Суддя Слов’яносербського райсуду Луганської обл. С. Мицик:

«Шанс повернути заборгованість з виплати винагороди є хіба що за умови звернення до ЄСПЛ»

Дехто з володарів мантій із зони проведення АТО збирається захищати свої «фінансові права» в суді. На яке рішення вони розраховують? Чи сподіваються знайти справедливість у національних судах? З такими запитаннями журналістка «ЗіБ» звернулася до Світлани МИЦИК зі Слов’яносербського районного суду Луганської області, який припинив свою діяльність через бойові дії. Майже 2 роки тому в неї завершився 5-річний строк призначення на посаду, а з кінця вересня 2015-го суддя не отримує зарплати.

«Прикріплення було формальним, необхідним для створення механізму для виплат зарплат»

— Світлано Анатоліївно, розкажіть, будь ласка, коли ваш суд припинив роботу?

— Наш суд припинив роботу у вересні 2014 року. Слов’яносербський райсуд Луганської області перебуває в зоні проведення АТО. Я, залишаючись вірною присязі судді, яку дала українському народові, змушена була переселитися з постійного місця проживання — смт. Слов’яносербська — на територію, підконтрольну українській владі. При цьому все своє майно залишила вдома.

— Чи отримували винагороду після припинення роботи установи, коли ви ще не були прикріплені до іншого суду?

— Так, отримувала.

— До якої установи вас прикріпили? Чи ходили на роботу, отримували заробітну плату?

— Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів від 9.04.2015 мене та інших суддів місцевих судів Луганської області, які не можуть здійснювати свої повноваження через проведення АТО, прикріпили до Рубіжанського міського суду Луганської області. В установі тимчасово прикріпленим суддям (73 особам) не створили робочих місць. Суддів не внесли до штату Рубіжанського міськсуду, адже в приміщенні, розрахованому на 14 суддів (за штатним розписом), також було розміщено всіх працівників теруправління Державної судової адміністрації в Луганській області. Неможливо не тільки працювати, а й одночасно перебувати в приміщенні суду ще 73 особам. Фактично це прикріплення було формальним, необхідним для створення механізму для виплат суддям зарплат. Всі ми, судді-переселенці із зони АТО, не хочемо просто отримувати винагороду. Ми маємо велике бажання працювати й отримувати гроші саме за свою працю! До речі, всі державні органи (крім судових) централізовано та оперативно змогли вирішити питання про виведення організацій та людей, що в них працювали, з територій, де проводилися бойові дії, працевлаштували та створили робочі місця.

— Чи зверталися до ВККС із заявою про переведення до іншого суду?

— Так, 29 грудня 2014-го я звернулась до комісії щодо переведення на посаду судді до іншого суду та надала всі необхідні документи. Але отримала відмову з посиланням на те, що відповідно до стст.73, 80 закону «Про судоустрій і статус суддів», ураховуючи, що 5-річний строк, на який мене було призначено, закінчився (13 травня 2014 року), відсутні визначені законом підстави для мого переведення. Воно можливе тільки після обрання безстроково.

«Обмеження виплат 6-місячним строком є неконституційним»

— Після закінчення строку прикріплення ви втратили право отримувати винагороду. З якого часу не отримуєте зарплату? До яких наслідків це призвело?

— Вважаю, що право отримувати суддівську винагороду я не втратила та повинна отримувати виплати, передбачені ч.3 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів». Згідно із ч.2 ст.22 Конституції при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Отже, обмеження виплат 6-місячним строком є неконституційним. З 29 вересня 2015 року я не отримую винагороду, яка є моїм єдиним засобом до існування, враховуючи вимоги щодо несумісності, встановлені для суддів чинним законодавством України.

Нині я не в змозі не тільки наймати житло та сплачувати комунальні послуги, а й придбати продукти харчування, ліки, предмети першої необхідності. Маючи статус професійного судді, я доведена органами влади до принизливого становища та змушена позичати гроші для придбання їжі, ліків у своїх родичів та знайомих.

— Скільки коштів заборгувала вам держава? Чи є шанс їх повернути?

— За моїми розрахунками, у зв’язку з ненарахуванням та невиплатою винагороди ДСАУ за період з 29.09.2015 до 20.01.2016 р. сума заборгованості без утримання податків становить 51148,99 грн. З таким ставленням органів влади шанс повернути заборгованість з виплати винагороди є хіба що за умови звернення до Європейського суду з прав людини (звісно, після проходження всіх інстанцій в Україні).

«Дії парламенту не піддаються жодному логічному поясненню»

— До яких органів ви вже зверталися по захист прав?

— Щодо вирішення питань обрання мене на посаду безстроково та невиплати винагороди я неодноразово зверталася до Ради суддів, ВККС, ДСАУ та ТУ ДСАУ в Луганській області, Верховного Суду, Президента, Голови Верховної Ради, Комітету ВР з питань правової політики та правосуддя. Єдиною, хто дійсно, на мою думку, взяв це складне питання на контроль, була уповноважений ВР з прав людини. Всі інші органи обмежувалися лише формальними однотипними відписками, хоча саме вони наділені повноваженнями щодо розв’язання проблеми.

— Яку відповідь дала РСУ?

— Я тричі зверталася до ради щодо тривалого необрання безстроково та невиплати винагороди. Отримала лише одну відповідь, з якої вбачається: РСУ звернулася до ДСАУ з проханням надати інформацію щодо вирішення складних питань, які я порушую у зверненні до ради. Реальна допомога РСУ — це прийняття рішення від 23.12.2014 №76, яким ДСАУ зобов’язано здійснювати виплату винагороди суддям із зони проведення АТО до моменту переведення до іншого суду.

— Чи плануєте звертатися до суду? Хтось з колег уже звертався з позовами щодо стягнення заборгованості? Яким був результат?

— Позов підготувала й найближчим часом планую звернутися до суду. Деякі колеги вже зверталися до суду. Наскільки мені відомо, рішення зовсім протилежні.

— І наостанок таке запитання: на вашу думку, чому парламент не погодився підтримати ідею, закладену в проекті закону №3328, щодо надання права суддям із зони проведення АТО «безстрокового» прикріплення до певного суду?

— Дії парламенту, який на законодавчому рівні створив правовий колапс (з одного боку, для отримання виплат вимагають переведення до іншого суду, а з другого — переведення неможливе до обрання безстроково), не піддаються жодному логічному поясненню. Справа навіть не в тому, що парламент не проголосував за проект №3328, а в тому, що він свідомо не голосує проект постанови про обрання суддів безстроково. Якщо б ВР прийняла постанову, ми змогли б перевестися до інших судів, працювати та отримувати не тільки зарплату, а й відповідні доплати.

Нині ж законодавець поводиться так, начебто нас узагалі не існує (судді-«п’ятирічки» та судді, обрані безстроково, мали змогу перевестися до інших судів, а ми — ні). До речі, 21 травня минулого року ВР прийняла постанову про обрання безстроково деяких суддів, та серед них не було жодного судді-переселенця із зони проведення АТО, документи яких з травня 2014-го перебувають у парламенті. Вже у жовтні 2015 року Голова ВР публічно оголосив про перезавантаження судової системи шляхом неголосування за проект постанови про обрання суддів безстроково. Вважаю, такими діями парламент підриває авторитет не тільки судової влади, а й держави в цілому.

Насамкінець хочу щиро подякувати колегам — суддям місцевих судів загальної юрисдикції з усіх куточків України, які в ці скрутні часи підтримують нас морально та виступають з пропозиціями матеріальної допомоги. Шановні колеги, знайте: для нас дуже важлива ваша підтримка.