Закон і Бізнес


Рівність сторін у розумінні ЄСПЛ

Верховний Суд України визнав, що порушив право на захист


№39 (1233) 26.09—02.10.2015
7930

Відмова Верховного Суду України у задоволенні клопотання про виклик на засідання для дачі пояснень призвела до непропорційного обмеження права засудженого на захист. Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини, з чим мусив погодитись ВСУ в постанові від 6 липня 2015 року №5-75кс15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".


Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

6 липня 2015 року                             м.Київ                                            №5-75кс15

Верховний Суд України у складі:

головуючого: судді-доповідача Канигіної Г.В.,

суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Глоса Л.Ф.,

               Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І.,

               Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р.,

               Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А.,

               Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л.,

               Охрімчук Л.І., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М.,

               Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

               Скотаря А.М., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Школярова В.Ф.,

               Яреми А.Г.,

за участю: прокурора Генеральної прокуратури Курапова М.В.,

                        засудженого Особи 3 у режимі відеоконференції,

                        захисника Особи 4,

розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою засудженого Особи 3 про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом,

УСТАНОВИВ:

Апеляційний суд Дніпропетровської області вироком від 16.12.2005/ Особу 3, Інформація 1, уродженця м.Новоекономічне Донецької області, мешканця м.Апостолове Дніпропетровської області, засудженого  24.04.92 Дніпропетровським обласним судом за ч.2 ст.81, ч.2 ст.84, ч.2 ст.118, ч.4 ст.117, ст.42 Кримінального кодексу 1960 року до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років, звільненого 3.08.2001 по відбуттю строку покарання, визнав винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п.9 ч.2 ст.115, ч.2 ст.152, ч.2 ст.153, ч.1 ст.187, ч.2 ст.185 Кримінального кодексу, та призначив покарання за: п.9 ч.2 ст.115 КК у вигляді довічного позбавлення волі; ч.2 ст.152 КК у вигляді позбавлення волі на строк 10 років; ч.2 ст.153 КК у вигляді позбавлення волі на строк 7 років; ч.1 ст.187 КК у вигляді позбавлення волі на строк 5 років; ч.2 ст.185 КК у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 3 призначено остаточне покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Постановлено стягнути з Особи 3 на користь держави 70 грн. 54 коп. судових витрат за проведення судової експертизи.

Вирішено питання про речові докази.

Суд визнав Особу 3 винуватим та засудив за те, що він 22.06.2005 приблизно о 16 годині в стані алкогольного сп’яніння на автобусній зупинці, розташованій на відстані 15 метрів від повороту на автодорогу Зеленодольськ — П’ятихатки з автодороги Кіровоград — Запоріжжя Апостолівського району Дніпропетровської області, побачивши Особу 5, примусив її зайти до лісосмуги неподалік зупинки, де, діючи повторно, з погрозою застосування фізичного насильства спочатку згвалтував потерпілу, а потім задовольнив статеву пристрасть неприродним способом.

Після цього, приблизно о 16 год. 10 хв., на тому ж місці Особа 3 вчинив напад на Особу 5 та з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерпілої, заволодів належними їй ювелірними виробами на суму 375 грн.

Із метою приховання злочинів, вчинених щодо Особи 5, у засудженого виник намір на умисне протиправне заподіяння смерті Особи 5, для чого він правою рукою обхватив її за шию і з силою стиснув, внаслідок чого потерпіла втратила свідомість і впала на землю.

Під час падіння у Особи 5 із піджака випав мобільний телефон марки «Самсунг Х-100» вартістю 879 грн. Скориставшись тим, що потерпіла була без свідомості, Особа 3 таємно викрав цей мобільний телефон.

Із метою доведення до кінця свого наміру на вбивство Особи 5, приблизно о 16 год. 15 хв. на тому самому місці засуджений відірвав один кінець шнура від парасольки, що належала потерпілій, обв’язав його навколо шиї Особи 5, затягнув вузол та підвісив потерпілу на дереві.

У результаті дій Особи 3 настала смерть Особи 5 від стискання органів шиї петлею.

Верховний Суд ухвалою колегії суддів Судової палати з кримінальних справ від 18.04.2006 касаційну скаргу засудженого Особи 3 залишив без задоволення, а вирок апеляційного суду — без змін.

Касаційний розгляд відбувався без участі засудженого, оскільки суддя-доповідач постановою від 27.03.2006 відмовив у задоволенні клопотання Особи 3 про його виклик у судове засідання.

14.04.2006 засуджений Особа 3 звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини, у якій зазначав, що під час провадження у справі щодо нього були порушені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішенням Суду у справі «Чопенко проти України» від 15.01.2015, яке набуло статусу остаточного 15.04.2015, констатовано порушення п.1 ст.6 у поєднанні з пп.«с» п.3 ст.6 конвенції у зв’язку з відсутністю доступу до захисника на початку розслідування та можливості брати участь у засіданні суду касаційної інстанції.

У заяві засуджений Особа 3 порушує питання про перегляд вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.12.2005 та ухвали колегії суддів Судової палати з кримінальних справ ВС від 18.04.2006 щодо нього на підставі п.4 ч.1 ст.445 Кримінального процесуального кодексу у зв’язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

На обгрунтування підстав для перегляду судових рішень ВС засуджений у заяві посилається на рішення Суду у справі «Чопенко проти України» від 15.01.2015 (заява №17735/06).

Указуючи на порушення конвенції, констатовані у наведеному вище рішенні, та даючи свою оцінку доказам у справі, засуджений наполягає на непричетності до вчинення злочинів, за які його засуджено. Просить скасувати вирок апеляційного суду та ухвалу касаційного суду, а справу направити на новий розгляд до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, засудженого Особу 3 та захисника Особу 4, які висловили доводи на підтримання заяви, прокурора, який вважав, що вимоги заявника слід задовольнити частково: скасувати рішення касаційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, дослідив матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорив доводи заяви й дійшов висновку про таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.445 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті Верховним Судом з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розд.І конвенції (ст.1 конвенції).

Правовими гарантіями держави є внормовані і формалізовані нею обов’язкові принципи (норми), які забезпечують реалізацію прав і свобод відповідно до нормативних приписів їх здійснення, а також охорону та захист.

Відповідно до положень ст.6 конвенції: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (пункт 1); кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або — за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (пп.«с» п.3).

За змістом ст.46 конвенції держава Україна зобов’язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Суду проти України, регулює закон від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі гл.3 закону констатоване Судом порушення конвенції може бути виконане шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. Відповідно до ст.10 зазначеного закону додатковими заходами індивідуального характеру є:

а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення конвенції;

б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом:

а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі;

б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Як убачається із матеріалів кримінальної справи, 22.06.2005 було вчинено злочини щодо Особи 5, а 23.06.2005 — виявлено труп потерпілої.

27.06.2005 Особа 3 написав явку з повинною. 28.06.2005 він дав пояснення з приводу вчинених щодо Особи 5 злочинів без участі захисника. Того ж дня щодо Особи 3 було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК, та затримано його в порядку, передбаченому ст.115 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року.

28.06.2005 Особі 3 було призначено захисника Особу 6 та допитано його як підозрюваного за її участю.

Усі подальші слідчі дії, у тому числі й ті, під час яких Особа 3 давав визнавальні показання, проводилися за участю захисників.

Визнаючи порушення п.1 ст.6 у поєднанні з пп.«с» п.3 ст.6 конвенції у зв’язку з відсутністю доступу до захисника на початку розслідування, Суд зазначив, «що хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективну юридичну допомогу захисника, який, у разі необхідності, призначається офіційно, не є абсолютним, воно є однією з основних ознак справедливого судового розгляду».

Суд також зазначив, що, даючи початкові визнавальні показання, засуджений міг не повністю усвідомлювати їхню значущість, оскільки пред’явлені йому спершу обвинувачення стосувалися лише умисного вбивства без обтяжуючих обставин, і ці показання становили частину матеріалів справи.

Висловивши міркування, що визнавальні показання не були єдиною підставою для визнання заявника винним, Суд дійшов висновку, що «за відсутності будь-якого судового рішення щодо ролі початкових свідчень, отриманих від заявника у порушення його права на правовий захист та включених до матеріалів справи, це порушення не було виправлено у рамках судового провадження».

У рішенні Суду також констатовано порушення п.1 ст.6 у поєднанні з пп.«с» п.3 ст.6 конвенції у зв’язку з відсутністю у заявника можливості брати участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Із матеріалів справи випливає, що 10.01.2006 засуджений Особа 3 подав касаційну скаргу на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.12.2005 щодо нього. На адресу ВС касаційна скарга надійшла 31.01.2006.

Після виконання Апеляційним судом Дніпропетровської області вимог ст.351 КПК 1960 року та призначення розгляду касаційної скарги Особи 3 на 18.04.2006 матеріали кримінальної справи було направлено до ВС.

17.02.2006 Особа 3 подав клопотання до ВС, в якому просив викликати його у судове засідання для дачі пояснень.

Суддя-доповідач постановою від 27.03.2006 відмовив у задоволенні клопотання Особи 3 про його виклик у судове засідання, мотивувавши своє рішення тим, що клопотання, подане засудженим за межами строку на касаційне оскарження вироку, та керуючись положеннями ст.391 КПК 1960 року в редакції закону від 12.01.2006.

18.04.2006 касаційний розгляд відбувся без участі засудженого.

Суд зазначив, що, відмовивши у задоволенні клопотання заявника про виклик його у судове засідання для дачі пояснень, Верховний Суд без жодних обгрунтувань просто послався на відповідні положення КПК 1960 року, чинні на час постановлення ухвали. Проте редакція положення, на яке посилався Верховний Суд, набрала чинності тоді, коли скарга заявника вже знаходилася на розгляді ВС.

Суд дійшов висновку, що відмова ВС у задоволенні клопотання Особи 3 про виклик його на засідання суду касаційної інстанції для дачі пояснень призвела до непропорційного обмеження його права на захист, а з огляду на присутність представника прокуратури — до порушення принципу рівності сторін. Це не відповідало гарантіям справедливого суду, закріпленим у п.1 та пп.«с» п.3 ст.6 конвенції.

Відповідно до положень ч.3 ст.455 КПК за наявності підстави, передбаченої п.4 ч.1 с.445 КПК, Верховний Суд має право у тому числі скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Враховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2015 у справі «Чопенко проти України», констатовані ним порушення конвенції, які були допущені й судом першої інстанції, ВС дійшов висновку, що обов’язок держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану Особи 3 можливе шляхом скасування як рішення касаційної інстанції, так і вироку суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.453, 454, 455 КПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву засудженого Особи 3 задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.12.2005 та ухвалу колегії суддів Судової палати з кримінальних справ ВС від 18.04.2006 щодо Особи 3 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 КПК.