Огляд ЗМІ. Голова ВАСУ Олександр Нечитайло: «Посада для мене — професійний експеримент, а не кульмінація якихось прагнень і мрій»

«Закон і Бізнес» №27 (1169) 05.07—11.07.2014 стор. 1, 4-5

Три тижні тому колектив Вищого адміністративного суду довірив крісло голови Олександру Нечитайлу. Ця висока адмінпосада в його суддівській кар’єрі — перша. Олександр Миколайович упевнений, що як для ВАС, так і для всієї системи адмінсудів можна зробити багато. Але для цього потрібна підтримка самих суддів, небайдужих до своєї професії. Один у полі не воїн, а гуртом значно легше зробити суд доступнішим для громадян, підвищити довіру до Феміди. В інтерв’ю нашому виданню О.Нечитайло розповів про перші досягнення на посаді, плани на майбутнє і про те, як йому на день народження «подарували «справу Тимошенко».

«Якщо тебе не підтримують колеги, то балотуватися на посаду голови суду немає сенсу»

— Олександре Миколайовичу, вітаємо вас із призначенням на посаду голови ВАС. Ви самі вирішили балотуватися чи, можливо, колеги запропонували це зробити?

— Щиро вдячний за привітання. Справа в тому, що рішення про висунення моєї кандидатури на посаду голови установи приймала четверта судова палата, яка спеціалізується на розгляді справ, пов’язаних з податковими спорами. Питання було винесене на обговорення палатою, яка й погодила мою кандидатуру.

— Ви були єдиним претендентом від палати чи, може, у вас були конкуренти?

— Так, я був єдиним кандидатом від палати на посаду голови ВАС.

— І ви погодилися балотуватися…

— Погодився, адже підтримка колективу — це найголовніше, вона дає наснагу працювати, дає зрозуміти, що в тебе є однодумці. Без підтримки колективу головою суду не можна стати. Я зрозумів, що є люди, які вірять у те, що я можу внести якийсь позитив у роботу суду, які переконані, що моє бачення вирішення тих чи інших проб¬лем може бути корисним.

— У вас була впевненість, що впораєтесь із цією роботою?

— Я вперше займаю адмінпосаду. Тому критичні зауваження до самого себе можуть виникати ще довго. З досвіду керівництва в мене — робота секретарем четвертої судової палати ВАС. У той же час проблеми, які є у ВАС та всій системі адмінсудів, мені відомі. Тому думаю, що, заручившись підтримкою колективу, впораюся зі своїми обов’язками.

— За результатами перших виборів голови ВАС жоден з кандидатів на посаду очільника установи не набрав необхідної кількості голосів. Вас підтримало 32 колеги. Не виникало бажання більше не висувати своєї кандидатури? Чи, навпаки, ви впевнилися, що колеги вас підтримують?

— Повторно свою кандидатуру я висував також після обговорення з колегами з четвертої палати. Тобто колектив знову підтвердив своє бажання бачити мене на цій посаді. Звісно, я не мав морального права відмовити їм.

— Але ж і у вас було бажання стати головою суду? Не може ж колектив примусити зайняти крісло керівника?

— У нас із колективом завжди були гарні стосунки. Тому для мене бажання колег — головне. Якби його не було, я б не висував своєї кандидатури. Якщо тебе не підтримують колеги, то балотуватися на посаду голови суду немає сенсу.

«Я не бачив ніякого тиску на виборах голови ВАС»

— На вашу думку, те, що претендент на посаду керманича ВАС Микола Кобилянський відмовився брати участь у виборах, зіграло вам на руку?

— Я поважаю рішення Миколи Генріховича. Думаю, що його прий¬няття далося важко. Враховуючи ситуацію, яка склалася під час виборів голови суду, вважаю, що те рішення було, як то кажуть, на часі. А те, що він попросив своїх прихильників підтримати мою кандидатуру, свідчить: на мене покладена ще більша відповідальність перед колегами.

— Чому відразу після рішення зборів суддів про своє призначення ви пішли спілкуватися з людьми, які стояли під стінами ВАС? Що змусило погодитися на комунікацію з громадянами?

— Це рішення було спонтанним.

— Ви його самостійно прийняли чи, може, представники громадськості, які були під час виборів голови в залі, попросили вас вийти до людей?

— Я сам прийняв таке рішення. Люди, які стояли біля ВАС, хотіли зустрітися з новим головою. Для мене було важливим вислухати, які в громадян є критичні зауваження на нашу адресу. Думаю, це нормальне явище, коли керівник державної установи виходить до людей, спілкується з ними. Нічого страшного в цьому немає, керівники повинні спілкуватися з громадянами.

Ми й надалі плануємо тісніше спілкуватися з громадськістю. Покращуватимемо роботу суду в цьому напрямку, аби громадяни більш оперативно отримували інформацію про діяльність судів.

— На що найчастіше скаржаться громадяни?

— Часто їх турбує, що справи розглядаються тривалий час. Вони просять прискорити розгляд. Сьогодні в суддів ВАС дуже велике навантаження, у багатьох суддів у залишку — до 1 тис. справ. Однак це не проблема одного судді чи одного суду. Її потрібно розв’язувати на законодавчому рівні, впроваджуючи так звані процесуальні фільтри.

— Як уважаєте, присутність представників громадськості на виборах голови суду — позитивний чи негативний фактор? Чи здійснюють вони тиск на суддів?

— Я не бачив ніякого тиску на виборах голови ВАС. Представники громадськості толерантно висловлювали свої думки, звинувачень у наш бік не було. Якщо суддям висловлюються певні побажання, без образ та звинувачень, то присутність громадськості на виборах голови суду — позитивний момент. Адже будь-який державний діяч повинен усвідомлювати: все, що він робить, бачать люди і він працює саме на благо цих людей.

«Найближчим часом я вже точно зможу сказати, розгляд скількох справ на місяць зможу осилити»

— Чи склали для себе орієнтовний план заходів, які потрібно здійснити на посаді очільника установи?

— Перші кроки вже здійснено — це обрання заступників голови суду та вирішення долі другої судової палати ВАС. Нагадаю, що раніше ця палата спеціалізувалася на розгляді справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради, Президента, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Однак після внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства розподіл таких справ між суддями ВАС здійснюється без урахування їхньої спеціалізації. Висловлювалося чимало критичних зауважень щодо діяльності цієї палати. Критикували її і в Європейському суді з прав людини. Не буду давати оцінку, законні рішення чи ні приймала ця палата, але, на мою думку, її необхідно було ліквідувати, що ми й зробили на зборах суддів ВАС. Доцільності в існуванні спеціальної палати не вбачається. З 1 липня 2014 року всі категорії справ, які раніше належали до компетенції другої судової палати, у тому числі й виборчі спори, розподіляються між усіма суддями ВАС.

Подальші заходи будуть пов’язані із забезпеченням єдності судової практики. Це є основним кроком для боротьби з корупцією в судовій системі. Якщо суддя знатиме: є стала практика й він повинен вирішити конкретну справу так, а не інакше, то в нього не буде можливості прий¬няти «потрібне» рішення. На мою думку, саме спеціалізація суддів дає можливість упевнено йти до єдності судової практики.

— Річний строк перебування на посаді голови — це замало?

— Звичайно, це невеликий термін. За такий короткий час не завжди можна втілити в життя задумане. Адже часто-густо підготовка до певного заходу триває більше часу, ніж сам захід. Те ж стосується й реалізації певного проекту: спочатку потрібно налагоджувати контакти, наприклад з міжнародними експертами, шукати джерела фінансування і т.д. Повірте, така робота займає не один день. Виходить, коли голова суду вже ввійшов у курс усіх справ, настає час обирати іншого керівника.

— Сподіваєтеся на те, що законодавець збільшить строк перебування на посаді голови суду?

— Я не можу вирішувати за законодавця. Думаю, він проаналізує ситуацію та дійде висновку, чи потрібно збільшувати цей строк. Але можу з упевненістю сказати, що не слід порівнювати посаду голови суду в більшості країн Заходу та в Україні. У нас на плечі керівника лягає багато обов’язків, у тому числі й вирішення фінансових питань, питань матеріально-технічного забезпечення, представницьких, організаційних питань тощо.

— Відповідно до рішення зборів ВАС голова суду розглядає тільки 1% від справ, які слухають його колеги. Чи не збираєтесь ініціювати внесення змін до цього рішення зборів, аби збільшити навантаження для голови суду?

— Як я вже казав, голова суду вирішує багато питань. Часу на розгляд справ залишається дуже мало. Поки що не можу говорити, чи до кінця виправданий коефіцієнт у 1% для очільника суду, але думаю, що найближчим часом я вже точно зможу сказати, розгляд скількох справ на місяць зможу осилити. Щоправда, нині я розглядаю справи в загальному порядку, адже сьогодні в мене в провадженні перебуває близько 800 справ. Я їх нікому не передаю, розглядатиму сам. Тому, мабуть, поки що ми рішення зборів переглядати не будемо. Якщо в мене зменшиться кількість справ, то, швидше за все, переглянемо рішення та збільшимо цей відсоток. Наскільки — покажуть час і досвід.

— У кожного голови є власний стиль роботи. Який стиль керівництва оберете ви?

— Мабуть, демократичний. У цьому стилі керівництва є позитивні й негативні моменти. Адже в деяких ситуаціях треба бути жорсткішим, а демократичні принципи не дозволяють цього робити. Проте демократичні принципи дозволяють розширити межі прийняття рішення не лише власними переконаннями, а й думкою колег, їхнім досвідом та підтримкою.

— Тобто ви завжди дослухаєтеся до думки колективу?

— Так, я працюю в цьому колективі вже багато років. Як можу не звертати уваги на позицію кожного з колег?

«На мене ніколи не чинили політичного чи будь-якого іншого тиску»

— Ви стали відомі широкому загалу після розгляду виборчого спору — позову кандидата на пост Президента Юлії Тимошенко до Центральної виборчої комісії. Поділіться враженнями, переживаннями, думками, які виникали під час розгляду цієї справи.

— Як ви думаєте, які можуть бути враження, якщо ця справа була розподілена мені в день народження?!

— Мабуть, такого подарунку ви ще ніколи в житті не отримували.

— Ніколи (сміється). Втім, для мене це була звичайна справа. Єдина відмінність полягала в тому, що я більше спеціалізувався на податкових спорах, а тут — виборча справа. Звісно, була непевність, чи зможу впоратися з нею, розібратись у виборчому законодавстві за дуже короткий термін.

— Колеги допомагали?

— Звичайно, допомагали. Без їхньої допомоги, мабуть, і не впорався б. Цю справу ми слухали всім складом суду.

— Чи відчували політичний тиск під час її розгляду?

— Ні. На мене ніколи не чинили політичного чи будь-якого іншого тиску.

— Важко бути головуючим суддею в політичних справах?

— Психологічно важко їх розглядати. Обстановка — напружена. Проте я намагався абстрагуватись і поводитися так, як при розгляді будь-якої іншої справи. Зрештою сутність суддівської роботи не залежить від категорії спору: я так само вивчав матеріали, досліджував докази, вислуховував сторони, аналізував законодавство.

«За систему адмінсудів потрібно боротися, відстоювати власні інтереси, попри всі труднощі на шляху»

— Сьогодні лунають пропозиції щодо ліквідації системи адміністративних судів. Як збираєтеся відстоювати їх існування та подальший розвиток? Які у вас є аргументи для переконування, що систему адміністративних судів варто залишити?

— Природно, ми заперечуємо проти ліквідації системи адмінсудів. Протягом майже 10 років фактичної роботи вона демонструє неабияку працездатність, тому має право продовжувати існувати та працювати далі. Всі розмови про необхідність ліквідації системи адмінсудів — безпідставні. Результатом розгляду адмінсудами більшості справ є поновлення прав громадян. Це головне, до чого прагнули фундатори адмінсудочинства в Україні, це те, що слід удосконалювати та кристалізувати.

— Скажіть, будь ласка, а чи не виникало бажання зібратися представникам судів кожної юрисдикції та інстанції й разом обговорити, які зміни потрібно вносити до Конституції. Адже сьогодні складається враження, що в судовій системі немає єдності: кожен пропонує свої зміни, які суперечать поглядам колег.

— Скажу відверто: проблема є. На початку червня ВАС за підтримки ОБСЄ організував круглий стіл «Зміни до Конституції України: реформа судової системи». На заході були присутні судді, науковці, міжнародні експерти, а от представники Верховного Суду не прийшли. А саме Пленум ВС висловив думку, що адмінсудів не повинно бути. Безперечно, у кожного — свої ідеї щодо побудови судової системи. ВС намагається зосередити розгляд усіх касаційних справ у своїх стінах. Але ми це вже проходили. Пам’ятаєте ситуацію, коли у ВС нагромадилася така кількість справ, що їх довелося направляти на розгляд до апеляційних судів? Навіщо повертатися назад, наступати на ті самі граблі? Потрібно дивитися вперед. ВС повинен бути храмом правосуддя, творцем судової практики. А касаційна інстанція (вищі суди) має втілювати цю практику в життя.

— Тобто ви будете відстоювати систему до останнього.

— Так. За систему адмінсудів, до створення якої ми так довго йшли, потрібно боротися, відстоювати власні інтереси, попри всі труднощі на шляху. Адже зламати щось простіше, ніж потім знову відбудовувати.

— Але ж просто говорити про проб¬лему — замало, потрібно вдаватися до конкретних дій.

— Сьогодні наші дії полягають у підготовці відповідних проектів, унесенні пропозицій до ВР. Іншого механізму ми наразі не маємо. Адже в судів немає права законодавчої ініціативи.

«Важко переконати суддю думати інакше, ніж він вирішив, змусити дослухатися до позиції більшості»

— Ви вже 8 років працюєте у ВАС, тому, напевно, обізнані з проблемами як касаційної інстанції, так і окружних, апеляційних адмінсудів. Який найбільший головний біль усієї системи адмінсудів? Як пропонуєте його лікувати?

— Основна проблема — незабезпечення єдності судової практики. Сьогодні є різні думки щодо застосування того чи іншого законодавчого акта — і це негативно впливає на всю судову систему. Важко переконати суддю думати інакше, ніж він вирішив, змусити дослухатися до позиції більшості. Потрібен механізм, щоб кожен суддя був змушений поступитися своїми індивідуальними поглядами та зрозуміти: є думка більшості й варто підтримувати саме її. Тоді судова практика буде стабільною.

У деяких західних країнах судді навіть не мають можливості висловити окрему думку. Якщо вони й мають своє бачення, то не пишуть окремої думки, погоджуються з більшістю. Адже наявність окремої думки розглядається як прояв нестабільності судової системи. Мені близький і зрозумілий такий підхід. Тому що, по суті, окрема думка —

це критика позиції більшості. Самі судді повинні зрозуміти, що заради стабільності судової практики потрібно поступатися власними поглядами, інтересами, переконаннями.

— А якщо виявиться, що думка меншості — правильна?

— Погоджуюся, що в окремих випадках таке може трапитись. Одного разу я цікавився в судді Верховного суду штату Юта (США), чому вони висловлюють окрему думку в тій чи іншій справі, яка йде врозріз із єдністю судової практики. Він відповів так: «Може, через 100 років скажуть, що я був правий».

— Вважаєте, в нинішніх умовах реально забезпечити єдність судової практики? Мені така ідея здається дещо утопічною…

— Тим паче за рік цього не зробиш (посміхається). Четверта судова палата ВАС, секретарем якої я був, двічі розглядала касаційні скарги всім складом. Це робилося для того, щоби не було сумнівів у застосуванні тієї чи іншої норми матеріального права. Якщо є думка 25 суддів ВАС, то вона більш переконливо впливає на єдність судової практики.

Тобто певні механізми забезпечення єдності судової практики є. Ми намагаємося їх використовувати. Проте не вистачає законодавчої бази для врегулювання цих питань. Наприклад, до обов’язків секретаря судової палати належить забезпечення єдності судової практики. Але як це зробити, не пишуть. Ніхто не визначив механізму.

— Мабуть, і законодавець заважає забезпечувати єдність практики, адже він постійно вносить зміни до нормативно-правових актів.

— Звичайно. Думаю, повинна бути взаємодія між усіма гілками влади. Зміни до законів не мають уноситися відповідно до ситуації. Закон не повинен відповідати сьогоднішній ситуації, він має дивитися далеко в майбутнє. Наприклад, конституція США була прийнята більш ніж 200 років тому, але за цей час до неї внесено всього кілька поправок.

— Виходить, зусиль судової влади недостатньо для забезпечення єдності судової практики?

— Так. Нам потрібні стабільне законодавство й розуміння парламентом того, що часте внесення змін до законів, кодексів заважає суддям працювати. Від цього страждають і громадяни.

«Після закінчення строку призначення не триматимуся за посаду голови»

— Як можна відновити довіру людей до судової влади? Що повинні робити судді, аби їм довіряли?

— По-перше, приймати законні рішення. Велику роль у цьому питанні відіграє та сама єдність судової практики, про яку ми сьогодні багато говоримо. Коли один пенсіонер отримав певні надбавки, а його сусід — ні, то, звичайно, суддів звинувачуватимуть, казатимуть про різні підходи до розгляду подібних справ.

Частково довіру громадян до судової влади підривають несумлінні політичні діячі. Не гребуючи гострими висловлюваннями, вони поширюють інформацію, що судді — корупціонери, а рівень довіри до судів — низький. Але невже вони проводять ці опитування? А якщо й проводять, то хто відповідає на запитання? Якщо люди з вулиці, то, вочевидь, думка щодо судової системи в них формується на основі інформації, поширюваної в мас-медіа. Повірте, якби опитували учасників судового процесу, то думка щодо судової системи в них була б кардинально протилежною.

Завдяки нашим міжнародним партнерам кілька років тому в Україні проводили подібні соціологічні дослідження, але опитування здійснювалося безпосередньо в судах, тобто серед людей, які мають власний досвід звернення до суду. Я не кажу, що показник довіри до судів був 100-відсотковим, але він був значно вищим, ніж той, про який сьогодні прий¬нято говорити в суспільстві.

— Такий принцип, як відкритість, можна вважати другим чинником, який впливає на відновлення довіри до володарів мантій?

— Принцип гласності ще ніхто не відміняв. Судові засідання в нас відкриті. Я як суддя ніколи не забороняв приходити на засідання. Не знаю, чому деякі судді цього бояться. Якщо представники ЗМІ чи представники громадськості чемно себе поводять, то чому бути проти їхньої присутності?

Однак іноді мало бути відкритим. Сьогодні дуже важливо демонструвати свою відкритість, говорити про неї, доносити потрібну інформацію до кожного, хто її потребує.

— Як ви збираєтеся покращувати репутацію ВАС та системи адміністративних судів?

— Очевидно, що сьогодні громадяни потребують інформації про роботу суду. Ця інформація має бути корисною, пов¬ною та своєчасною. При цьому необхідно, аби про діяльність судової системи людям розповідали саме її представники, тобто першоджерело. Коли ж суспільство дізнається про інформацію з третіх рук, вона не завжди відповідає дійсності. Як наслідок, у людей складається хибне враження про діяльність судів.

Тому робота зі ЗМІ та громадськістю — важливий крок для покращення репутації суду в суспільстві. Я планую приділяти цьому напрямку роботи особливу увагу.

— Ви деякий час працювали в органах прокуратури. Чому вирішили одягти мантію?

— В органах прокуратури я пропрацював 5 років. Остання посада — заступник начальника загального нагляду в обласній прокуратурі. Я знав, як працювали на той час арбітражні суди, і мені це було цікаво. Тому вирішив спробувати себе і в цій професії.

— Професія сподобалась?

— Як бачите, дотепер працюю суддею (посміхається). В арбітражному (з 2001 року — господарському) суді я розглядав справи, пов’язані з податковим законодавством, а коли був створений Вищий амінсуд, вирішив не змінювати спеціалізації та перейшов до ВАС, де розглядаю такі ж справи.

— Зазвичай у судді (не кажучи вже про того, який займає адмінпосаду) дуже багато справ. Чи вдається відпочити? Чим займаєтесь у вільний від роботи час?

— Звичайно, для сім’ї час завжди знаходжу. Адже жодна робота не замінить родини, її підтримки. У нас сімейне хобі — ми всі займаємося дайвінгом.

— Дружина не каже, що ви забагато часу проводите на роботі?

— Мабуть, вона ще не повністю усвідомила, на яку посаду я потрапив.

— Не шкодуєте, що стали головою ВАС?

— Ні, в жодному разі. У мене багато планів і наснаги вдосконалити роботу суду, наскільки це буде можливим у межах річного терміну головування. Але повірте: після закінчення строку призначення не триматимуся за посаду. У першу чергу я — суддя й можу працювати в будь-якому кабінеті та розглядати будь-які справи. Посада голови для мене — цікавий досвід, професійний експеримент, а не кульмінація якихось прагнень і мрій. Вважаю, до будь-яких посад варто ставитися філософськи, але з високим рівнем відповідальності.

МАРИНА БОЙКО

Сумський окружний адміністративний суд