Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, не має права на відшкодування шкоди.

На це звернула увагу Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВССУ, розглянувши у судовому засіданні 26 листопада 2014 року справу за позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним триманням під вартою. Судді встановили порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що вплинуло на правильне вирішення справи, й дійшли до наступного правового висновку, повідомляє «ЗіБ» з посиланням на ВССУ.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, виходив із того, що позивач зазнав душевних страждань у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, тривалістю перебування під вартою, що призвело до порушення його законних прав, які підлягають захисту шляхом стягнення на його користь моральної шкоди.

Апеляційний суд погодився з таким висновком, уточнивши мотиви задоволення позову.

Проте суд касаційної інстанції не повністю погодився з таким висновком апеляційного суду.

Задовольняючи позов, суд керувався положеннями ч. 1 ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України належним чином не дослідив надані сторонами докази, взагалі не звернув уваги на пояснення відповідачів і не врахував те, що відповідно до положень ч. 4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд в тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.

Суд мав ураховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у наведеній вище нормі права фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів , не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Крім того, суду при розгляді цивільної справи слід було також дати оцінку тому, чи не була самообмова добровільною. У такому разі суд має оцінити виконання слідством свого обов’язку щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.

Апеляційний суд також не дав оцінки тим доказам, що є у справі, а саме, що позивачем на досудовому слідстві здійснено самообмову, оскільки він самостійно написав явку з повинною про вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, під час допитів як підозрюваного свою вину у його вчиненні визнав повністю, в усіх слідчих діях, які проводилися за його участю, підтверджував факт вчинення злочину.

Апеляційний суд не оцінив і доказів, які містяться в матеріалах кримінального провадження щодо факту вчинення самообмови, зокрема, явка з повинною, протоколи допиту підозрюваного, висновок амбулаторної судово-психологічної експертизи, протокол відтворення обстановки та обставин події із застосуванням відеозапису.

Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№6-37639 св 14) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.