Визначення в договорі грошових зобов’язань у іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює врахування індексу інфляції
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
9 листопада 2011 р. м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Особи 6 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2010 року Особа 5 звернувся до суду з позовом до Особи 6 про стягнення боргу за договором позики.
Зазначав, що 6.12.2009 він за договором позики передав у власність Особи 6 грошові кошти в сумі $61864, які Особа 6 зобов’язалась повернути до 22.12.2009.
На підтвердження отримання вказаної суми грошових коштів Особа 6 надала йому розписку.
Посилаючись на те, що відповідачка взятих на себе зобов’язань за договором позики не виконала, просив стягнути з Особи 6 на його користь $61864 в рахунок повернення суми позики, $1146,60 як проценти за користування позикою, $556,78 інфляційних утрат, $335,59 в рахунок трьох процентів річних, що всього за курсом Національного банку є еквівалентом 511696 грн. 64 коп., та судові витрати у справі.
У подальшому уточнив заявлені позовні вимоги й просив стягнути з Особи 6 на його користь $67311,85 в рахунок повернення суми позики, $1980,50 — як проценти за користування позикою, $2887,69 інфляційних утрат, $579,66 в рахунок трьох процентів річних, що всього за курсом Національного банку є еквівалентом 533446 грн. 41 коп., та судові витрати у справі.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 28.05.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29.07.2010, позовні вимоги Особи 5 задоволено: стягнуто з Особи 6 на його користь 533446 грн. 41 коп. заборгованості за договором позики, 1700 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У касаційній скарзі Особа 6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги Особи 5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки Особа 6 взятих на себе зобов’язань за договором позики не виконала, на неї слід покласти обов’язок повернути суму позики, сплатити проценти за користування позикою, відшкодувати інфляційні втрати, а також сплатити три проценти річних за неналежне виконання грошових зобов’язань.
Однак з такими висновками судів повністю погодитися не можна.
Судом установлено, що 6.12.2009 Особа 5 за договором позики передав у власність Особи 6 грошові кошти в сумі $61864, які Особа 6 зобов’язалась повернути до 22.12.2009.
На підтвердження отримання вказаної суми грошових коштів Особа 6 надала Особі 5 розписку.
Взяті на себе зобов’язання за договором позики Особа 6 належним чином не виконала.
Відповідно до стст.1046—1050 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до стст.549—552 цього кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу.
Згідно зі ст.625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, визначення в договорі грошових зобов’язань у іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики індексу інфляції для обгрунтування вимог, пов’язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.
Суд першої інстанції в порушення стст.213, 214 ЦПК на зазначені положення закону уваги не звернув, установивши, що Особа 6 взятих на себе зобов’язань за договором позики належним чином не виконала, дійшов обгрунтованого висновку про те, що з Особи 6 на користь Особи 5 слід стягнути суму позики та проценти за користування позикою, при цьому не врахував, що предметом договору позики, укладеного між Особою 5 і Особою 6, були грошові кошти в іноземній валюті та що положення ч.2 ст.625 ЦК щодо стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, інфляційних втрат може бути застосоване лише в разі прострочення грошового зобов’язання в гривні.
Поза увагою суду першої інстанції залишилась і та обставина, що стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов’язання можливе, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, і що відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, і якщо договором не встановлений розмір процентів, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Крім того, суд першої інстанції на порушення вимог процесуального закону не врахував, що кожна із заявлених Особою 5 позовних вимог має самостійні підстави, тому стягнуті на користь Особи 5 суми грошових коштів повинні розраховуватись судом окремо з наведенням у рішенні відповідних розрахунків і, задовольняючи позовні вимоги, стягнув на користь Особи 5 грошові кошти однією сумою.
Апеляційний суд у порушення стст.303, 315 ЦПК на зазначені положення закону уваги не звернув; у достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч.2 ст.338 ЦПК.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити.
Рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 28.05.2010 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29.07.2010 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 4.14 МБ)
Матеріали за темою
Нацбанк пом’якшує валютні обмеження
15.06.2023
Спрощено умови погашення споживчих кредитів
12.06.2023
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!