Позбавлення доплат неприпустиме
Зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено або скасовано шляхом унесення змін до законодавства. Такі положення містить рішення Ради суддів України від 2 жовтня 2015 року №107, текст якого публікує "Закон і Бізнес".
Рада суддів України
Рішення
2 жовтня 2015 року м. Київ №107
Щодо звернення Березнегуватського районного суду Миколаївської області
Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів — голови комітету бюджетного планування, фінансового та матеріально-технічного забезпечення Моніча Б.С. щодо звернення Березнегуватського районного суду Миколаївської області, Рада суддів
ВСТАНОВИЛА:
До Ради суддів надійшло звернення Березнегуватського районного суду Миколаївської області щодо виплати суддівської винагороди судді цього суду, у якої припинилися повноваження у зв’язку із закінченням п’ятирічного терміну призначення на посаду судді вперше.
Розглянувши дане звернення, РСУ вважає вказати на наступне.
12 лютого 2015 року Верховною Радою прийнятий закон «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII, яким в новій редакції викладений закон «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VІ.
Вказаний закон набрав чинності 28.03.2015.
Частиною 10 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Така норма безумовно погіршує становище судді у порівнянні з попередньою редакцією закону «Про судо-
устрій і статус суддів», яка не містила подібної норми. Статтею 129 закону «Про судоустрій і статус суддів» в редакції закону №2453-VI, яка раніше визначала питання виплати суддівської винагороди, не було передбачено обмежень у виплаті суддівської винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя.
РСУ зазначає, що питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду.
Так, Конституційний Суд у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об’єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
До цього Конституційний Суд неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.99 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1.12.2004 №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22.05.2008.
Крім того, в рішенні від 3.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довіч-
ного грошового утримання суддів у відставці) КС зазначив, що положення Конституції стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади.
Визначені Конституцією та законами гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.98, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п.6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п.6.4).
Таким чином, виходячи із вищезазначених положень, зміст та обсяг досягнутих суддями соціальних гарантій не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до законодавства.
Аналогічної правової позиції при розгляді адміністративних спорів додержується і Верховний Суд, рішення якого є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідний нормативно-правовий акт.
З огляду на вказане, РСУ зазначає про неприпустимість зменшення досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення у зв’язку із внесенням змін до закону «Про судоустрій і статус суддів» законом «Про право на справедливий суд» та вважає необхідним звернутись до суб’єктів законодавчої ініціативи щодо внесення до останнього положення про збереження суддями, які не здійснюють правосуддя, права на отримання доплат до посадового окладу.
Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.152 Конституції, закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.
Положення ч.10 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» в редакції закону №192 неконституційними не визнавалися, а тому мають бути дотримані при нарахуванні суддівської винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя у зв'язку із закінченням п'ятирічного терміну призначення на посаду судді вперше.
На підставі викладеного Рада суддів
ВИРІШИЛА :
1. Звернутись до суб’єктів законодавчої ініціативи — Президента, Кабінету Міністрів та народних депутатів з пропозицією щодо внесення до закону «Про судоустрій і статус суддів» норми про збереження за суддями, які не здійснюють правосуддя, права на отримання доплат до посадового окладу.
2. Звернутись до Верховного Суду щодо розгляду питання про направлення подання про визнання неконституційними положень ч.10. ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо обмеження розміру суддівської винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя.
Головуючий на засіданні — голова Комітету адміністрування та організаційного забезпечення діяльності суду РСУ
Г.АЛЕЙНІКОВ