Закон і Бізнес


De facto — не завжди de jure

Яким вимогам має відповідати соціальний факт, аби вважатися юридичним?


№27 (1221) 04.07—10.07.2015
ВАЛЕНТИН ГОЛОВЧЕНКО, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України
17525

В ситуації, коли в нашій державі відбуваються антитерористична операція, люстрація, боротьба з корупцією, перерозподіл власності, вибори і перевибори різних рівнів, безліч інших, раніше невідомих суспільству явищ, встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян, набуває надзвичайної актуальності й загальнодержавної ваги. З огляду на те, з якою легкістю багатьом резонансним подіям коментатори й експерти різного штибу дають надто сумнівну і невиважену оцінку, спробуємо пригадати, що являють собою юридичні факти і чим вони відрізняються від іншої інформації або банальної брехні.


Чим «факт» відрізняється від «юридичного факту»?

Зазвичай під юридичними фактами розуміють обставини, з якими норми права пов’язують настання правових наслідків — установлення, зміну, припинення або інші трансформації правовідносин. Встановлені й зафіксовані належним чином юридичні факти набувають відповідного значення — правовстановлюючого, правозмінюючого і правоприпиняючого.

Отже, факти багатоманітної дійсності стають юридичними за умови, що вони породжують певні правові відносини або приводять їх у рух. У реальному побуті юридичні факти надзвичайно різноманітні. Їх аналізу (соціальних подій, правомірних і протиправних явищ і діянь, договорів, актів, часових значень тощо) присвячена велика кількість наукової літератури та судових рішень.

Юридичний факт — це явище соціального порядку. Він є лише одним із видів усіх можливих соціальних фактів. За визначенням тлумачного словника української мови, факт — це дійсна, невигадана подія, дійсне явище; те, що сталося, відбулося насправді. Для того щоб ті чи інші соціальні факти набули правової природи, тобто стали юридичними, необхідно дотриматися певних вимог, які у сукупності і характеризуватимуть останні як підстави для здійснення учасниками правовідносин своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Щоб соціальний факт вважався юридичним, він повинен відповідати певним вимогам. По-перше, це має бути факт реальної дійсності, не вигадана подія, а явище матеріального світу. Такий факт повинен відбутися насправді, чи принаймні тривати (продовжуватись) і на даний момент.

Натомість оціночні судження в багатьох випадках грунтуються не на правових, а на політичних, меркантильних і корпоративних інтересах, в основі яких буває не тільки правовий нігілізм, невігластво, а й емоції. Останні недоречні, коли посадовець, здавалось би, високого юридичного фаху розголошує таємницю слідства і за відсутності обвинувального вироку публічно визнає людину злочинцем. Не можна навіть припустити, що оратори з вищою юридичною освітою не знайомі зі змістом ст.62 Конституції.

Зрозуміло, що в аморальні часи важко бути моральним. Але принцип верховенства права, за яким сила права, а не право сили, має бути однаковим і обов’язковим для усіх — прокурорів, суддів, політичних діячів, депутатів, «пересічних» громадян незалежно від ситуацій, емоцій і кон’юнктурних мотивацій.

Вигадані явища чи події, що можуть прогнозуватися, і навіть якщо їх виникнення у майбутньому не викликає сумнівів, не можуть розглядатися як юридичні факти (матеріальний критерій). По-друге, юридичний факт повинен бути відображений у нормі права і визначати її гіпотезу. Саме зав­дяки правовим нормам з усієї безлічі соціальних фактів виділяється певна їх частина, яким і надається юридичне значення (правовий критерій). Третя ознака юридичного факту (сутнісний критерій) характеризується тим, що з їх появою виникають, змінюються або припиняються правові відносини, і це у кінцевому результаті призводить до відповідних юридичних наслідків.

Серед життєвих обставин, визначених гіпотезами правових норм у формі юридичних фактів, існують такі підстави для виникнення, зміни чи припинення правовідносин, які властиві окремим галузевим правовим відносинам. Водночас є й такі юридичні факти, що мають загальноюридичне значення і застосовуються або всіма галузями права (народження, смерть людини), або більшістю (правопорушення).

Можна виділити юридичні факти, притаманні кільком суміжним галузям права. Наприклад, договір є підставою для виникнення цивільних і трудових правовідносин, адміністративний акт — адміністративних і фінансових правовідносин і т.ін. У більшості випадків конкретизація юридичних фактів найкраще проявляється за їх галузевою приналежністю. Тобто кожна з галузей права оперує власними, тільки їй властивими, юридичними фактами.

Встановлення і фіксація юридичних фактів

Життєві обставини, перш ніж вони набудуть юридичного значення, мають бути належним чином встановлені. Встановлення і фіксація юридичних фактів — одна з традиційних проблем юридичної науки і практики, відповідно, їй приділяється увага майже в усіх галузевих юридичних науках. У загальній теорії держави і права ця проблема є одним з окремих напрямів досліджень.

Встановити юридичний факт означає підтвердити або з’ясувати істину. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» під істиною розуміється те саме, що й правда. Це достовірне знання, яке об’єктивно відображає реальну дійсність.

Отже, надаючи життєвій обставині чи явищу юридичного значення, суд або інший уповноважений на це орган підтверджує правдивість конкретної обставини чи явища, доводить, що вона насправді відбулася або реально існує. Тобто поняття «юридичний факт» та «об’єктивна істина» тотожні за своїм значенням, хоча і мають деякі властиві їм особливості.

Юридичні факти повинні обов’я­зково бути зафіксованими, оформленими у встановленому порядку, викликати передбачені законом правові наслідки. Оформлення фактів означає не тільки реєстрацію, а й їх встановлення за передбаченою законом процедурою чи процесуальною формою. Законодавством визначені органи, до компетенції яких входить фактозакріп­лювальна діяльність.

Юридичними фактами можуть виступати лише такі соціальні обставини, наявність чи відсутність яких можна з точністю встановити і закріпити формально. Наприклад, юридичними фактами інколи без належної аргументації визнаються такі явища, як «старість», «творчість», «здоров’я» і т.п. Є сумніви, що ці обставини є настільки істотними, щоб вважати їх юридичними фактами.

Найчастіше юридичні факти поділяють на дії і події. Дії — вчинки людини, акти державних органів та інше. Події — явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини.

Дії поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні дії відповідають імперативам юридичних норм, у яких виражена правомірна (з огляду на чинне законодавство) поведінка. Неправомірні — суперечать правовим розпорядженням, заподіюють шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Сенс такого розподілу полягає в тому, що ним охоплюються дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку, договори, дії, адміністративні акти, пов’язані з «нормальними» правовими відносинами, з другого — проступки і злочини, що породжують потребу в правоохоронній і правозахисній діяльності.

Особливістю цивільно-процесуальних юридичних фактів як передумов процесуальних правовідносин є те, що їх динаміка пов’язана не з одним юридичним фактом, а з певним юридичним складом, тобто з їх сукупністю, необхідною для виникнення правових наслідків, зазначених у нормі права. Тому, крім теоретичного осмислення проблеми вибору і конкретизації юридичних фактів як елементів механізму правового регулювання, актуальним залишається дослідження практичних питань в означеній сфері.

Процесуальні можливості

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядають районні (міські) суди за заявами громадян за місцем їх проживання. Відповідно до ст.256 Цивільного процесуального кодексу суд розглядає справи про встановлення:

• родинних відносин між фізичними особами;

• перебування фізичної особи на утриманні;

• каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

• реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

• проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

• належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті;

• народження або смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації факту народження.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення.

Позовна заява про встановлення факту має відповідати загальним вимогам цивільно-правового судочинства. Крім того, у позовній заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують даний факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в ній обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Відповідно до ст.234 ЦПК в порядку окремого провадження суди вправі встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, наприклад факти усиновлення, визнання батьківства, реєстрації батьківства тощо.

Висновки і завдання

Юридичними фактами вважаються лише ті соціальні факти (конкретні життєві обставини), які:

• передбачені нормами права;

• визначають конкретний зміст прав і обов’язків фізичних і юридичних осіб;

• поширюють, звужують або припиняють дію норми права на конкретну ситуацію;

• породжують правові відносини, внаслідок чого може відбуватися їх трансформація (зміна або припинення).

За галузевою особливістю, юридичними наслідками, характером, складом, обсягом юридичні факти класифікують за значною кількістю притаманних їм ознак.

Для визнання соціального факту (конкретної життєвої обставини) фактом юридичним має відбутися визначена законом процедура встановлення і фіксації. Таку процедуру можна розглядати як феномен, що одночасно віддзеркалює і процес окремого провадження, і важливу правову гарантію, з якої починається захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Процедура встановлення і фіксації, сам акт фіксації факту, що має юридичне значення, відіграють відправну роль у правовідносинах і взаємодії між собою різних галузей права — цивільного, кримінального, адміністративного, трудового, медичного, податкового, права соціального захисту, норми яких мають конституційне підгрунтя.

Враховуючи недостатню теоретичну визначеність системи фіксації юридичних фактів, подальший аналіз цього феномену можна вважати актуальним дослідницьким завданням юридичної науки.