За межами континентального права

Влада готується ліквідувати господарські суди всупереч європейській практиці

Підготовлений урядовцями проект судової реформи суперечить традиціям європейського права. Адже судочинство країн ЄС передбачає розгляд справ у спеціалізованих судах, проте запропоновані зміни призведуть до ліквідації спеціалізації.

Традиції Старого світу

Забезпечення незалежності судової влади є пріоритетним напрямом судової реформи. Як зазначається в щотижневому аналітичному віснику Міжнародного центру перспективних досліджень Inside Ukraine, Президент Петро Порошенко не презентував власного бачення конституційної реформи. Адже, крім проблеми поділу влади між центром і регіонами, на порядку денному стоять питання забезпечення незалежності судової влади, зміни ролі прокуратури, а також побудови нових відносин у трикутнику «Президент — Верховна Рада — Прем’єр».

Вітчизняне законодавство за своїм типом належить до континентальної правової системи, ознакою якої є наявність великої кількості кодифікованих нормативних актів, а формується частково на основі норм «соціалістичного права», властивого всім пострадянським країнам, а частково — на засадах європейського права. Проте право Європейського Союзу — це особ­лива система, норми якої регулюють суспільні відносини, що складаються в ході інтеграційних процесів. Ця система виникає й формується не сама по собі, а в нерозривному зв’язку та взаємодії з інтеграційними процесами внутрішньоєвропейського ринку, політичною системою Євросоюзу.

Взаємодія на рівнях «держава», «економіка», «право», «державна економічна політика», «державне регулювання економіки», «правове регулювання», а також макроекономічного та мікроекономічного чинників у змісті певної правової системи спричиняє потребу окремої галузі права, правового інституту в матеріальному праві, форми їх реалізації в процесуальному праві, способу здійснення правосуддя.

Світова практика

У країнах англо-американської правової системи господарсько-адміністративне право не є самостійною галуззю (це, зокрема, США, Канада, Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Сінгапур). Інший підхід у країнах з континентальною системою права, що базується на римському праві. У таких країнах, як Австрія, Німеччина, Франція, Швейцарія, у більшості країн Центральної та Східної Європи, а також частково в державах Азії (Японії, Китаї, Тайвані й Південній Кореї) господарсько-адміністративне право формується в самостійну галузь. Воно виникає, коли держава прагне внормувати правовідносини суб’єктів господарювання. У такому випадку правове регулювання зводиться до законодавчого й адміністративного впливу на економічних суб’єктів під час окреслення й досягнення економічних цілей, оскільки фундаментальне (базисне) значення економіки для забезпечення потреб населення є пріоритетним в європейському праві. Структурна особа економіки — це здебільшого підприємець, економічна свобода якого відповідно до Європейської хартії про основні права регулюється нормами господарсько-адміністративного права.

Як пояснюють науковці, господарське право ЄС є складовою і приватного, і публічного права. Наприклад, господарське право Німеччини визначено як сукупність приватно-правових, кримінально-правових і публічно-правових норм і заходів, за допомогою яких держава впливає на правовідносини учасників економічного процесу між ними й державою.

Судові системи країн ЄС побудовані на принципах зовнішньої та внутрішньої спеціалізації відповідно до економічної розгалуженості й мають багато ланок. Так, судова система Франції складається з громадських судів, у яких розгляд незначних справ здійснюють непрофесійні судді — медіатори (посередники). Суди загальної юрисдикції розглядають кримінальні й цивільні справи, спеціальні — розглядають справи з участю відповідного суб’єкта — неповнолітніх, військово­службовців тощо, також функціонують адміністративні суди, суди присяжних. Як квазісудові органи діють суди бюджетної та фінансової дисципліни.

Схожа структура судової системи Німеччини. Кожне відгалуження її судової влади (крім конституційної юрисдикції) має кілька інстанцій: чотири інстанції загальних судів (територіальні суди загальних судів як нижчий рівень, кілька земельних судів, Вищий земельний суд і Федеральна судова палата), три — у більшості інших судів (крім територіальних), дві інстанції — у фінансових судів.

У зв’язку з процесами глобалізації та інтеграції функціонують також наднаціональні інститути — Гаазький суд ООН, Міжнародний кримінальний суд, Європейський суд з прав людини та ін.

Змішана модель

Виконання рішення Верховного Суду, прийнятого за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Останні зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями ВС (ст.111²⁸ Господарського процесуального кодексу).

З прийняттям закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», відповідно до ст.17 якого суд застосовує під час розгляду справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Євросуду, постає питання про прецедент не тільки стосовно рішень вищих судів України, а й рішень ЄСПЛ. Про необхідність посилання на вердикт останнього в мотивувальній частині рішення йдеться й у постанові пленуму Вищого господарського суду «Про судове рішення» №6 від 23.03.2012.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що на сучасному етапі розвитку української судової системи спостерігається тенденція до поєднання (змішаності) в правозастосуванні ознак континентальної й англосаксонської систем права, векторне спрямування яких визначається як «радянське соціалістичне право» в минулому та європейське право в майбутньому.

Підготовка до змін

Нещодавно суди отримали для ознайомлення проект «Про внесення змін до Закону України «Про судо­устрій і статус суддів».

У преамбулі документа сказано, що він визначає правові засади функціонування судової влади, яка діє на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Проте якщо говорити про європейську розгалуженість законодавства, що має відповідне економічне підгрунтя, то положення вказаного проекту порушують не тільки європейські норми, а й Конституцію нашої країни, відповідно до якої в Україні створені й діють суди різної спеціалізації (у тому числі й господарські).

Держава, яка створила суди різної юрисдикції, не може відмовитися від жодного з них, бо це призведе до порушення ч.1 ст.6 конвенції, порушення права на доступ до суду та процесуальних гарантій сторін.

Так, ч.3 ст.124 Основного Закону проголошено, що судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції, тобто до останніх віднесено всі суди з розгляду господарських, адміністративних, кримінальних і цивільних справ.

Натомість у проекті, зокрема в ч.1 ст.18, фактично пропонується ліквідувати суди з розгляду господарських справ, оскільки така спеціалізація в згаданій статті відсутня. Водночас питання створення й ліквідації судів належить до виключної компетенції Президента.

Крім того, ст.22 акта до повноважень місцевих загальних судів віднесено розгляд цивільних, кримінальних, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення. Водночас ч.1 ст.26 передбачає, що в системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду адміністративних, цивільних (у тому числі господарських) справ і справ про адміністративні правопорушення.

У проекті визначено поняття господарського суду як окружного суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, згадано апеляційні суди АР Крим, областей, мм.Києва та Севастополя, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховний Суд, уповноважені розглядати цивільні справи у сфері господарювання (господарські справи) відповідно до встановленої підвідом­чості й підсудності. Таким чином, до повноважень місцевих загальних судів не віднесено розгляду господарських справ, для апеляційної інстанції ці справи названі у складі цивільних, а в проекті змін до Господарського кодексу — цивільними справами у сфері господарювання (господарські справи).

Отже, має місце термінологічна невизначеність, оскільки, за чинним законодавством, цивільні й господарські справи — це різні види справ. Так, справи про банкрутство не можна віднести до цивільних, оскільки в них відсутнє позовне провадження й вони, за своєю правовою природою, є власне господарськими й не можуть бути навіть типологічно віднесені до інституту цивільного права.

За межами вимог

Міжнародні експерти, вивчаючи судову систему України, не говорять про необхідність ліквідації господарських судів. Зокрема, у справі «Олександр Волков проти України» не йдеться про необхідність вилучити господарську компетенцію або реформувати господарський суд. Навпаки, зазначено, що за результатами візиту комісара Ради Європи з прав людини в Україну складено доповідь, відповідно до якої незалежність судової влади повинна захищатися законом і на практиці. Комісар зауважив, що судді не захищені від тиску, в тому числі й політичного. Здебільшого йшлося про тиск із боку органів прокуратури і органів виконавчої влади через їх представництво у Вищій раді юстиції.

Немає жодного обгрунтування необхідності ліквідації системи господарських судів й у спільному вис­новку Венеціанської комісії та Генерального директорату Ради Європи з прав людини і правових питань CDL-AD(2010)026. Саме в контексті європейського досвіду до компетенції господарських судів варто передати всі адміністративно-господарські справи (як це було до ухвалення Кодексу адміністративного судочинства), а також господарсько-кримінальні справи за обвинуваченням у скоєнні злочинів у сфері господарської діяльності. Тобто законодавець має діяти не в напрямку «згортання» судової системи з метою економії бюджетних коштів, а в напрямку її збереження, зміцнення й розвитку з метою досягнення справжньої незалежності.

Законотворчі прорахунки

Недоцільним є передбачене в проекті надання ВС права підготовки вис­новку про наявність чи відсутність у діяннях Президента ознак державної зради або іншого злочину. Адже це питання може вирішуватися тільки шляхом ухвалення вироку як акта правосуддя.

Тож не варто запроваджувати моніторинг способу життя судді (ч.2 ст.75 проекту), анкетне опитування, залучення третіх осіб як відвідувачів суду для оцінювання його роботи (ч.3 ст.79), оскільки це є втручанням в особисте життя, що порушує гарантії недоторканності особи.

Слід виключити ст.92 проекту, яка передбачає відповідальність судді за прийняті ним рішення, оскільки в п.80 розд.3 «Матеріали Ради Європи» рішення ЄСПЛ у справі «О.Волков проти України» зазначено, що судді не повинні боятися звільнення або дисциплінарного провадження у зв’язку з ухваленими рішеннями. Крім того, можливості, які відкриваються у зв’язку з проведенням реформ, слід використати для посилення незалежності судової системи від виконавчої влади. Що стосується неповідомлення про конфлікт інтере­сів, то суддя не може бути притягнутий до відповідальності, оскільки кожна справа містить конфлікт інтересів.

Стаття 138 згаданого документа передбачає забезпечення судді лише службовим житлом, що порушує право судді мати власне житло.

Недоцільно пропонувати зміни до процесуальних кодексів, зокрема до ст.20 ГПК в частині вирішення питання відводу іншим суддею, оскільки це означає перекладення на іншу особу відповідальності за прийняте рішення. Інший суддя не може детально знати обставин конкретної справи, яка не перебуває в його провадженні, а отже, не може встановити, чи є підстави для відводу. Відвід — це завжди питання факту, і сторонній суддя не може вирішити його через брак інформації щодо родинних, приятельських чи інших взаємин учасників.

Проект передбачає запровадження механізму визначення підсудності справи ВС. Однак це питання достатньо врегульовано, оскільки ухвалу про передання справи за підсудністю можна оскаржити (ч.2 ст.17 ГПК). Запропоновані нововведення лише створюють додаткові важелі для маніпулювання справами. Якщо у визначенні підсудності виникають труднощі, ВС має дати відповідні висновки, які є обов’язковими для судів нижчого рівня в межах процесуальних норм.

Підсумовуючи, можна сказати, що запропонований проект має на меті ліквідувати систему господарських судів і посилити роль ВС, передбачивши виконання не властивих йому функцій, зокрема щодо підсудності та юрисдикції, які кожен суд визначає самостійно, з урахуванням законодавства, судової практики та положень процесуальних актів. Крім того, нововведення погіршують правове становище суддів і судової системи в цілому, тому не можуть бути прийняті.