На сторожі дисципліни

Порушників, які намагаються уникнути військової служби, суди звільняють від реального відбування покарання, призначаючи їм випробувальні терміни.

У Бориспільському міськрайонному суді Київської області узагальнили практику застосування законодавства щодо злочинів проти встановленого порядку несення військової служби за ІІ півріччя 2014 — І півріччя 2015 року.

Порядок несення та проходження військової служби — це сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі життя і бойової діяльності військ, закріплених у законах, військових статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та інших законодавчих актах.

Безпосереднім об’єктом конкретного злочину є відносини військової служби, проти яких спрямоване діяння.

За період, що аналізується, було розглянуто 2 справи зазначеної категорії.

Так, вироком суду затверджено угоду про визнання вини Особою 1, укладену між прокурором та підозрюваним. За цим документом останнього визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.409 Кримінального кодексу, призначено йому покарання у вигляді 2 років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК установлено випробувальний строк 1 рік із покладенням обов’язків відповідно до ст.76 КК. Суд урахував, що Особа 1, не бажаючи проходити військову службу, вводив в оману свого безпосереднього начальника, повідомляючи йому завідомо неправдиву інформацію про свій стан здоров’я.

Іншим вироком Особу 2 визнано винним у дезертирстві, призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки та на підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробувальним строком 2 роки. Суд узяв до уваги те, що призваний на службу та призначений наказом командира на посаду стрільця взводу охорони роти охорони Особа 1, діючи з прямим умислом, бажаючи ухилитися від виконання обов’язку, самовільно, без поважних причин залишив місце дислокації військової частини. Пізніше він був затриманий працівниками міліції.

Обидва вироки не оскаржувались. Складних питань щодо вирішення справ не виникало. Водночас існує необхідність ужиття заходів для формування єдиної судової практики щодо цієї категорії проваджень. Для цього рекомендується постійно вивчати матеріали Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини.