Народні обранці не можуть позбутись імунітету через страх утратити владу
Обіцянки позбутися депутатського імунітету як правового інституту вже стали притчею во язиціх для українського політикуму. Вони тим гучніші, чим ближчі парламентські вибори, але після них слова стають ділом тільки в першому читанні…
Наша пісня гарна-нова…
За 20 років незалежності України депутатський мандат став надійним щитом, який убезпечує від політичних пертурбацій як його володаря, так і бізнес останнього. Чому так склалося, добре це чи погано — інша річ, але така вже аксіома українського парламентаризму. Утім, раз у раз самі ж нардепи, а точніше — їхні провідники піднімають на багнети гасло про зняття депутатської недоторканості, аби «бути на рівних з народом».
Та зрівнятися з виборцями в слуг народу ніяк не виходить. Ось і на минулому тижні черговий обмін позиціями щодо депутатського імунітету між представниками влади та опозиції засвідчив: між хотіти й робити —велика різниця.
Власне, дискусія між володарями мандатів виникла через порушення кримінальної справи проти бютівця Андрія Павловського, якому інкримінують хуліганські дії під час святкування Нового року. На думку столичної прокуратури, несанкціоноване лазерне шоу, влаштоване на майдані Незалежності на замовлення нардепа, має ознаки злочину, передбаченого ч.2. ст.296 Кримінального кодексу. Проте для висунення обвинувачення А.Павловському та подальших слідчих дій необхідна згода парламенту на притягнення його до кримінальної відповідальності. Проте соратники бютівця висловилися категорично проти фактично самої можливості дальшого розслідування цієї справи.
Слово за словом, і «регіонали» нагадали, що вже давно в парламенті покривається пилом проект змін до ст.80 Конституції щодо скасування депутатського імунітету. Опозиція в особі віце-спікера Миколи Томенка заявила, що готова до голосування, але лише за умови зняття недоторканності і з Президента, і з суддів.
У відповідь головний парламентський «регіонал» Олександр Єфремов звинуватив колег з опозиції в тому, що насправді останні не мають бажання ухвалити закон про позбавлення недоторканності себе самих. «Недоторканний статус Президента передбачений Конституцією, і КС виносив свого часу рішення щодо цієї норми. Тому декларації щодо прийняття закону в такій версії означають, що закон буде похований у КС», — нагадав він.
Імунітет у генезисі
Доцільність існування депутатської недоторканності ставив під сумнів ще Президент Леонід Кучма. Приводом для обурення «круговою порукою» стала перша невдала спроба позбавити мандата Павла Лазаренка. 17 лютого 1999 року Верховна Рада все ж погодилася зняти недоторканність із екс-прем’єра, але за тиждень до цього він устиг виїхати з України.
Л.Кучма не пробачив цього парламентарям і після повторного обрання главою держави намагався відібрати в нардепів щит від кримінального переслідування. Разом з іншими це питання (йшлося про скасування ч.3 ст.80 Конституції) навіть отримало схвалення на всеукраїнському референдумі. Але на той час у парламенті вже сформувалася доволі стійка й численна опозиція, яка не хотіла залишитися беззахисною перед можливими репресіями за акцію «Україна без Кучми».
Проте для тієї ж опозиції було важливо подати все таким чином, аби виборці не сприймали їхні дії як боягузтво. Так спливла ідея пов’язати наявність депутатського імунітету з президентським. Звісно, що провладна більшість, пропонуючи своє бачення назрілих змін до Конституції, в цьому питанні обмежувалася тільки скасуванням ч.3 ст.80 Основного Закону. Та чим ближчими були чергові парламентські вибори, тим меншими ставали шанси зібрати 300 голосів за таке «самообмеження».
Великі надії покладалися на «помаранчеву революцію». У 2005 році, невдовзі після відставки Уряду на чолі з Юлією Тимошенко, Президент Віктор Ющенко також пообіцяв, що в Україні всі будуть рівними перед законом (див. №41/2005 «ЗіБ». — Прим. ред.). Одначе час спливав, а вносити зміни до Основного Закону ніхто не квапився.
Взагалі за 11 років Конституційний Суд 5 разів давав висновки щодо відповідності вимог стст.157 і 158 Основного Закону різних проектів пропонованих змін до Конституції, де фігурувала й ст.80 (тричі — у 2000, у 2008 та 2010 роках), погоджуючись зі звуженням меж депутатської недоторканності. Водночас, коли заходила мова про часткове позбавлення недоторканності глави держави, КС звертав увагу авторів законодавчої ініціативи на помилки.
Прикметно, що першим у списку авторів останньої спроби скасувати депутатський імунітет разом із президентським (законопроект №3251) значиться… Віктор Янукович. Датований документ ще жовтнем 2008 року, але лише через рік парламент наважився направити його для висновку до КС, який було отримано вже після президентських виборів — 1 квітня 2010 року.
Без шансів на геройство
Саме цей проект, але в урізаному вигляді — без змін щодо гарантій для глави держави та без скасування відповідальності для нардепів за образу й наклеп — опинився в розпорядженні Верховної Ради.
Очевидно, нинішня більшість здатна без зусиль набрати 226 голосів для прийняття закону в першому читанні. І, на думку деяких експертів, влада зробить це до початку виборчої кампанії, аби продемонструвати громадянам свою готовність стати ближчою до народу. Та з наступним голосуванням, яке в будь-якому разі може відбутися не раніше вересня цього року, ніхто ризикувати не стане: не приведи Господи, хтось із опозиції натисне не на ту кнопку й мандат нардепа вмить утратить більше половини ваги й привабливості.
У кулуарах від нардепів можна почути припущення, що насправді не тільки опозиція, а й більшість побоюється позбутися недоторканності. Цей страх підкріплюється досвідом того, як в один день влада може перейти до опонентів. І тоді лише мандат стає рятівним кругом від «політично мотивованих справ» чи «запрошень на чай» до МВС та прокуратури. Адже за так звані злочини білих комірців нардеп нардепа не «здасть», бо підсвідомо розуміє, що завтра може опинитися на місці колеги, якщо влада зміниться. Неважко припустити, що, якби такий мандат рік тому мала Ю.Тимошенко, Верховна Рада не погодилася б на притягнення її до кримінальної відповідальності.
Та й на дрібні правопорушення, які вчиняли нардепи, ламаючи парламентські меблі об спини один одного, у прокуратурі дивляться крізь пальці. Адже спроби внести подання про одержання згоди на позбавлення імунітету за такі «злочини» наражаються на «аргументовані» пояснення законодавців, куди слід спрямовувати такі папірці.
Так, недоторканність уможливлює проходити крізь міліцейські кордони, якщо, звісно, правоохоронці не отримують команду так само заплющити очі на наявність в особи завітного посвідчення. Безумовно, з парламентаря не стануть вибивати показання чи затримувати на 72 год., але зовсім не через наявність чи відсутність недоторканності. За словами нардепів, існують негласні правила поведінки в парламенті та у відносинах між представниками гілок влади. І покарання чекає тільки на тих, хто вийде за межі норм. Як, наприклад, відбулося з бютівцем Віктором Лозінським, якого його ж колеги не захистили від ув’язнення.
А випадок з П.Лазаренком — швидше перший глевкий млинець. Повторювати такі витівки дуже ризиковано для нардепів, аби не збурювати суспільство. Тому гра «позбався імунітету» триватиме ще не один рік, політики в ній лише мінятимуться ролями.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.62 МБ)
Наявність недоторканності не позбавляє нардепів можливості доторкатися один до одного.
Матеріали за темою
Дію воєнного стану продовжено ще на 90 діб
06.02.2024
У медзакладах створять наглядові ради
22.11.2023
ВР вчергове продовжила дію воєнного стану
08.11.2023
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!