Презумпція оплатності
Позикодавець має право на одержання процентів за користування коштами в разі, якщо іншого не встановлено договором або законом. Про це мова йде в постанові ВСУ від 02.07.2014 №6-36цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
2 липня 2014 року м.Київ №6-36цс14
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 9 до Особи 10 про стягнення суми позики, 3% річних від простроченої суми та процентів за користування позикою й за зустрічним позовом Особи 10 до Особи 9, третя особа — Особа 11, про визнання розписки недійсною за заявою Особи 9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2013,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2013 року Особа 9 звернулася до суду з позовом до Особи 10 про стягнення суми позики, 3% річних від простроченої суми та процентів за користування позикою.
Зазначала, що 24.10.2009 вона надала Особі 10 у позику грошові кошти в розмірі $14 тис., що еквівалентно за курсом НБУ 111902 грн., які остання зобов’язалася повернути їй до 1.01.2010, що підтверджується відповідною розпискою.
Посилаючись на те, що в установлений строк Особа 10 зазначені грошові кошти не повернула, просила стягнути з неї 111902 грн. основного боргу, 10080 грн. 37 коп. — 3% річних від простроченої суми за період з 1.01.2010 до 31.12.2012 на підставі ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу та 32564 грн. 60 коп. процентів за користування позикою на підставі ч.1 ст.1048 ЦК.
У березні 2013 року Особа 10 звернулась із зустрічним позовом до Особи 9 про визнання розписки недійсною.
Посилаючись на те, що 24.10.2009 проти своєї волі під психологічним тиском Особи 11 видала зазначену вище розписку, але вказані в розписці кошти вона не отримувала, просила визнати розписку недійсною.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.06.2013, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1.10.2013 та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 18.12.2013, позовні вимоги Особи 9 задоволено частково: стягнуто з Особи 10 на користь Особи 9 111902 грн. позики, що станом на 27.12.2012 за курсом НБУ еквівалентно $14 тис., та 10070 грн. 29 коп. — 3% річних від суми позики за прострочення виконання грошового зобов’язання; у задоволенні решти позовних вимог і зустрічних позовних вимог Особі 10 відмовлено.
Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.11.2013, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1.10.2013, стягнуто з Особи 10 на користь Особи 9 2294 грн. витрат на правову допомогу.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 18.12.2013 Особа 9 порушує питання про скасування зазначених судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою та прийняття нового рішення в цій частині, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.1048 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обгрунтування заяви Особа 9 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.09.2013, від 25.04.2012, від 19.12.2012, від 13.06.2012, в яких, на її думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 17.03.2014 цивільну справу за позовом Особи 9 до Особи 10 про стягнення суми позики, 3% річних від простроченої суми та процентів за користування позикою й за зустрічним позовом Особи 10 до Особи 9, третя особа — Особа 11, про визнання розписки недійсною допущено до провадження Верховного Суду в порядку гл.3 розд.V Цивільного процесуального кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особою 9 доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 24.10.2009 Особа 10 одержала в позику від Особи 9 грошові кошти в розмірі $14 тис. та зобов’язалась повернути їх до 1.01.2010, про що видала розписку.
Зазначені грошові кошти в установлений строк Особа 10 не повернула.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Особи 9 про стягнення процентів за користування позикою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають із тих підстав, що договором позики не передбачено нарахування та одержання позикодавцем процентів від суми позики.
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.09.2013, від 25.04.2012, від 19.12.2012, від 13.06.2012, які надані Особі 9 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права в подібних правовідносинах, містяться висновки про те, що до правовідносин фізичних осіб, які виникли з надання позики, підлягає застосуванню ст.1048 ЦК, тому в разі, якщо договором позики не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики (не встановлена безоплатність договору позики), вимоги позикодавця про стягнення процентів від суми позики є правомірними і їх розмір у такому разі повинен визначатися на рівні облікової ставки НБУ.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ст.1048 ЦК.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним — якщо виконання позичальником зобов’язання обмежується поверненням боргу.
Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у ст.1048 ЦК.
Так, згідно із ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо іншого не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, у ч.1 ст.1048 ЦК, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК, іншими законодавчими актами або конкретним договором.
Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця в разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.
Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в ч.2 ст.1048 ЦК. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.
Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в судових рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.09.2013, від 25.04.2012, від 19.12.2012, від 13.06.2012, які надані Особою 9 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.1048 ЦК в подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, з огляду на те, що спірний договір позики не є безоплатним у розумінні норм ч.2 ст.1048 ЦК та що розмір процентів від суми позики ним не встановлений, суд касаційної інстанції, не застосувавши до спірних правовідносин положення ст.1048 ЦК, дійшов помилкового висновку про те, що позикодавець не має права на одержання від позичальника процентів від суми позики, оскільки цим договором не передбачено нарахування та одержання зазначених процентів.
За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 18.12.2013 підлягає скасуванню в частині залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог Особи 9 про стягнення процентів за користування позикою з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 9 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 18.12.2013 скасувати в частині залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог Особи 9 про стягнення процентів за користування позикою, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.