Судовий захист права власності у сфері економічних правовідносин
Наявність складних питань у регулюванні захисту права власності у сфері економічних відносин призводить до неоднакового правозастосування. Особливої гостроти відсутність єдності правових позицій набуває при розгляді справ господарської юрисдикції, які є найбільш чутливими індикаторами стану економіки України в цілому. Крізь призму судових рішень найвірогідніше можна визначити основні тенденції розвитку економічних відносин власності та з’ясувати, які проблеми виникають.
Феномен власності
Давньогрецький філософ Аристотель дотримувався точки зору, що приватна власність бере свій початок із самої природи людини, з її природної любові до себе. Цицерон стверджував, що держава не може посягати на приватну власність, оскільки сама створена для її захисту.
У подальшому погляди багатьох провідних європейських філософів, економістів, письменників щодо ролі і місця права власності в розбудові держави було послідовно втілено в міжнародних документах. Так, згідно з ст.17 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право володіти майном як одноособово, так i разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст.53 Женевської конвенції 1949 року «Про захист цивільного населення під час війни» забороняється знищення рухомого та нерухомого майна, що є індивідуальною або колективною власністю, за умови, коли це не є абсолютно необхідним для воєнних операцій.
В ст.1 Першого протоколу (1952 року) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожному гарантується право мирно володіти своїм майном і встановлено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави в їхні права.
За ст.5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року, держави — учасниці конвенції зобов’язуються заборонити та ліквідувати расову дискримінацію також і щодо здійснення права на володіння майном як одноосібно, так і разом з іншими.
Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року проголошує, що держави-учасниці забезпечують:
• жінкам — рівні з чоловіками права при укладанні договорів і управлінні майном (п.2 ст.15);
• рівні права подружжя щодо володіння, придбання, управління, користування та розпорядження майном як безоплатно, так і за плату (п.1(h) ст.16).
Статтею 15 Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей 1990 року передбачено, що трудящий-мігрант та член його або її сім’ї не можуть бути свавільно позбавлені власності, якою вони володіють індивідуально або спільно з іншими особами.
Запроваджені міжнародно-правовими актами стандарти нормативного регулювання й захисту права власності відповідно до ст.9 Конституції складають наднаціональну систему захисту права власності в нашій країні. Відповідні гарантії були послідовно втілені в національній правовій системі.
Так, згідно з приписами Основного Закону:
«держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності» (ч.4 ст.13);
«право приватної власності є непорушним» (ч.4 ст.41). За приписами ч.3 ст.13, ч.7 ст.41 Конституції, власність зобов’язує й не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству, правам, свободам і гідності громадян.
Відповідно до ч.1 ст.8 головного документа країни «в Україні визнається і діє принцип верховенства права». Одним із проявів цього конституційного принципу є непорушність права приватної власності та недопустимість протиправного позбавлення такого права. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності, передбачене в ч.5 ст.41 Конституції, «може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості». Схожі правові гарантії містяться в актах найвищої юридичної сили країн Європейського Союзу.
Як зазначають українські науковці, ступінь цивілізованості держави значною мірою залежить від стану дотримання майнових прав і можливості їх захисту. Й охорона відносин власності, їх чітке правове регулювання, захист прав власників від будь-якого неправомірного втручання — найважливіше завдання держави.
Взагалі феномен власності полягає в тому, що вона впливає на всі сфери суспільного та особистого життя людини. Власність — основа виробництва. Без неї людина не може реалізувати своє природне право на життя. Тому кожна держава прагне врегулювати відносини власності з найбільшою користю для всіх і кожного.
Статистика спорів
У 2013 році господарські суди розглянули 2000 справ, пов’язаних із захистом права власності. За результатами їх розгляду задоволено повністю або частково 49% позовних вимог
(у 2012 році — 64,6%, у 2011-му — 71,8%).
Підставами для звернення з позовами цієї категорії у 2013 році були:
• визнання права власності (1200), з яких обгрунтованими повністю або частково визнано 51,3%;
• витребування майна з чужого незаконного володіння (300), з яких обгрунтованими повністю або частково визнано 52,2%;
• усунення перешкод у користуванні майном (300), з яких обгрунтованими повністю або частково визнано 46,3%.
Крім цього, госпсуди торік вирішили 4900 спорів, пов’язаних з недоговірними зобов’язаннями, з яких у 2700 справ (56,2%) позовні вимоги задовольнили, зокрема, стосовно:
• спонукання вчинити або припинити певні дії (розглянуто 1500 справ; задоволено 600 позовних вимог);
• повернення безпідставно набутого майна або коштів (розглянуто 700 справ; задоволено — 400);
• про відшкодування шкоди (розглянуто 2700 справ; задоволено — 1700).
Отже, аналіз показників роботи господарських судів показує, що торік перервалася стала тенденція щодо зменшення кількості звернень до господарських судів із позовами про захист права власності. Натомість зберігається тенденція до зменшення кількості задоволених повністю або частково позовних вимог у справах цієї категорії.
Правові позиції Верховного Суду
Як відомо, відповідно до ст.11128 Господарського процесуального кодексу рішення Верховного Суду, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Поглянемо, які правові позиції найвищий судовий орган висловив у 2011—2014 роках. Так, ВС констатував, що законом не передбачена можливість переходу права власності на майно боржника до інвестора через укладення мирової угоди в процедурі банкрутства. Крім того, у разі, якщо майно боржника є державною власністю, а боржник — дочірнім підприємством, заснованим державною акціонерною компанією, погоджувати укладення мирової угоди, за якою відчужувалося державне майно, має Фонд державного майна та державний орган з питань банкрутства (постанова ВС від 12.02.2013 у справі №3-3гс1).
У зобов’язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 Цивільного кодексу, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст.388 ЦК можливе тільки тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння (постанови ВС від 4.12.2012 у справі №3-55гс12 та від 11.12.2012 у справі №3-65гс12).
Не раз ВС доводилося нагадувати, що відмова органу реєстрації в оформленні права державної власності на об’єкт нерухомості та видачі свідоцтва суб’єкту господарювання у зв’язку з ненаданням ним необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об’єкт нерухомості (постанови ВС від 20.06.2011 у справах №№3-54гс11, 3-55rс11, 3-60гс11, 3-61гс11; від 12.09.2011 у справі №3-78гс11, від 10.10.2011 у справах №№3-105гс11 та 3-109гс11, від 3.10.2011 у справі №3-100гс11).
Кілька разів ВС повертався й до питання стягнення податку на додану вартість із особового рахунку позивача й перерахування цієї суми відповідачем до державного бюджету. Щоразу Суд залишався на позиції, що в цьому випадку йдеться про переплату ПДВ, а не про безпідставно набуті кошти, які можуть бути повернуті позивачеві на підставі ст.1212 ЦК (постанови ВС від 30.05.2011 у справах №№3-46гс11 та 3-48гс11, від 16.05.2011 у справі №3-34гс11, від 13.12.2010 у справі №3-52-гс10).
Також ВС підтвердив право залізниці як суб’єкта управління державним майном подати позов про визнання права власності на майно, що перебуває в неї на праві повного господарського відання (постанова ВС від 4.07.2011 у справі №3-67гс11).
У своїй постанові від 19.09.2011 (справа №3-82гс11) ВС зазначив, що до прийняття об’єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об’єкт не виникає. А ст.331 ЦК не передбачена можливість визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.
У питанні повернення належного позивачеві майна, реалізованого на прилюдних торгах, які проведені з порушенням установленого законом порядку, ВС зазначив: у такому разі відповідач не може вважатися добросовісним набувачем цього майна, а тому до нього не можуть бути застосовані приписи ч.2 ст.388 ЦК (постанова ВС від 3.10.2011 у справі №3-98гс11).
Якщо ж майно відчужено за відплатним договором, то, наголосив ВС у постанові від 6.12.2010 (справа №3-13г10), відповідно до ч.1 ст.388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача тільки в разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їх володіння іншим шляхом). Водночас, обумовлено в постанові, наявність у діях власника майна волі на передання цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
***
Практичне використання нормативного матеріалу, яким регулюються відносини власності, засвідчує, що законодавство передбачає досить велику кількість засобів захисту прав власності. Проте багато з них чітко не регламентуються, що призводить до виникнення спірних питань і суперечностей при їх застосуванні, зокрема судовою владою.
У зв’язку із цим особливого значення набувають вивчення основних причин виникнення таких спорів, виявлення проблем, які з’являються під час розгляду справ цієї категорії, найбільш типових порушень чи випадків неправильного застосування норм права, визначення характерних причин скасування судових рішень при апеляційному та касаційному перегляді, формулювання пропозицій для забезпечення однакової та правильної судової практики.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!