Олександр КОНОВАЛОВ: «Суддя має бути незалежним, але не повинен бути річчю в собі»
До Держдуми РФ унесено законопроект про пом’якшення покарань за окремі кримінальні злочини. У ньому відміняється так званий нижній поріг покарань за 65 складами злочинів. Тобто служителі Феміди зможуть призначити підсудним строк навіть один день.
Цей документ був підготовлений Мін’юстом за дорученням президента РФ. Про пом’якшення покарань і нову роль суддів у інтерв’ю «Известиям» розповів міністр юстиції РФ Олександр КОНОВАЛОВ.
«Безліч вироків законні по суті, але по життю — абсолютно несправедливі»
— Олександре Володимировичу, ставлення до пом’якшення кримінальних покарань неоднозначне. Багато хто вважає, що «злодій повинен сидіти у тюрмі», скільки б він не вкрав.
— Мені здається, говорити про цей проект як про лібералізацію покарань принципово неправильно. Я б назвав ці зміни прагматизацією кримінального законодавства. Ніщо не завадить судді призначити закоренілому злочинцеві максимальне покарання, але відміна нижнього порогу передбачає точніше реагування на конкретну ситуацію.
Наприклад, у пре¬цедент¬¬ного права є одна особливість — максимально жорстка наближеність судового рішення до конкретного казусу. Тисячі пре¬цедентів відображають більш-менш типові ситуації. У нас дещо інший підхід. І часто є необхідність до¬сить широкий промі¬жок — наприклад, від 5 до 10 років — спроектувати на конкретну подію. При цьому не завжди виходить забезпечити адекватність покарання.
Зниження нижнього порогу дає можливість суду при винесенні рішення ретельніше враховувати й особу злочинця, й обставини скоєння злочину, його зухвалість і суспільну небезпеку. Що стосується громадської думки, вона в нас дуже спорадична. Почули люди про жахливий злочин, відразу хтось за¬кликає всіх садити довічно, нікого не милуючи. А допустили помилку слідчі органи — маятник хитнувся в інший бік.
Потрібно дивитися на ситуацію холодно і розуміти, що часи царя Драконта, коли будь-який злочин карався смертю, минули. Як минули часи, коли садили за зірвані в полі колоски. Тоді суспільство жило в страху. Так, злочинність удалося перемогти, але ціною замороження розвитку країни на десятиліття вперед. З вектором інноваційного розвитку це не сумісно. Ми живемо в іншій країні, і кримінальна політика повинна грунтуватися не на суворості покарання, а на його невідворотності.
— Що це за 65 складів злочинів, за якими буде відмінено нижній поріг санкцій?
— Головне ядро цієї реформи — ті злочини, за які сьогодні люди найчастіше потрапляють за грати. Перша група — це в основному нетяжкі злочини проти особи. Найчастіше — заподіян¬ня шкоди здоров’ю. Далі — злочини проти майна: крадіжки, грабіж, розбій, вимагання, шахрайство. Плюс злочини проти громадського порядку — хуліганство. Скажемо так: це найбільш «затребувані» делікти кримінального кодексу.
Є безліч вироків, які формально правильні й законні, але по суті, я б сказав — по життю, абсолютно несправедливі. Наприклад, бійка десь на дискотеці. Один зламав іншому щелепу, а потім підібрав його телефон. Що це? Формально — розбій із заподіянням шкоди здоров’ю середньої тяжкості. Від 6 років позбавлення волі. І нині, якщо суддя не знаходить пом’якшувальних обставин, людина може отримати років 7. Хоча по суті це елементарне хуліганство, за яке, можливо, потрібно два місяці посидіти у в’язниці або горщики помити десь у лікарні. Ну і, звичайно, відшкодувати збитки потерпілому.
Ніхто не говорить про те, що потрібно пом’якшувати покарання, припустимо, квартирних злодіїв, у яких по 800 епізодів злочинів. В цьому випадку в суду як була, так і залишається можливість дати їм максимальний строк — верхні пороги покарань залишаються незмінними.
— По суті, все питан¬-ня — в кваліфікації діяння. Проте і нині ніхто не заважає судді перекваліфікувати його.
— Не завжди просто це зробити. Адже суду потрібно буде фактично провести наново все слідство. Крім того, можна зіткнутися з жорсткою позицією потерпілого, який доводитиме, що на нього напали з корисливих мотивів. А є окремі ситуації, які в принципі кваліфікуються правильно, а ось покарання виявляється несправедливим. Недавній випадок: чоловік помстився за згвалту¬вання дружини. Убив двох чоловік, отримав 24 роки. З погляду лабораторної юриспруденції це абсолютно адекватний строк.
— Кілери з орєхово-медведковського угруповання отримали менше.
— Отож. З погляду елементарної справедливості цей вирок неадекватний. Тому ми вважаємо, що шлях надання судам біль¬шої можливості вибору в призначенні пока¬рань — це правильний шлях.
«Ми не маємо права орієнтуватися на корумпованість судів»
— Нині є модний термін — «корупціогенність». Де гарантія, що ці зміни не стануть новою можливістю для корумпованих суддів?
— Особливість корупціо¬нера, на жаль, у тому, що він знаходить можливість виживати в найкомфортніших умовах. Корумпованим суддям і тепер мало що заважає. Подивіться на ви¬роки: 8 років умовно, 12 ро¬ків умовно. Це що? Якщо ти вважаєш, що людина настільки винна, то як можна залишати її на волі? Є, звичайно, приклади, коли і такі вироки оправдані. Сімейна ситуація тяжка, ще щось. Але в цілому це ненормальна практика.
Якщо ми не віримо судам, то це питання окреме. Проте ми не маємо права орієнтуватися на корумпованість судів. Ми повинні орієнтуватися на нормальні, працездатні суди і розробляти для них закони. А механізми контролю є і нині.
Так, суддя має бути незалежним, але він не повинен бути річчю в собі. Він не повинен мати можливості повністю ігнорувати вищі суди, кваліфікаційні колегії, зокрема і громадську думку, коли вона справедлива.
— Не так давно ви¬словлювались пропозиції декриміналізувати частину економічних злочинів — перевести їх зі сфери кримінального права у сферу адміністративного. Як ви до цього ставитеся?
— Я вважаю, головний акцент потрібно зробити не на декриміналізації, а на зміні покарань. Нас, напри¬клад, міжнародні організації, які борються з корупцією, довго «пресували» — вимагали, щоб ми запровадили кримінальну відповідальність юридичних осіб. Але в нас є така відповідальність — за адміністративним законодавством. Тому що юридична особа може відповідати тільки грошима.
Схожа ситуація з економічними злочинами в цілому. Неважливо за яким кодексом — кримінальним чи адміністративним, але комерсант, котрий скоїв такий злочин, повинен нести адекватне грошове покарання. Потрібно забрати той куш, який він отримав за рахунок незаконної діяльності, і ще покарати його фінансово.
В моєму розумінні головним важелем покарання за окремі економічні злочини повинен бути штраф. Потрібно дуже серйозно подумати, яким він має бути. Можливо, таким, що прогресує. Може, навіть таким, що позначається на бізнесі, якщо порушення серйозне.
«Страта нікого не виховує, хіба що всю країну кров’ю залити»
— Нині багато говорять про покарання, не пов’язані з позбавленням волі. Візьмемо виправні роботи. Наскільки я знаю, така санкція застосовується дуже рідко. Чому?
— Вона не працює, як мені здається, тому, що згідно з кримінальним кодексом суди можуть призначати її тільки тим, хто не має постійного місця роботи. Для мене це, чесно кажучи, юридичний оксюморон. Виправні роботи, зокрема в часи існування досить ефективної радянської кримінально-правової системи, завжди виступали в ролі такого розстроченого штрафу. Людина продовжує працювати на своєму робочому місці, але при цьому зі свого заробітку близько 20% виплачує державі. Я думаю, сьогодні до цього треба повернутися.
Ми, наприклад, хочемо відстоювати таку міру, як примусові роботи. Раніше їх називали трохи інакше — умовне засудження або умовно-дострокове звільнення з обов’язковим залученням до праці. Горе¬звісна «хімія». Коли людину засуджують до позбавлення волі, але в порядку гуманності закону йому це замінюють на перебування в спецкомендатурі. Такі комендатури, ми вважаємо, повинні бути максимально наближені до місць затребуваності робочих рук. Це лісозаготівлі, будівництво доріг, виробництво будматеріалів і конструкцій. Сьогодні існують проекти щодо зведення в короткі терміни модульних житлових комплексів, які можна буде переміщати по всій країні.
Примусові роботи — це набагато жорсткіше покарання, ніж виправні чи обов’язкові роботи. По суті, це підневільна праця. Тебе виривають із соціального середовища, але водночас дозволяють заробляти, компенсувати збитки, заподіяні потерпілим, і допомагати своїй сім’ї.
Таке покарання може стати своєрідним буфером між позбавленням волі і перебуванням людини в нормальному соціальному стані. На примусові роботи можна переводити тих, хто відбув якусь частину строку, і тоді вони поступово повертатимуться до нормального життя. Адже якщо дати людині роботу, заробіток, вона сама знайде собі і їжу, і житло. Правильно було б залучати до цієї програми бізнес, через податкові пільги, держзамовлення й інші механізми.
— Чи є статті, за якими санкції потрібно посилювати? Піднімати або відміняти верхній поріг?
— За найбільш небезпечні делікти в кримінальному кодексі у нас строки і так не маленькі. Нещодавно знову порушувалося питання про перспективи збереження страти в Росії. І у зв’язку з цим аналізували практику застосування вироків, які передбачають довічне позбавлення волі. Виявилось, що за вбивства, особливо тяжкі злочини довічні строки отримали менш ніж 5% засуджених. Отже, на мій погляд, важливіше сформувати правильну судову практику.
Ось повернемо ми страту, і що? Досвід показує, що вона нікого не виховує. Злочинності менше не стає, хіба що всю країну кров’ю залити. Нині у нас, по-перше, величезна латентна злочинність, по-друге, величезна нерозкрита злочинність, і по-третє, часто виноситься абсолютно неадекватне м’яке покарання за досить серйозні злочини. Потрібно домогтися того, щоб кожен злочинець був, по-перше, спійманий, а по-друге, засуджений. І по-третє, щоб найнебезпечніші злочинці були покарані максимально. Якщо ми цього доб’ємося, а злочинність через 5—10 років не знизиться, ось тоді можна буде говорити про підвищення верхніх меж санкцій. Можливо, навіть про повернення до страти.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!