Консенсус заради єдності

Однакова судова практика зробить рішення передбачуваними й викоренить корупцію. Коли ж чекати таких змін?

Служителі Феміди, законодавці та експерти шукають дієвих механізмів забезпечення єдності судової практики. Якщо їх знайдуть і ті почнуть працювати, то: рішення судів стануть прогнозованими, підвищиться суспільна довіра до правосуддя, зменшиться (якщо взагалі не зникне) кількість нечистих на руку володарів мантій. Та, щоб досягти цієї єдності, потрібно врахувати багато факторів.

З європейської точки зору

«Щиро сподіваюся, що представники законодавчої гілки влади, громадянського суспільства, науковці будуть нашими союзниками й ми спільними напрацюваннями зможемо закріпити на законодавчому рівні визначення основних механізмів забезпечення єдності судової практики», — заявив Голова Верховного Суду Ярослав Романюк, відкриваючи круглий стіл «Вплив реформи судової влади на забезпечення єдності судової практики».

Справді, про необхідність однаково застосовувати одні й ті самі норми матеріального та процесуального права говорять давно. Й ось напередодні обговорення змін до Конституції в сесійній залі парламенту суддівська спільнота (не без допомоги вчених, науковців, вітчизняних і міжнародних експертів) має визначити основні механізми забезпечення єдності судової практики й направити рекомендації законодавцям.

На думку експерта Ради Європи, судді Європейського суду з прав людини у 2004—2013 рр. Девіда-Тора Бйоргвінсона, належний рівень судового рішення залежить не лише від самого володаря мантії, а й від зовнішніх обставин. Ідеться про «якість законодавства та юридичної підготовки суддів, учасників процесу; адекватність ресурсів, наявних у судовій системі».

Так, за словами євроексперта, погано розроблені закони можуть ускладнювати роботу володарів мантій. Якість рішення залежить навіть від того, чи мають правоохоронні органи необхідне обладнання, знання, навички, аби провести об’єктивне й усебічне розслідування справи. «Важливим є й те, як працюють захисники, як готуються до розгляду справи в суді», — наголосив Д.-Т.Бйоргвінсон.

На його переконання, якість судового рішення залежить і від рівня фінансового забезпечення. «Суддям потрібно виплачувати адекватну винагороду, щоб захистити їх від можливого тиску, впливу при прийнятті рішень», — наголосив експерт.

За його словами, будь-яка норма закону має застосовуватись однаково й раціонально. «Якщо люди отримують різні судові рішення, коли з юридичної точки зору обставини у справі були абсолютно однаковими, це може призвести до дискримінації громадянина. Обов’язок держави — забезпечити, щоб такі розбіжності були усунуті, адже вони завдають шкоди судовій практиці та ставлять під сумнів довіру громадян до суду», — підкреслив європеєць.

Навіщо нам єдність?

У свою чергу Я.Романюк детально зупинився на тому, які проблеми судової системи зможе вирішити забезпечення єдності практики. «Однакове застосування закону дає можливість спрогнозувати особі, котра звертається до суду, якого рішення слід очікувати за результатами розгляду. Це дасть можливість уникнути безпідставних звернень до суду та зменшити надмірне навантаження на судову систему», — переконаний очільник ВС.

Вагомою перевагою забезпечення єдності судової практики, вважає Я.Романюк, є й мінімізація ризиків корупційної складової. «Ні для кого не є таємницею, і ми не заперечуємо цього, що така складова присутня в судовій системі України, присутня, як і в інших гілках влади, присутня, як і в інших державах, і ми можемо сперечатися лише про рівень корупції. Разом з тим єдність судової практики якраз і є одним із тих інструментів, який мінімізуватиме ризики корупційної складової судової системи. Якщо судова практика є усталеною, зрозумілою, однаковою, у несумлінного судді немає можливості для маневру в ухваленні якогось іншого рішення, ніж те, яке не суперечить усталеній судовій практиці в державі», — зауважив керманич ВС.

За його словами, однакова судова практика позитивно позначається на рівні суспільної довіри до Феміди. «А суспільна довіра якраз і є гарантією ефективності судової системи в будь-якій державі, зокрема й Україні», — підкреслив Я.Романюк.

Пропозиції «верховників»

Чому ж сьогодні виникають труднощі із забезпеченням єдності судової практики? Так, за словами Голови ВС, три вищі спеціалізовані й Верховний суди вживають заходів щодо забезпечення судової практики на свій лад, адже не існує органу, який би координував їхні дії.

Ще одна проблема — суди не дослухаються до думки ВС. За результатами розгляду справи він робить правовий висновок, який є обов’язковим не тільки для сторін конкретного спору, а й для всіх судів України, а також для всіх органів державної влади, які застосовують у своїй практиці витлумачену ВС норму матеріального закону. «Проте ця обов’язковість на практиці виявилася значною мірою декларативною. І це хронічна хвороба нашого суспільства. Хороших законів в Україні багато, але далеко не всі вони й не завжди виконуються. Так сталось і в ситуації з обов’язковістю правових висновків ВС. На практиці чи то через необізнаність, чи то через нерозуміння, чи то через небажання трапляються непоодинокі випадки, коли обов’язкові правові висновки ВС судами нижчого рівня не беруться до уваги, нехтуються, ігноруються, і судова практика спрямовується в інше русло», — поділився наболілим Я.Романюк.

У зв’язку із цим, на думку «верховника», варто було б запровадити більш дієві механізми, які б забезпечували обов’язковість правових висновків ВС. «Було би правильно, щоб невідповідність рішення суду обов’язковому правовому висновку ВС уже сама собою була підставою для оскарження цього рішення чи то в апеляційному, чи то в касаційному порядку», — наголосив Я.Романюк.

Завдяки цьому вдалося б уникнути й необхідності розгляду Судом справ-клонів. «Позавчора Судова палата у цивільних справах ВС розглянула 17 справ (з них 8 — тільки в одному засіданні), абсолютно однакових, однотипних. ВС повинен розглянути одну справу, зробити правовий висновок і спрямувати судову практику», — підкреслив керманич ВС.

На його думку, очолювана ним установа має вирішувати юрисдикційні спори та отримати можливість давати роз’яснення шляхом ухвалення постанов Пленуму.

«У той час як судова система в першій інстанції розглядає 4 млн справ на рік, ВС розглядає близько 750 справ. Тобто ми просто фізично позбавлені можливості забезпечити однакове застосування. ВС відірваний від системи, від життя, ми не знаємо, які нові категорії справ з’являються! Ми не знаємо тенденцій розвитку судової практики. Для того щоб володіти ситуацією та тримати руку на пульсі, напевне, потрібно відновити те повноваження, яке існувало раніше, — вивчення судової практики з виїздом на місця», — вважає Я.Романюк. А вже за результатами цього вивчення слід проводити узагальнення практики, готувати постанови Пленуму ВС.

Врятує спеціалізація

Свою точку зору щодо питання єдності практики висловив і голова Вищого господарського суду Богдан Львов. «Принцип спеціалізації (як суддів, так і судів) є найбільш дієвим механізмом на шляху досягнення єдності практики. Спеціалізація сприяє найбільш якісному судовому розгляду й відповідає самій меті правосуддя, створює необхідні передумови для ефективної діяльності господарських підприємств і судового захисту їхніх прав і охоронюваних законом інте­ресів», — підкреслив очільник ВГС.

На його думку, спеціалізація судів є магістральним шляхом розвитку судоустрою України, а тому існування в нашій державі саме спеціалізованих судів зумовлене об’єктивною необхідністю. «Перевагами спеціалізованих (у нашому випадку — господарських) судів є ефективність спеціального процесуального законодавства, яке враховує особливості підприємницької діяльності, відповідає кінцевому призначенню судового захисту, тобто ефективному, швидкому та якісному розгляду судових справ», — пояснив Б.Львов.

За його словами, переважна більшість справ щодо підприємницької діяльності проходить три інстанції за 8—9 місяців. «Система господарських судів як самостійна юрисдикція забезпечує баланс між спеціалізацією суддів та потребами суспільства,
а ліквідація або об’єднання під єдиним дахом різних юрисдикцій не вирішить питання забезпечення єдності судової практики. Адже сьогодні трапляється, що навіть різні судді однієї юрисдикції приймають різні рішення», — переконаний Б.Львов.

Поділився він і думками, як розв’язати проблему виникнення юрисдикційних спорів. «У господарських судів майже немає питань юрисдикційного розмежування із загальними судами. Поодинокі випадки трапляються, однак усталеної тенденції, яка б потребувала негайного втручання, немає. Є проблема вирішення юрисдикційних спорів з адмінсудами. Це легко вирішується визначенням змісту поняття «публічно-правовий спір» (сподіваємося на допомогу науковців) і подальшим законодавчим розмежуванням питань підвідомчості», — вважає керманич ВГС.

Проблему юрисдикційних спорів можна розв’язати, передбачивши, щоб одні й ті самі юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, несли однакові судові витрати при зверненні до суду будь-якої юрисдикції.

За словами Б.Львова, при зверненні з позовною заявою до суду господарської юрисдикції зі спором майнового характеру максимальний розмір судового збору — 146160 грн. (проходження трьох інстанцій), а до суду адмін’юрисдикції — майже 11 тис. грн. «Тобто позивач шукатиме можливість, аби справу розглянув адмінсуд», — зауважив голова ВГС.

Він нагадав, що три вищі спецсуди щороку слухають понад 200 тис. справ. «Передати таку кількість справ до ВС неможливо, це повернення до ситуації, яка колись уже була. Можна вести мову про запровадження процесуальних фільтрів. Але якщо вони дозволять зменшити цю кількість справ до кількох десятків чи сотень, то це вважатиметься перепоною в доступі до правосуддя», — пояснив Б.Львов.

На його думку, ВС відіграє важливу та особливу роль, яку не виконує жоден інший суд, — забезпечення єдності судової практики та однакового застосування норм законодавства. «Що ж до процесуальних форм реалізації цих функцій, то вони повинні бути чітко визначені законодавцем», — резюмував доповідач.

Усі учасники круглого столу погодилися, що проблеми стосовно забезпечення єдності судової практики є. Тому і судова, і законодавча гілки влади мають об’єднати зусилля для пошуку механізмів, які б допомогли володарям мантій приймати рішення, котрі б не суперечили усталеній практиці, а громадяни заздалегідь могли б знати, як суд вирішить той чи інший спір.

Питання лише в тому, коли ж Верховна Рада відреагує на запити Феміди? Тому, мабуть, спершу законникам потрібно налагодити діалог з парламентарями, бо останні не завжди готові чути представників іншої гілки влади. А без консенсусу і єдності не буде.

ПРЯМА МОВА

Наталія Агафонова, народний депутат України:

— Що єдність судової практики дає громадянину? Передусім вона забезпечує правову визначеність, яка приводить до прогнозованості судових рішень. Якщо громадянин звертається до суду і його справа вирішується за прикладом усталеної судової практики, то таким чином підвищується і його довіра до судової влади. Після реформування судової системи у 2010-му виникають ситуації, коли особа не може скористатися правом на судовий захист, оскільки іноді суди різної юрисдикції відмовляють у касаційному перегляді справи, посилаючись на непідсудність їм такої. Таким чином, особі не залишається нічого іншого, як звертатися до Європейського суду з прав людини.
Я переконана, що ми самі у своїй державі маємо забезпечувати право особи на захист.

Михайло Цуркан, суддя Вищого адміністративного суду України:

— Зважаючи на те, що в законодавстві не визначений термін «єдність судової практики», у наукових колах існують різні думки щодо нього. Одні вважають єдність судової практики імперативом, інші ж твердять: неможливо примусити всіх суддів думати однаково, і вважають це спробою посягання на суддівську незалежність. Сьогодні забезпечити єдність судової практики непросто. В українських реаліях це пов’язано з наявністю трьох судових підсистем, трьох вищих спеціалізованих судів. Судова практика забезпечується двома шляхами: процесуальним (рішення суду) та позапроцесуальним (постанови пленуму, роз’яснення). Важлива місія щодо забезпечення єдності покладається на вищі спецсуди — про­цесуальним шляхом. Уважаю, що законодавець мав би передбачити право вищих спецсудів у структурі рішення робити власні правові висновки. Нехай вони не будуть обов’язковими (як у випадку з правовими висновками ВС), але стануть відповідями на запитання, поставлені перед суддею.