У деяких випадках звернення стягнення можливе лише через суд
Правила звернення стягнення на заставлене майно містять підводні камені, на які можуть наскочити навіть досвідчені юристи. Слід звертати увагу на те, коли можна обійтися виконавчим написом нотаріуса, а коли рішення має приймати суд.
Різноманітні стягнення
Загальним порядком є звернення стягнення на предмет застави на підставі судового рішення, якщо іншого не встановлено договором або законом. Аналіз законодавства засвідчує, що в деяких випадках звернення стягнення на предмет застави можливе винятково на підставі судового рішення, незалежно від того, чи існує між сторонами спір і чи є в них підстави й бажання реалізувати предмет застави в позасудовому порядку. Так, за рішенням суду відбувається:
- звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (ч.6 ст.20 закону «Про заставу»);
- звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству (ч.4 ст.33 того самого закону).
Разом з тим рішення суду не є єдино можливим порядком звернення стягнення на заставлене майно. Так, за ч.6 ст.20 закону «Про заставу», звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. У свою чергу ч.3 ст.33 закону «Про іпотеку» передбачає, що «звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя».
Із цього випливає дискусійне запитання: коли саме можливе звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса? З аналізу законодавства вбачається, що такі дії суперечать чинним нормам, на підтвердження чого можна навести випадок із судової практики.
Перемога в усіх інстанціях
Товариство звернулося до місцевого господарського суду з позовом до банку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. На обгрунтування позовних вимог, позивач указав, що нотаріус учинив виконавчий напис про звернення стягнення на рухоме майно позивача за договором застави рухомого майна, яким забезпечено виконання зобов’язань заводу за генеральною угодою на здійснення активних операцій у сумі $1,8 млн.
Рішенням місцевого господарського суду, яке згодом залишили без змін апеляційна та касаційна інстанції, позов було задоволено. Виконавчий напис, учинений нотаріусом, про звернення стягнення на рухоме майно, що належить товариству, визнано таким, який не підлягає виконанню.
На думку судів, оскільки предметом договору застави є рухоме майно, до правовідносин застосовуються норми закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», в якому відсутній такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як учинення виконавчого напису.
Касаційна інстанція обгрунтувала свою позицію тим, що законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено тільки на підставі рішення суду. ВГС виходив з того, що відповідно до обставин справи між банком (заставодержателем) і товариством (заставодавцем) укладено договір застави рухомого майна.
Відповідно до договору заставою забезпечуються вимоги заставодержателя, що випливають із генеральної угоди, укладеної між заводом (боржником) та заставодержателем, відповідно до якої останній при виконанні боржником певних його умов відкриває боржникові ліміт заборгованості на здійснення активних операцій. Також у договорі застави передбачено випадки, коли заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави або його частину згідно з чинним законодавством. Одним з таких випадків є виникнення в заставодержателя права вимагати дострокового погашення боргу або дострокового виконання боржником зобов’язань за кредитним договором.
Відповідно до договору звернення стягнення на предмет застави та його реалізація здійснюються згідно з чинним законодавством, у тому числі шляхом учинення виконавчого напису нотаріусом. Останній учинив виконавчий напис за договором застави рухомого майна про звернення стягнення на рухоме майно позивача, яке підлягає витребуванню.
ВГС звернув увагу на те, що закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення закону «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно з приписами якого звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку.
Останнім із законів не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду. Отже, умови договору щодо звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису суперечать законодавству.
Особливий порядок
Відповідно до ч.1 ст.590 Цивільного кодексу «звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом». Згідно з ч.1 ст.24 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку прописаному в ньому ж.
Статтею 26 цього акта визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Відповідно до неї «обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:
1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим законом;
2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;
3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги в разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;
4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери…»
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК «підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу». Відповідно ж до приписів ч.1 ст.203 ЦК «зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства». Крім цього, право чин повинен мати форму, встановлену законом.
Тому в нашому випадку звернення стягнення на предмет застави може бути вчинено тільки на підставі рішення суду.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 4.1 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!