Партійні каси можуть стати настільки прозорими, наскільки й порожніми
Виграти вибори без грошей сьогодні практично неможливо. Тому кожна агітаційна кампанія в Україні коштує дорожче від попередньої. Група народних депутатів вирішила, що настав час узяти на облік кожну гривню, яка витрачається на такі цілі. Принагідно стане відомо й те, хто та скільки платить за просування певної політичної сили чи кандидата в президенти.
Голоси дорого коштують
Появу проекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прозорості фінансування політичних партій в Україні та передвиборної агітації» (№4846) його автори пояснюють необхідністю подолання «тіньового характеру фінансування політики, фінансової залежності партій від обмеженого кола донорів та поширення політичної корупції». Для цього, на думку лідерів парламентських фракцій, що наразі складають більшість у ВР, слід запровадити оприлюднення детальних звітів про джерела надходжень як до виборчих фондів, так і до партійних кас.
Напевне, лише вибори 1994 року можна назвати виборами за ідею з огляду на фінансову складову кампанії. Кожні наступні ставали дедалі дорожчими для кандидатів. І не тільки через запровадження таких понять, як застава, а й завдяки поширенню спонсорування претендентів на мандати різного гатунку.
Втім, значні грошові вливання не завжди допомагали здобути перемогу чи подолати прохідний бар’єр до парламенту. Наприклад, як підрахували експерти Інституту стратегічних досліджень, однією з найдорожчих у 2007 році виявилася виборча кампанія Блоку Литвина — близько $150—170 млн. Однак ця політична сила ледь зачепилася за п’яте місце (3,96%) й отримала лише 20 представників у ВР, тобто один мандат у середньому обійшовся їй у $8 млн. Лідери тих перегонів — Партія регіонів і БЮТ — витратили майже $800 млн та $400 млн, але для них «собівартість» одного представника у ВР виявилася дещо нижчою: $5,1 і $2,3 млн відповідно.
За змішаної системи парламентських виборів 2012 року підрахувати «чисті» витрати партій було складніше. Проте експерти сходилися
на $1,5—2 млн на одного кандидата-мажоритарника, який був більш-менш відомою особою в країні чи окрузі, й удвічі більше — якщо починати доводилося з нуля.
Така система, коли перемагають не ідеї, а гроші, притаманна не тільки Україні. За даними дослідників, у Сполучених Штатах вибори також дорожчають з року в рік і фінансова складова в успіху сягає вже 80%.
Якщо є «інвестиції», то має бути і «прибуток» від них. Це також не новина для всіх демократичних країн. Із цим явищем в Європі намагаються боротися самі й радять уживати запобіжних заходів іншим. Зокрема, Венеціанська комісія та місії зі спостереження за виборами ОБСЄ/БДІПЛ неодноразово рекомендували українському парламенту внести зміни до виборчого законодавства в частині обов’язкового оприлюднення фінансових звітів про надходження й використання коштів виборчих фондів до дня голосування.
Такі зміни було внесено до закону «Про вибори народних депутатів України» в листопаді 2013 року. Зокрема, встановлено максимальний розмір виборчих фондів: для політичних партій — 90 тис. мінімальних зарплат (майже 110 млн грн.), для мажоритарників — 4 тис. м.з.п. (4,9 млн грн.). За оцінками експертів, ці числа в кілька разів менші від тих, що витрачаються на практиці.
Крім того, на думку авторів проекту №4846, звіти, що подаються про надходження та витрачання цих коштів, «не дозволяють виборцям отримати інформацію про те, хто і в яких обсягах здійснює внески до виборчих фондів, на які саме витрати спрямовуються отримані внески, в якому обсязі та на користь яких саме суб’єктів». Адже вони — малоінформативні. Як і щорічні звіти партій про свій фінансовий стан. Тож їх слід зробити ще прозорішими та детальнішими…
«Імена, явки, прізвища!»
Для того щоб привести виборче законодавство в цій частині до спільного знаменника, проект передбачає введення ідентичних норм у закони «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України» та «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». У них передбачити, що «в обов’язковому порядку підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії інформація про всі надходження на накопичувальний, поточний рахунок (поточні рахунки) виборчого фонду партії, кандидата у депутати в одномандатному виборчому окрузі, здійснені витрати та залишки коштів на відповідних рахунках».
Цей звіт повинен містити інформацію про дату надходження кожного внеску, його розмір, а також особу, яка перерахувала гроші, із зазначенням її прізвища, імені, по батькові та адреси проживання. Також слід деталізувати призначення, дату здійснення й суму кожного платежу, включаючи повну назву та код отримувача.
Зменшуються й строки подання розпорядником фонду проміжного та остаточного звітів до виборчих комісій. Останні мають аналізуватися тими комісіями, до яких вони подані, та оприлюднюватися на сайті ЦВК: проміжні — за 5 днів, остаточні — не пізніше 18 днів після дня голосування.
Водночас удвічі зростуть і штрафи за неподання звітності або в разі виявлення неповних чи недостовірних відомостей — від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1700 до 3400 грн.). Якщо ж буде порушено встановлений порядок надання або отримання внесків на здійснення передвиборної агітації, то розпоряднику виборчого фонду доведеться сплатити штраф у двократному розмірі від суми наданого або отриманого внеску. Такі зміни пропонується внести до ст.21215 Кодексу про адміністративні правопорушення. Але навіть виявлені порушення не дозволять зняти кандидата чи партію з виборчих перегонів або позбавити мандата обраного депутата.
Аби партійні рахунки не ставали проміжним пунктом для наповнення виборчих фондів, аналогічні зміни планується внести й до закону «Про політичні партії в Україні». Такі звіти подаватимуться щорічно до 31 березня, аналізуватимуться впродовж двох місяців Міністерством юстиції, після чого оприлюднюватимуться разом з відповідним висновком на сайті відомства. Щоправда, реагуватимуть на виявлені порушення вже правоохоронні органи. З усіма наслідками для партійного керівництва.
Крихка надія на прозорість
Як і щодо багатьох законодавчих ініціатив, автори не стали утруднювати себе підрахунками витрат, які лягатимуть на держбюджет у кожен виборчий рік унаслідок реалізації нововведень. А варто було б порахувати. Адже лише депутатів місцевих рад ми обираємо понад 230 тис. Це число слід збільшити мінімум утричі, щоб отримати кількість виборчих фондів. Тобто на кожну територіальну виборчу комісію припадатиме в середньому близько 1000 звітів, які необхідно проаналізувати в доволі стислі терміни.
Не легше буде і членам ЦВК. Якби цей закон діяв у 2012 році, їм довелося б оприлюднити та проаналізувати звіти 2653 кандидатів у народні депутати в одномандатних округах та 22 партійні звіти.
Однак це тільки вершина проблем, які можуть виникнути після ухвалення закону. Насамперед привертає увагу обов’язок зазначати в розгорнутих звітах місця проживання платників внесків та відкрито оприлюднювати такі дані. Адже в рекомендаціях європейських експертів така вимога відсутня. Та й чи доцільно знати докладні відомості щодо незначних внесків?
Водночас такими даними можуть скористатися не лише спецслужби, а й радикально налаштовані прихильники тієї чи іншої політичної партії. Наприклад, можна буде з’ясувати, хто в рідному місті підтримав «не того» кандидата чи партію, навідатися до нього в гості й поцікавитися причиною такої політичної недалекоглядності. Адже в тих громадських об’єднаннях, де передбачені навіть символічні вступні чи щорічні внески, публікація звітів фактично означатиме оприлюднення політичної належності кожного громадянина. І перспективи «засвітитися» в належності до непопулярної в певному регіоні політичної сили можуть стати завадою для реалізації конституційного права на свободу поглядів.
Звісно, у країнах із традиціями політичної толерантності подібна прозорість могла б стимулювати партії до викоренення корупції. Хоча, як свідчить досвід країн розвиненої демократії, це аж ніяк не сприяє подоланню політичного лобізму та непрямого підкупу вищих посадовців за рахунок «добровільних внесків» до їхніх виборчих фондів. Утім, система анонімних пожертв у певних обсягах збережена й у таких країнах.
До того ж у багатьох європейських країнах запроваджено державну підтримку політичних партій, які перемогли на виборах. В Україні також була спроба ввести в дію аналогічні норми, але відповідні положення закону про політичні партії, ухвалені ще у 2003 році, так і не знайшли відображення в поточних законах про державний бюджет. А рекомендації експертів Ради Європи із цього питання дотепер не отримують реагування (див., наприклад, технічний висновок РС-ТС (2008) 56).
Утім, не є таємницею, що більшість передвиборних заходів фінансується не з фондів, а готівкою. Тож цей напрям так і залишиться поза контролем. Натомість оприлюднені дані дозволять політичним конкурентам у разі перемоги на виборах навідатися до спонсорів суперників та запропонувати свої послуги, знаючи, на які «пожертви» можна розраховувати.
Тож прозорість українській політиці дійсно потрібна. Але поводитися з нею бажано більш обережно, аби з однієї крайнощі не впасти в іншу. І тоді партійні каси будуть надпрозорими, але — порожніми.
Матеріали за темою
Сучасні алгоритми виборчого процесу викликають у громадян політичну апатію — голова комітету НААУ
в„–5 (1563), 05.02—11.02.2022
Чому нардепи хочуть повернути виборчі округи на 5 років — проект
в„–52 (1558), 25.12—31.12.2021
Чилійці проголосували за молодість та соціальну рівність
в„–52 (1558), 25.12—31.12.2021
Кандидатів на виборах від зневаги та образ суд захищатиме позачергово — проект
в„–44 (1550), 30.10—05.11.2021
Особам з подвійним громадянством заборонять голосувати - проект
в„–5 (1511), 30.01—05.02.2021
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!