Прокуратура звітує, що вони спіймали злочинця і доведуть справу до кінця. Із часом цей інтерес вщухає, увагу суспільства відволікають інші події, і прокуратура також втрачає до справи інтерес. Тобто якщо процес тягнеться довго, на якомусь етапі прокуратура послаблює тиск на суддів. А якщо прокуратура має свій інтерес, вона, звичайно, цей тиск чинитиме, починаючи від примітивного (прийняття певних рішень) і закінчуючи вишуканим опосередкованим тиском через близьких судді. Це супроводжує майже кожну справу, в якій фігурують гучні прізвища або посади. У цьому й полягає складність захисту такої особи.

Часто судді не звертають уваги на аргументи сторони захисту, особливо коли застосовують запобіжні заходи. Такий захід не може тривати весь час досудового розслідування. Він має співвідноситися з ризиком того, що особа буде недобросовісно виконувати свої процесуальні обов’язки. Такий ризик об’єктивно змінюється й не може бути тим самим, яким був на початку застосування заходу. У таких питаннях судді, на жаль, повністю стають на бік прокуратури, ігноруючи аргументи захисту, навіть якщо обвинувачення просто цитує статтю кодексу без будь-яких доказів наведення обставин. Це є показником заангажованості суду.

Тож особу, до якої штучно привернули увагу суспільства, щоб правоохоронці могли показати свої вдавані успіхи, захищати завжди складніше, ніж пересічного громадянина.

— Останнім часом почастішали випадки погроз на адресу представників адвокатської професії. А жахливе вбивство Юрія Грабовського стало приводом замислитися над власною безпекою. Ви відчуваєте особисту незахищеність у зв’язку із цими подіями? Чи не простіше відмовитися від захисту клієнтів, до яких прикуто інтерес політиків і громадських активістів?

— У будь-якому процесі адвокат, як слідчий і прокурор, не має повної безпеки. Кримінальний процес — це гострий конфлікт. Вирішується доля особи, і завжди хтось буде незадоволений.

Я, чесно кажучи, не звертаю уваги на можливі ризики, просто працюю, і мої колеги також про це не думають. Це — наша робота, і вона не більш ризикована, ніж будь-яка інша. На мою думку, це питання глибше за фізичну безпеку від кримінальних посягань з боку зацікавлених у перебігу справи осіб. Потрібно говорити про процесуальний захист адвоката від неправомірного тиску, зокрема з боку правоохоронних органів, якщо останні починають відчувати небезпеку у зв’язку з можливим програшем процесу. А особливо якщо такий процес перебуває десь на контролі.

Правоохоронні органи мають безліч можливостей для того, щоб ускладнити життя адвокату: від фабрикування справ проти нього до банальних обшуків. Зазвичай це сигнал того, щоб адвокат або вийшов зі справи, або змінив свою процесуальну поведінку. Загроза життю та здоров’ю адвоката, не пов’язана з діяльністю правоохоронців, не більша за загрозу життю та здоров’ю будь-якого громадянина, який живе в нашій країні.

«Треба ставитися до своєї роботи з повною відповідальністю, працювати, засукавши рукави»

— Коли в 2012 році приймався новий КПК, серед інших його позитивних моментів ви називали розподіл правопорушень на кримінальні проступки й злочини. Нині до цієї теми вирішили повернутися нові реформатори. Для чого необхідна така реформа кримінального права?

— Моє ставлення не змінилося з того часу. Я вважаю: для того щоб кримінальний процес і виконання функцій держави у кримінальному процесі, тобто притягнення істинно винних до кримінальної відповідальності та захист суспільства від посягань, виконувалися дієво, необхідно розподіляти ресурси держави між напрямами, за якими діють правоохоронці.

Загальновідомо, що «Особлива частина» КК є неструктурованою, а отже, незрозумілою. Там перемішані правопорушення, які становлять значну суспільну небезпеку, і злочини, які такої небезпеки не несуть. Частина останніх також міститься у Кодексі про адміністративні правопорушення. Ці два кодекси повинні бути систематизовані в такий спосіб, щоб частина злочинів все ж таки перейшла до розряду кримінальних проступків. Це зекономить час і ресурси всім учасникам кримінального провадження, не говорячи вже про нервове напруження обвинуваченого та його адвоката, які зітхнуть від цього з полегшенням.

Особа часто потерпає не від того, що вона може нести якесь покарання, а від невизначеності, від нерозумності строків провадження, під час якого вона перебуває під суттєвим тиском. Все це може призвести також і до перегляду принципів призначення покарань, які сьогодні незрозумілі з кодексів.

— З урахуванням згаданих правових негараздів охарактеризуйте алгоритм успіху сучасного адвоката. Як побудувати свою роботу так, щоб представляти інтереси клієнта максимально ефективно?

— Кожен адвокат повинен пам’ятати, що в кримінальному процесі дрібниць немає. Навіть якщо здається, що це дрібниця, в ході процесу вона може бути використана стороною обвинувачення й стати несподіванкою, яка переверне перебіг процесу, хоча адвокат і буде впевнений, що обрав виграшну стратегію. Враховуючи те, що в кримінальному процесі вирішується доля людини, треба ставитися до своєї роботи з повною відповідальністю, працювати, засукавши рукави.