«Трактуй мене повністю!»

або Чому люстраційний закон поставив під загрозу проведення позачергового з’їзду суддів?

Пертурбації всередині судової системи, пов’язані з реалізацією закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дещо дестабілізували роботу органів суддівського самоврядування. Менш ніж за місяць заплановано провести позачерговий з’їзд суддів України, який не відбувся у квітні саме через очікування люстраційного закону. Наразі щодо проведення з’їзду знову виникають питання, але вже через прийняття цього акта.

Законодавцю присвячується

Давно відомо, що немає досконалих людей, а досконалих документів — і поготів. Закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» так само не став винятком із цього правила. Неузгодженості, які були помітні ще в першому варіанті люстраційної процедури, залишилися й в остаточному тексті закону.

Чи не найбільш серйозною «зазуб­линою» документа виявилася процедура обрання делегатів на з’їзд суддів. Занепокоєна питанням правильного розуміння волі законодавця й Рада суддів загальних судів. Розгляду саме цього питання вона планувала присвятити своє чергове засідання, яке, до речі, знову мають намір провести в режимі відеоконференції. Та цього разу члени ради так і не досягли єдиного розуміння норм, закладених у законі. Попри це керівництво РСЗС погодилося пролити світло на деякі причини передз’їздової лихоманки.

Нагадаємо, що з’їзд скликаний на 19—20 червня. Провести його без делегатів, звісно, не уявляється можливим. «Закон, який був прийнятий, має багато протиріч і різночитань. Ми не змогли поки дійти спільної думки, яким чином слід обирати делегатів на з’їзд», — розповів «ЗіБ» заступник голови РСЗС Олександр Симонець.

Суперечності щодо трактування окремих положень закону дійсно виникли всередині судової влади. Минулого тижня це питання детально вивчали на засіданні Комітету ВР з питань верховенства права та правосуддя. Тоді голова Ради суддів адміністративних судів М.Кобилянський висловив побоювання стосовно неможливості проведення з’їзду через неточності, допущені законодавцем при прийнятті закону. А це, на його думку, унеможливить формування складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради юстиції (докладніше див. №20 «ЗіБ». — Прим. ред.).

Усвідомлюючи серйозність питання, ради суддів спеціалізованих судів звернулися до Ради суддів України з проханням розлумачити окремі положення документа.

«У законі сказано, що делегатів на конференцію обирають місцеві суди. У свою чергу апеляційний суд на своїх загальних зборах обирає делегатів від місцевих судів згідно з наданими відомостями. Однак в ст.119 закону сказано, що від області на з’їзд обирається 1 делегат від місцевих і один делегат від апеляційного судів. Кого ж тоді обирають місцеві суди?» — був вкрай збентежений такою законодавчою колізією О.Сімонець.

Підтримала колегу й секретар РСЗС Олена Запорожченко. Вона звернула увагу на те, що законодавець усюди використовує поняття «делегати», а не «кандидати в делегати», що, на її думку, є логічнішим.

Справжній сенс зазначених законодавчих положень для суддівської спільноти поки що залишається правовою загадкою. «Ми дуже довго, буквально по буквах, розбирали спірні норми. Та ми також розуміємо, що жодна з рад не має права трактувати закон. Нам, попри все, потрібна допомога РСУ», — впевнена О.Запорожченко.

Питання особливої важливості

Найбільш повно окреслив проблему голова РСЗС Павло Гвоздик. Перед­усім він пояснив, що розбіжностей серед суддів немає. Натомість є розбіжності в законі.

На його думку, зазначена проблема пов’язана з питанням юридичної техніки. «Нормативний документ слід розглядати як єдине ціле. Коли вносяться зміни в окремі статті, повинні бути приведені у відповідність і всі інші», — впевнений П.Гвоздик. За його словами, ціла низка невідповідностей та неузгодженостей між положеннями статей не дозволяє сприймати закон однозначно. Проте займатися трактуванням норм, на думку судді, повинна не РСУ, а той, хто їх приймав, — Верховна Рада. РСЗС вже звернулася до міністра юстиції з пропозицією внести зміни до закону, які посприяють його єдиному розумінню.

Та, на жаль, теорію не завжди можна реалізувати на практиці. «У законі є положення, яке передбачає, що апеляційні суди повинні вирішувати, хто з делегатів від місцевих судів поїде на з’їзд. Але ж ми говоримо про єдність статусу всіх судових органів. І таке положення закону як мінімум наштовхує на певні роздуми про ієрархію установ», — зауважив П.Гвоздик. Він переконаний, що подібні неузгодженості, якщо на них вчасно не звернути уваги, цілком імовірно, можуть спричинити суттєві процесуальні негаразди. Адже легітимність проведення з’їзду — питання дуже важливе й актуальне. «Стоїть питання про формування складів ВРЮ та ВККС, обрання суддів Конституційного Суду. Ці питання для нашої країни — украй важливі», — наголосив П.Гвоздик.

На запитання, чи очікують судді повторення громадського резонансу навколо проведення форуму, голова ради відповів дещо розпливчасто. Зауважив тільки те, що за допомогою ЗМІ інтерес до цієї події надмірно підігрівається, в чому він особисто не вбачає особливої суспільної необхідності.

Під час бесіди П.Гвоздик неодноразово звертав увагу на те, що, проводячи будь-які реформи, суспільство й держава повинні чітко визначити мету — що має бути в результаті. Буде визначено мету — буде визначено і способи її досягнення. «Наразі конкретної мети немає. Якщо ми хочемо реформувати судову систему, то повинні розуміти, якою вона має стати. Якщо ж ми бажаємо перевірити якість і компетенцію суддівського корпусу, то це інше завдання, і досягається воно іншими способами», — висловив свою позицію щодо відновлення довіри до вітчизняної Феміди голова РСЗС.

Мета виправдовує засоби?

Держава, на думку судді, повинна чітко розуміти, якими мають бути нововведення. Якщо вона хоче досягти нового результату, залишивши в руках судді старий інструмент, — нічого не вийде. «Інструмент судді — це закон. Якщо закон незручний, незрозумілий для громадян, для юриста, для судді, то й результат буде такий самий», — переконаний П.Гвоздик. Із ним складно не погодитись, адже насамперед слід працювати над усуненням причин, які породжують негативні явища, а не долати наслідки.

Керівник ради також застеріг від поголовного притягнення до відповідальності суддів, які розглядали справи з порушеннями закону. Він уважає, що має бути застосовано комплексний підхід. Адже жодної справи суд не розглядає і не розглядав за власною ініціативою. Навіть у період суспільного протистояння. Всі справи надходили від органів внутрішніх справ, були санкціоновані прокуратурою. Він запропонував поцікавитись у правоохоронців, «куди дивилося око государеве в особі цих органів, а не перекладати відповідальність на суддів».

Однак у необхідності проведення реформи П.Гвоздик аніскілечки не сумнівається й навіть пропонує назвати її правовою. У рамках її проведення, на думку очільника РСЗС, має бути оновлена також система правоохоронних і правозастосовних органів. «Ми маємо досить розвинену систему органів, які здійснюють примусові функції не гірше, а в деяких випадках і краще за суди: це Антимонопольний комітет і податкова інспекція», — нагадав суддя.

Він також загострив увагу на проблемі формування нової правосвідомості громадян. П.Гвоздик указав на те, що на побутовому рівні та у ЗМІ можна почути вислів про «несправедливий закон, який не слід виконувати». Задля розуміння помилковості таких суджень суддя навів як приклад Правила дорожнього руху. Подобаються вони нам чи ні, а від їх дотримання залежить здоров’я і життя кожного. Нехтуючи ними, можемо потрапити в ДТП і навіть утратити життя. Так само, упевнений голова РСЗС, слід ставитись і до дотримання інших законів. «Якщо вже закон прийнятий — держава повинна створити всі умови для його реалізації, у тому числі й механізм примусового виконання, якщо виконання не є добровільним. Почасти в цьому механізмі бере участь і суд», — висловив він свою точку зору щодо розв’язання проблеми. Причому від мертвонароджених, неефективних актів державі слід позбуватися якомога швидше.

Чому ж такі закони взагалі з’явля­ються? П.Гвоздик уважає, що це відбувається через відсутність єдиного центру розроблення нормативних актів, котрий зарекомендував би себе з точки зору якісного та професійного підходу до цього процесу. Побудувати соціалізм усередині окремо взятої судової системи без реформування решти органів, на переконання голови РСЗС, — ідея дещо утопічна. У будь-якій демократичній країні суд здебільшого ухвалює абсолютно непопулярні рішення. Серед них є й такі, які суспільство не визнає, але вони таки виконуються, підкреслив голова РСЗС.

Як енциклопедичний приклад такого закону суддя навів рішення, яке ухвалив суд США про спільне навчання в школах дітей афроамериканців і дітей білих громадян. Задіяли навіть військових, аби заводити дітей до школи й забирати їх звідти. Це, на думку очільника ради, і є прикладом ставлення держави до прийнятих нею ж законів. «Я був би радий, якби закон став єдиним регулятором нашого життя. Саме в ньому й повинна закладатися моральність. Закладатися — в момент його розроблення, а не в момент застосування», — зазначив П.Гвоздик.

На його думку, Україна виглядає дещо незграбно на міжнародній арені та програє на ній тому, що багато західних юристів не в змозі зрозуміти ні редакції певних вітчизняних нормативних актів, ані можливості їх практичного втілення.

Не став винятком і закон про відновлення довіри до судової влади, положення якого суперечать одне одному. «Через наявні в законі вади питання про проведення конференції суддів загальних судів поки що залишається відкритим. Ми змушені обговорювати всі ці питання оперативно, оскільки до з’їзду залишилося зовсім небагато часу», — пояснив П.Гвоздик.

Чи відреагує законодавець на крик душі суддів? Час покаже. Залишається тільки сподіватися, що відповідь не буде такою сухою і блакитною — в дусі прийнятих законів за умов «революційної доцільності».