Місцеві громади навряд чи стануть активними гравцями земельного ринку
Під гаслом захисту прав селян від зазіхань великих землевласників після скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення розроблявся проект закону «Про ринок земель». Проте його прийняття без належного доопрацювання матиме зворотній ефект та призведе до монополізації ринку сільгоспугідь новоствореним Державним земельним банком.
Кількісні обмеження
Українському бюджету постійно бракує коштів на соціальні виплати, безкоштовну медицину та культурні заходи, проте цю нестачу можуть компенсувати прибутки з агробізнесу за умови його процвітання. Останнє здається цілком здійсненним проектом, ураховуючи те, що 30% території України — найбільш родючі грунти світу. Однак наразі аграрний потенціал вітчизняних чорноземів реалізовується далеко не повністю через відсутність «доступу» до землі з огляду на дію чинного мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських угідь в аграріїв, які не хочуть вкладати кошти в орендовані в селян землі. Врегулювати болюче питання був покликаний законопроект «Про ринок земель» (№9001-д), прийнятий у першому читанні ще в грудні 2011 ро-ку та нерозглянутий вдруге й досі.
Призупинення просування нового закону через передвиборчу лихоманку хоч і затримало реформу земельного законодавства в цілому, дано ще трохи часу на осмислення законопроекту, який попри деякі позитивні моменти на кшталт скасування раніше передбаченого створення Державного земельного фонду, який би лише підвищував рівень врегульованості сфери, має і ряд суттєвих недоліків. На них під час проведення 30 листопада семінару з земельних відносин Всеукраїнської мережі практикумів від компанії «ЛІГА» детально зупинився доповідач Віталій Правдюк — керуючий партнер юридичної компанії «Бізнес Форс» та досвідчений фахівець у галузі земельного права.
Перелік суб’єктів, що можуть придбати землі товарного сільськогосподарського призначення у приватну власність, зведено до трьох категорій покупців — громадян України, громад та Державного земельного банку, за паперове створення якого активно взялись законодавці (ДЗБ згадувався в постанові Кабміну №609, в законопроектах «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», «Про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо державного земельного банку», «Про ринок земель»).
Права придбання сільгоспугідь позбавлені як вітчизняні, так й іноземні юридичні особи, а також іноземні громадяни навіть за умови розташування на цій землі їх нерухомої приватної власності. Вражає, але результати досліджень, проведених Центром О.Разумкова у 2012 році, свідчать про велику підтримку цієї норми українськими громадянами. Це можна пояснити емоційним небажанням пускати на власну територію «іноземних загарбників» та практичним острахом встановлення занижених цін на землю з боку великих агрохолдингів — основних скупників землі в майбутньому.
Дійсно, заборона на продаж землі сільськогосподарського призначення іноземним компаніям є нормою, що забезпечує національну безпеку держави. Вона поширена в юридичній практиці інших країн світу, а ось позбавлення національних компаній землі є по суті утиском їх прав на теренах власної країни. Аналізуючи більш детально дану норму, також можна розуміти, що зменшення можливості купити угіддя призводить одночасно й до зменшення можливості їх продати.
Можна з упевненістю стверджувати, що місцеві громади навряд чи стануть активними гравцями ринку земель. Це зробить Державний земельний банк фактично монопольним скупником сільськогосподарських угідь у фермерів. Він зможе на свій розсуд встановлювати ціну та порядок викуплення таких земель, чого згідно з вищезгаданими результатами досліджень селяни з побоюванням очікували від агрохолдингів. Доповідач практикуму Віталій Правдюк з цього приводу зазначив, що, швидше за все, така ситуація призведе до створення чергової корупційної схеми в Україні, зокрема, купівлі землі сільськогосподарського призначення юридичними особами якимось чином через новостворений банк.
Квота на площу
Крім обмеження кількості учасників ринку земель сільськогосподарського призначення, в законопроекті №9001-д також регулюється і розмір площі угідь, які можуть перебувати в приватній власності громадян — до 100 га. Обмеження ж, передбачені стосовно орендованих земель, мають лояльніший характер. Зокрема, сільгосппідприємства повинні брати в оренду не більше 10% від усієї площі сільськогосподарських угідь на території району і не більше 100000 га на території України. Попри лояльність законодавчих обмежень, при великому бажанні можна обійти і їх. Хоч вони й дещо ускладнюють корпоративну структуру та підвищують адміністративні витрати, існують цілком реальні шляхи збільшення посівної площі через їх реєстрацію на підставних осіб.
Отже, законопроект «Про ринок земель» у теперішній редакції буде позбавляти фермерів, які бажатимуть продати свої землі, альтернативного вибору контрагента, а разом з тим — конкурентної ціни на власне майно. Це буде мати подвійний вплив на подальший розвиток аграрної сфери України — з одного боку, велика частина земель так і залишиться занедбаною у власності тих громадян, хто обробляти її з якихось причин нездатний, але продавати за запропоновані, швидше за все, невеликі гроші відмовиться, а з другого — буде продовжувати формуватися закритий пул великих агропідприємств, близьких до провладних структур.
Стаття 13 Конституції стверджує, що земля є об’єктом права власності Українського народу. Враховуючи робочий поділ землі за формою власності в Земельному кодексі на приватну, державну та комунальну, зрозуміло, що Основний закон у цьому випадку має декларативний характер, який підкреслює особливість землі як об’єкта власності. На відміну від вільного розпорядження іншим майном, власник не має права її знищити чи завдати їй непоправної шкоди, а, вчиняючи так, повинен бути покараним. Неврегульованість земельного законодавства на сьогодні є кричущим прикладом завдання шкоди власній землі, за яке український народ себе сам покарав посередніми врожаями, занедбаністю села, відсутністю на даний момент перспективи швидкого розвитку української агросфери.
Українські громадяни не бажають пускати «іноземних загарбників» на власну територію.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!