Тіньовий уряд єврозони

Відомо, що формально єврогрупа владних повноважень не має. але реально саме вона координує заходи щодо виходу з боргової кризи. У липні єврогрупа отримає нового голову, а поки що намагається загасити «грецьку пожежу».

Мало повноважень, багато влади

Люксембург — мініатюрне велике герцогство. Красивий замок на горі, багате місто під горою. Навколо — поля й селища. Всього трохи більше півмільйона жителів. Але прем’єр-міністр Жан-Клод Юнкер — постійний гість програм новин на телеканалах усіх європейських країн. Правда, не як глава уряду Люксембургу, а як керівник Єврогрупи. Його шанобливо називають «містер Євро».

Єврогрупа — це міністри фінансів 17 країн — членів єврозони й єврокомісари з фінансів та економіки, голова Європейського центрального банку, інші високопосадовці ЄС. Вони зустрічаються зазвичай за день до засідання Ради з економічних і фінансових питань країн Євросоюзу та готують рішення, які рада й приймає.

Заголовки повідомлень інформаційних агентств і газет багато про що говорять: «Єврогрупа збільшує стабілізаційний фонд до Ђ800 млрд», «Єврогрупа надає черговий транш Греції», «Глава єврогрупи Жан-Клод Юнкер утомився», «На пост голови єврогрупи готують міністра фінансів Німеччини Вольфганга Шойбле».

Усі звикли до того, що найважливіші рішення, які визначають фінансову й економічну політику ЄС, ухвалює єврогрупа, і забувають про те, що це насправді неформальний, нарадчий орган. Тим часом він поволі, але впевнено, як відзначають аналітики, перетворюється на негласний уряд Євросоюзу.

 Компроміси за зачиненими дверима

 «Всі найважливіші фінансові й економічні питання обговорюються в Єврогрупі», — констатує співробітник фонду «Наука і політика» Даніела Шварц. Вона впевнена, що вплив єврогрупи буде постійно посилюватись. А співробітник брюссельського аналітичного центру Bruegel Гунтрам Вольфф уже сьогодні вважає її найважливішим органом Євросоюзу, тому що саме вона ухвалює рішення, а Рада з економічних і фінансових питань їх тільки затверджує. Важливіші хіба що саміти глав держав і урядів країн ЄС.

Узяти на себе таку відповідальність єврогрупу змусила фінансова криза. Подолання її наслідків вимагало скоординованих дій усіх країн ЄС. Причому рішення повинні були ухвалюватися негайно. А офіційні органи ЄС, зокрема Єврокомісія, просто не встигали за перебігом подій.

Слід зазначити, що у єврогрупі наявні найрізноманітніші підходи до вирішення фінансових проблем. Північні країни наполягають на жорсткій економії, а південні — на державних програмах стимулювання економіки. Але сила єврогрупи в тому, що, будучи неформальним органом, вона проводить свої засідання за зачиненими дверима. Так легше ухвалити компромісне рішення.

 Рятувати Європу — шкідливо для здоров’я

  Нічне засідання Єврогрупи вочевидь було бурхливим. Але на ранок Ж.-К.Юнкер, незважаючи на кола під очима та захриплий голос, терпляче роз’яснює журналістам, які небезпеки загрожують єврозоні, які заходи будуть вжиті для їх запобігання. При цьому в нього ще вистачає сил на жарти, подекуди вельми в’їдливі. Прем’єр-міністр Люксембургу з 2005 року був незмінним головою єврогрупи. Але нині він просто фізично втомився. Ще на початку березня на саміті в Брюсселі Ж.-К.Юнкер оголосив, що залишає цей пост.

«Містер Євро» за словом до кишені не ліз. Очолюючи уряд не найбільшої держави ЄС, Ж.-К.Юнкер міг дозволити собі висловлювання, які з вуст іншого політика пролунали б як прояв гегемонії або шовінізму. Без жодних вагань він міг розкритикувати й лідерів провідних країн.

Наприклад, домовленості між канцлером Німеччини Ангелою Меркель і колишнім президентом Франції Ніколя Саркозі голова єврогрупи публічно прокоментував так: «Чому вони вирішили, що достатньо між собою домовитися Німеччині й Франції? У єврозоні 17 країн, 17 урядів і 17 парламентів. Так, парламенти є і в інших країнах, не тільки у Франції і в Німеччині».

  «Залізний міністр»?

 Серед можливих наступників Ж.-К.Юнкера першим згадують міністра фінансів Німеччини Вольфганга Шойбле. Позаочі його називають «залізним міністром» — за аналогією із «залізним канцлером» Отто Бісмарком. В.Шойбле після замаху на нього в 1990 році пересувається в інвалідному візку. Але залізна дисципліна дозволяє йому зберігати феноменальну працездатність.

В.Шойбле різкий у спілкуванні. Він може прилюдно відчитати підлеглого, що провинився. Він — грізний вартовий на сторожі державних фінансів Німеччини.

Міністри кабінету А.Меркель визнають, що вимолювати в нього додаткові кошти — справжні тортури. Чи стане «залізний Шойбле» новим «містером Євро», чи вистачить у нього дипломатичного такту для пошуку прийнятних компромісів — покаже майбутнє.