СНД, не виправдавши свого призначення, перетворилася на «президентський клуб»
СНД, яка сьогодні існує більше на папері, ніж на практиці, виникла після розпаду Радянського Союзу. Ініціатором створення СНД виступила Москва, ідею якої активно підтримали Україна і Білорусь.
Головною метою Росії в цьому випадку було збереження колишніх «сестер» у зоні свого впливу, а формат СНД мав допомогти у вирішенні суперечностей, що виникли в результаті розвалу СРСР.
У ролі аналога ЄС
Для багатьох радянських республік повалення імперії стало великою несподіванкою. На всесоюзному референдумі, який відбувся в березні 1991 р. і в якому не брали участі країни Балтії, Вірменія і Молдова, більшість виборців висловилися за збереження Радянського Союзу, але з умовою його реформи. І зробити це начебто вдалося — до СНД увійшли 12 з 15 колишніх радянських республік.
СНД мала стати аналогом ЄС у Східній Європі, проте з огляду на явне домінування Росії в цій органі¬зації говорити про рівно¬прав’я всіх країн — учасниць Співдружності не доводиться. Її верховенство невипадкове, оскільки, мабуть, із самого початку Кремль збирався відновити велику союзну державу на пострадянському просторі.
Першим етапом проекту мала стати союзна держава Росії і Білорусі. Згодом приєднатися до неї запропонували б іншим членам СНД. Проте союз Росії і Білорусі так і не відбувся, а через двадцять років після розпаду СРСР стало зрозуміло, що спільна держава з її колишніми кордонами (звісно, на чолі з Росією) також не буде створена.
Сильним ударом по СНД стала російсько-грузинська війна в серпні 2008 р. і визнання Москвою незалежності Абхазії і Південної Осетії. Цей крок Росії не підтримала жодна інша країна СНД. Агресія проти Грузії показала неадекватність Росії, яку не могли не помітити її партнери по Співдружності. А Грузія залишила об’єднання.
Втрата інтересу
Говорячи про чинники, які могли зміцнити СНД (проте не зробили цього), слід згадати створення Організації договору про колективну безпеку. Якщо СНД мала стати аналогом ЄС, то ОДКБ — чимось на зразок НАТО. Проте навряд чи ця структура колективної безпеки якось допоможе збереженню СНД, адже до ОДКБ вступили тільки 7 з колишніх 12 членів Співдружності.
Крім того, в ОДКБ була чудова можливість продемонструвати свою ефективність під час недавніх подій у Киргизстані (який до того ж є членом організації), проте в цьому випадку вона продемонструвала лише свою недієздатність.
Сьогодні Росія, мабуть, і сама втратила інтерес до СНД. Швидше за все, вона зрозуміла, що Співдруж¬ність є неефективним інструментом реалізації власних інтересів. Тому почалася «гра» з іншими пост¬радянськими проектами, такими як ЄврАзЕС і Митний союз. Таким чином, Москва намагається досягти намічених цілей, використовуючи менші за розміром «міждержавні клуби», які сама і створює.
В результаті в міжнародній політиці слово «СНД» звучить все рідше. Ймовірно, ця організація вичерпала себе. Формально Співдружність може проіснувати ще довго, проте нині вона все більше нагадує геополітичну примару, і з роками ця тенденція лише посилюватиметься.
Є й інший момент, що знижує привабливість СНД в очах її членів: переорієнтація Москви на «прагматичну економічну політику» обмежує можливості інших пострадянських республік користуватися Співдруж¬ністю як інструментом отримання вигоди від Росії, особливо енергоресурсів «зі знижкою».
До речі, сьогодні про СНД все частіше говорять не як про реальну міждержавну організацію, а як про своєрідний клуб глав держав (членів Співдружності). Саме по собі це непогано, проте клуб президентів і геополітичне об’єднання країн — це все-таки структури різного політичного рівня.
Віктор ДЕНИСЕНКО, Geopolitika
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!