Вибирай і володарюй

У порядку денному сезону — нагородження тих, хто відзначився, і покарання тих, хто провинився

Підбиття підсумків виборів добігає кінця. Найближчим часом країні належить звикати до онов¬леної місцевої влади. А політсилам тим часом — робити оргвисновки й роздумувати про майбутнє. Причому ПР, можливо, доведеться найскладніше.

Час збирати каміння

Яке б загострення пристрастей не супроводжував хід місцевих кампаній і тим більше підрахунок голосів, зі встановленням результатів волевиявлення політичне життя не завмирає. Навпаки, спершу нас чекає чимале пожвавлення, яке доповнять чутки про те, що у влади може не виявитися принципових заперечень з приводу проведення парламент¬ських виборів уже весною 2011 року. У подібних обставинах важко недооцінити роль місцевих забігів 2010-го як інструменту для вимірювання рейтингів. Проте похвалившись результатами (що в багатьох випадках допускають суперечливі інтерпретації), народні обранці мають не тільки взятися за виконання своїх прямих обов’язків, а й оцінити результати минулих виборів з погляду власних партійних перспектив.
Якщо дивитися на питання теоретично, то місцеві вибори — це не те голосування, для підсумків якого партійність представленого «асортименту» кандидатів має визначальне значення. І навіть в умовах граничної політизації виборчого процесу, забезпеченого нововведеннями закону про вибори, українці місцями активно підтримали не «генеральну лінію партії», а надію на конкретику. Саме цим, уважають експерти, можна пояснити успіх кандидатів у мери, висунутих маловідомими в масштабах країни політсилами в ряді міст України (наприклад, мери Вінниці й Полтави були делеговані у владу партією «Совість України»).
З «господарським» ухилом результатів місцевих виборів ще належить познайомитися тим фаворитам виборчих симпатій, далеко не всім представникам яких (зі «Свободи», «Фронту змін» або, наприклад, «Сильної України») вже доводилося брати участь в управлінні містами й селами. Перед «старими кіньми» — опози¬ційними або навколоопозиційними (на що нині майже повсюдно претендують комуністи) в парламентському сенсі слова партіями — стоїть дещо інше завдання — на підставі як специфіки перебігу кампанії, так і результатів у цілому зробити висновки, як мінімум структурного характеру. Але не виключено, що важче за всіх наслідки місцевого волевиявлення переживатимуть у головній партії країни.

Потрапити під роздачу

Серед основних заходів, уникнути ухвалення яких ПР найближчими місяцями буде непросто, не останнє місце займає необхідність оцінити можливі зміни внутріпартійних розкладів. І поки основні групи впливу з’ясовуватимуть, хто і де «чиїх буде», ще одна проблема, яка неминуче з’явиться на порядку денному сезону, — нагородження тих, хто відзначився, і покарання тих, хто провинився.
Формально керівництво Партії регіонів дотримується погляду «Наші перемогли!». А якщо не перемогли (хоча середній показник по країні дійсно в них найкращий), то хоч би «зберегли і примножили». Одначе підсумкові показники від¬різняються не тільки від попередніх рейтингів (їх коригування може бути пояснене, крім іншого, низькою явкою виборців, а серед тих, хто проігнорував дільниці, судячи з усього, чимала частка припадає якраз на ядро шанувальників ПР), а й від тих планів, які перед регіонами намітив центр.
До того ж у деяких випадках відповідальні за результат не тільки не виконали план, а й «перенедовиконали», як, наприклад, сталося в Запоріжжі чи Луганську, де мінімальний розрив між двома основними кандидатами довелося перераховувати за рішенням суду.
Цілком імовірно, що підсумком низки прорахунків можуть стати кадрові рішення на місцях, які зачеплять передусім голів обл¬держадміністрацій. В усякому разі чутки про «останнє китайське попередження» главі Закарпатської ОДА Володимиру Ледиді вже набули поширення, зокрема не без допомоги «єдиноцентриста» Ігоря Кріля (у вотчині Віктора Балоги «ЄЦ» удалось обійти ПР).
Ще одним можливим приводом для огляду рядів може стати обіцянка Президента суворо карати за можливі порушення. З урахуванням того, що чимало спостерігачів не в захваті від перебігу українських виборів, є ймовірність, що без покараних не обійдеться. Зразково-показової прочуханки може й не відбутися — за бажання можна обійтися «малою кров’ю» нижчих осіб, захищаючи інтереси тих голів облдерж¬адміністрацій, на території яких рахували голоси довго, бурхливо, але з очікуваним результатом.

Бувалі проти «новобранців»

Забезпечити «регіоналам» ускладнення можуть і самі особливості кампବ-нії-2010. Насамперед мова йде про необхідність ПР «переварити» наслідки запропонованого нею ж закону. Відмінивши «блоковий» принцип, обмеживши до краю можливості самовисування, представники «титульної» партії отримали фактично карт-бланш на проведення «рекрутування». У результаті в складі ПР або на її «орбіті» — закон не вимагає обов’язкового членства — правдами й неправдами опинилося чимало «новобранців».
Чи приживуться вони в партії — не відомо. Чи будуть вони відстоювати її інтереси — сказати ще склад¬ніше. Особливо нестійким може виявитися становище ПР у тих областях, де в неї не буде більшості в радах. Хоча, безумовно, для того, щоб проігнорувати думку верховної влади, потенційно легковажні обранці повинні мати чималу мужність...
Проте навіть там, де сумніву в лояльності свіжозалучених членів партії та співчуваючих не виникне, цілком можливі конфлікти між старими й новими партійцями. В одному «кутку рингу» — минула структура, напрацьо¬вані зв’язки й традиції, в другому — амбіції людей, які допомогли ПР досяг-
ти бажаного результату. Подібні гіпотетичні війни на місцевому рівні навряд чи посприяють зміцненню вертикалі, про що так побиваються в Києві.
Своє мобілізаційне завзяття Партія регіонів за бажання може використовувати на благо як собі, так і країні. Як повелося, головним аргументом тактики «відкритих дверей» під час літа — осені 2010 року було бажання поповнити «команду професіоналів» перспективними кадрами. Відповід¬но, якщо «регіонали» дійсно задовольнили кадровий голод на фахівців, буде цікаво подивитися, на що вони здатні з картами в руках.
Одначе для того, щоб досягти успіху, ПР ще належить довести, що вона скликала у свої ряди дійсно професіоналів. А головне — продемонструвати, що вона й справді будує нову країну, а не просто стабільну владну вертикаль. Якщо, звичайно, це входить в її плани.

Ксенія СОКУЛЬСЬКА,
«Подробиці»